У Мін’юсті розмежували поведінку службовця в окупації
.
Очільникам чи іншим посадовцям тимчасово окупованих міст можна не турбуватися у тому випадку, якщо вони не здійснювали жодних дій, які спростили російським військам вхід на територію.
Про це в інтерв’ю Укрінформу заявила заступник міністра юстиції Валерія Коломієць, коментуючи Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність)».
Чиновник пояснила межу, перетнувши яку службовець стає колаборантом: колаборант – це той, хто співпрацює або очолює органи якоїсь новоствореної квазіреспубліки. Якщо ж людина навіть в окупації просто продовжує належно виконувати свої обов'язки, покладені на неї державою Україна, – тут про колабораціонізм не йдеться. Колаборація – це умисна діяльність, коли людина фактично робить все, аби підірвати суверенітет держави, і в тому числі – отримати з цього собі якийсь зиск.
«Якщо людина справді не мала можливості виїхати зі свого міста чи села, яке зараз опинилося під незаконною блокадою російської федерації, то логічно, що, якщо вона не причетна до захоплення території, не здійснює активної передачі росії документів, майна і всього іншого, що належить Україні, то вона просто заручник цих трагічних обставин», – зазначила В.Коломієць.
Це стосується не лише міських голів та держслужбовців, а й, наприклад, працівників комунальних служб, які навіть в умовах окупації продовжують працювати та підтримувати життєзабезпечення українських населених пунктів.
«Люди виконують свої обов`язки. Комунальники де-факто вирішують: або продовжити працювати, або встати і піти, зупинивши повністю забезпечення життєдіяльності міста, яке частково вже розгромлене і має багато проблем з водою, з електроенергією та іншими речами. Ми не можемо говорити, що люди, які опинилися в окупації, у чомусь винні, бо не припинили виконувати свої обов`язки. Про це мова у Законі абсолютно не йде. Йдеться про людей, які, маючи можливості, вчиняють активні дії для захоплення територій, і у тому числі співпрацюють з окупантом, аби ще й отримати якісь посади. Серед іншого також передають йому матеріальні ресурси», – роз’яснює заступниця Міністра юстиції України.
Що ж стосується освітян на тимчасово непідконтрольній українській владі територіях, – вони теж можуть продовжувати виконувати свої обов’язки, якщо буде така можливість. Але при цьому важливо називати речі своїми іменами: в Україні – війна. Здійснення громадянином нашої держави пропаганди в закладах освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації, уникненню відповідальності – це колабораціонізм. Тобто, коли дії людини спрямовані на стандарти освіти, які насаджують у закладах освіти держави-агресора.
«Освітяни самі несуть відповідальність за свої дії, і, якщо вони почнуть вести пропаганду в закладах освіти, розповідати, що, мовляв, жодної окупації немає, то, звісно, порушать закон. У кожного є вибір. Знову ж таки, в окупації ти можеш звільнитися зі школи, якщо тебе примушують викладати за російською програмою (у цьому разі, якщо людина попередила управління освіти, – за нею зберігається місце роботи і заробітна плата), або, залишаючись там, числитися як викладач, але не виходити на цю роботу», – пояснює заступниця очільника українського Мін’юсту.
Крім того, Валерія Коломієць додала, що якщо окупаційна влада в деяких містах таки почне запровадження «рубльової зони», – робітники, які, аби вижити, змушені будуть отримувати зарплату в рублях, не вважатимуться колабораціоністами. Адже вони нічого протизаконного не чинять, цілісність України і нашу незалежність не підривають. Вони – заручники цих трагічних обставин.