Підпис на договорі оренди землі підроблено: як діяти, пояснив ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
На цьому наголосив Касаційний цивільний суд, ухвалюючи нове рішення у справі №454/148/20, інформує «Закон і Бізнес».
Суд першої інстанції встановив, що підписи в оспорюваних договорах оренди та актах прийому-передачі земельних ділянок виконані не позивачкою, а іншою особою. Однак дійшов висновку, що прийняття нею щорічної оплати за оренду дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено. З цим погодився й апеляційний суд.
КЦС у постанові від 20.04.2022 зауважив: якщо сторона не виявила свою волю до укладання правочину й набуття обумовлених ним цивільних прав та обов’язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов’язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним — не виникли.
Він пояснив, що наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі ж якщо сторони не досягли згоди, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Водночас державна реєстрація неукладених договорів оренди порушує права та законні інтереси особи на розпорядження її власністю, що є підставою для повернення ділянок.
Разом із тим Велика палата ВС констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині рішення.
У такому випадку власник вправі захищати своє порушене право на користування ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв’язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Зайняття землі фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов’язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту є усунення перешкод у користуванні належним майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.
Установивши, що позивачка оспорювані договори не підписувала, тобто вони є неукладеними, КЦС констатував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові, пославшись лише на те, що особа систематично приймала орендну плату за ці ділянки. Тож він скасував рішення державного реєстратора та зобов’язав орендаря повернути власнику земельні ділянки.