Коли рішення про стягнення боргу не перешкоджає продажу майна, пояснив ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення/
Сама по собі постанова про накладення арешту за відсутності у держреєстрі запису про таке обтяження, а також доказів щодо обізнаності боржника про встановлену заборону, не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Таку позицію судів перших двох інстанцій у справі №204/9189/19 підтримав Касаційний цивільний суд, інформує «Закон і Бізнес».
Суд установив, що Особа 1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з Особою 3, від якого мають сина Особу 2. Рішенням суду з Особи 3 на користь позивача присуджено стягувати аліменти на Особу 2.
У зв’язку з несплатою аліментів державний виконавець виніс постанову, якою наклав арешт на все майно боржника. Попри це, будинок, що належав Особі 3 на праві власності у порядку спадкування, був відчужений відповідно до договорів купівлі-продажу.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, у задоволенні позову про визнання такого договору недійсним відмовив. КЦС залишив ці рішення без змін з огляду на таке.
Установлено, що на час укладення та нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу в реєстрі обтяжень була відсутня інформація про арешт нерухомого майна відповідача. Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент укладання правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
Як неодноразово зазначав КЦС, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов’язання зі сплати коштів, в тому числі на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.
Утім, у даному випадку суди встановили, що матеріали справи не містять і позивач не надав доказів на підтвердження обізнаності відповідача як про існування самого рішення суду про стягнення аліментів, так і про наявність відкритого щодо нього виконавчого провадження. Це, на думку судів, свідчить про недоведеність того факту, що при укладенні оспорюваних правочинів боржник діяв умисно, зокрема з метою уникнення виконання рішення суду та сплати боргу.
Також КЦС відзначив, що у цьому випадку позбавлення особи, яка є добросовісним набувачем, спірного будинку призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.