Коли суд не може спиратися на визнання відповідачем позову, пояснив ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суду у постанові від 25.05.2022 у справі № 675/2136/19, інформує «Закон і Бізнес».
Позивачка просила суд визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди землі, укладеного у 2016 році, оскільки, за її словами, таку угоду вона не підписувала, а дізналася про неї лише у 2019 році, коли звернулася до відповідача щодо сплати орендної плати.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов, скасував державну реєстрацію угоди. Проте вимогу про визнання її недійсною не задовольнив, оскільки непідписаний правочин є невчиненим і не може визнаватися недійсним.
При цьому апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки місцевого суду, що обставина непідписання позивачкою угоди про розірвання договору оренди ділянки, за відсутності в суду сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання представником відповідача, доказуванню не підлягає.
Касаційну скаргу подало товариство, яке суд першої інстанції залучив до справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
КЦС зауважив, що згідно із ч.1 ст.82 ЦПК обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності або добровільності їх визнання. Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності.
Однак, у цій справі особа не визнавала факт непідписання позивачкою спірної угоди. При цьому, згідно з вимогами стст.12, 81 ЦПК обов’язок доведення підписання/ непідписання зазначеної угоди покладається саме на позивача, що стверджує про це, на загальних підставах. Зокрема шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення справжності підпису на цьому правочині.
Також КЦС зазначив, що у разі, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У цій справі товариство – третя особа в поясненнях щодо позову посилалося, зокрема, на те, що визнанням стороною відповідача позову порушуються його права, оскільки цей позов спрямований на невиконання позивачкою взятих на себе перед товариством обов’язків за договором емфітевзису, який оспорюється відповідачем в іншій справі.
Тож КЦС скасував постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.