Жінка, яка кинула немовля, може будь-коли вимагати визнання материнства — ВС
Жінка, яка колись залишила немовля у «вікні життя», може вимагати визнання свого материнства навіть щодо вже дорослої та успішної людини.
Законодавець передбачив різні підстави для пред’явлення позовної вимоги про визнання материнства. Відповідно, різними є й строки позовної давності.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд у постанові від 29.04.2022 у справі №314/3131/20, передає «Закон і Бізнес» із посиланням на телеграм-канал судді ВС Василя Крата.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції вважав, що до вимоги про визнання материнства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір’ю дитини (ч.3 ст.139 Сімейного кодексу).
Натомість апеляційний суд переконаний в тому, що слід розмежовувати вимогу про визнання материнства на підставі ст.131 СК та вимогу про визнання материнства з підстав, визначених ч.2 ст.139 СК. Адже тільки до останньої застосовується позовна давність в один рік, передбачена ч.3 ст.139 СК.
Тлумачення норм СК свідчить, що законодавець передбачив різні підстави для пред’явлення позовної вимоги про визнання материнства: згідно зі ст.131 («Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене») та ч.2 ст.139 («Спір про материнство») СК.
Так, у ст.131 СК регулюється випадок, коли державна реєстрація народження дитини проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яким визначається прізвище, власне ім’я, по батькові дитини і відомості про батьків. Саме в такому разі особа, яка вважає себе матір’ю дитини, може подати позовну заяву про визнання свого материнства. При цьому, з урахуванням змісту ч.1 ст.20 та ст.131 СК, така позовна вимога виключена законодавцем із сфери дії позовної давності.
Натомість ч.2 ст.139 СК стосується ситуації, за якої оспорити материнство може жінка, яка вважає себе матір’ю дитини, а матір’ю дитини записана інша. Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й жінкою, яка вважає себе її матір’ю. До такої вимоги застосовується позовна давність в один рік.
Отже, КЦС дійшов висновку що в апеляційній інстанції обґрунтовано розмежовували вимоги про визнання материнства на підставі ст.131 та ч.2 ст.139 СК. Встановивши, що позивачка є біологічною матір’ю дитини, відомості про матір якої зазначені на підставі рішення органу опіки та піклування, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.