Приєднання до Міжамериканської конвенції про підтвердження та інформацію стосовно іноземного законодавства: актуальні питання
.
Україна приєдналася до Міжамериканської конвенції про підтвердження та інформацію стосовно іноземного законодавства, яка була розроблена в рамках Організації Американських Держав та була вчинена 8 травня 1979 року у м. Монтевідео.
Президент України нещодавно підписав відповідний Закон № 1301-ІХ, проект якого він раніше вніс до парламенту.
Метою конвенції, йдеться у повідомленні на офіційному сайті глави держави, є встановлення правил, які регулюють міжнародну співпрацю між державами-учасницями щодо отримання підтвердження та інформації стосовно законодавства кожної з них.
Як пояснював автор законодавчої ініціативи, на сьогодні міжнародне співробітництво у сфері обміну інформацією щодо іноземного законодавства серед держав Північноамериканського та Південноамериканського континентів урегульовано лише з Мексиканськими Сполученими Штатами, які є стороною Європейської конвенції про інформацію стосовно іноземного законодавства 1968 року. І приєднання України до Міжамериканської конвенції сприятиме судовим органам в отриманні інформації щодо іноземного законодавства держав-учасниць, зокрема, Аргентинської Республіки, Федеративної Республіки Бразилія, Республіки Колумбія, Республіки Еквадор тощо.
Втім наразі, за інформацією, яка міститься у пояснювальній записці, учасницями Конвенції є 12 держав: Аргентинська Республіка, Федеративна Республіка Бразилія, Республіка Чилі, Республіка Колумбія, Республіка Еквадор, Республіка Гватемала, Мексиканські Сполучені Штати, Республіка Парагвай, Республіка Перу, Королівство Іспанія, Східна Республіка Уругвай та Боліварська Республіка Венесуела.
Очевидно, що наведена Конвенція покликана сприяти, крім іншого, розвитку договірних відносин між Україною та вище наведеними країнами у наданні правової допомоги, зокрема, у кримінальних справах як на рівні багатосторонніх договорів (наприклад, Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності, 2000; Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999; Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, 1988; Конвенція ООН проти корупції, 2003) так і двосторонніх угод. До прикладу між Україною та Аргентинською Республікою укладено договір про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, який ратифіковано Законом № 579-IX від 30.04.2020.
Статтею 2 (Сфера застосування) договору між Україною та Аргентинською Республікою встановлено, що взаємна правова допомога для цілей статті 1 (Обов’язок надавати взаємну правову допомогу) означає будь-яку допомогу, яка надається запитуваною Стороною у зв’язку з кримінальним розслідуванням, притягненням до відповідальності або судовим розглядом, що здійснюються компетентним органом запитуючої Сторони.
Така допомога включає в себе: визначення місцезнаходження та ідентифікацію осіб; надсилання повідомлень та вручення документів; надання документів та будь-яких інших записів або інформації; надання речових доказів; отримання показань та заяв від осіб у запитуваній Стороні; забезпечення присутності осіб, які знаходяться під вартою, або будь-яких інших осіб для давання показань у запитуючій Стороні; здійснення обшуку, арешту, вилучення і конфіскації предметів; вжиття будь-яких заходів щодо доходів від злочинної діяльності і знарядь злочину; будь-яка інша форма допомоги згідно з цим Договором за умови, що вона не суперечить законодавству запитуваної Сторони. Цей Договір не застосовується до: арешту або затримання будь-якої особи з метою видачі цієї особи; виконання у запитуваній Стороні вироків, винесених у запитуючій Стороні; передачі засуджених для відбування покарань; та передачі проваджень у кримінальних справах (частини 5 та 6 статті 2).
Аналогічні договори було укладено, зокрема, між Україною та Федеративною Республікою Бразилією про правову допомогу в кримінальних справах (ратифіковано Законом України N 620-IV від 06.03.2003; дата набуття чинності для України: 24 жовтня 2006 року) (тут і далі інформація про назву, текст та ратифікацію договорів і дату набуття їх чинності узято з офіційного вебсайту Верховної Ради України, - прим. Авт.).
Однак у випадках, коли між Україною та окремими учасницями Конвенції не укладено відповідних договорів про правову допомогу в кримінальних справах слід брати до уваги прагнення цих країн укласти відповідні договори, що засвідчено у відповідних міжнародних документах. До прикладу, у статті 7 Договору про дружні відносини і співробітництво між Україною і Республікою Еквадор (ратифіковано Законом України N 155-IV від 12.09.2002; дата набуття чинності: 13 травня 2004 року) зазначається, що Договірні Сторони здійснюватимуть обмін досвідом та співпрацюватимуть у справі боротьби зі злочинністю, зокрема організованою, міжнародним тероризмом, з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, контрабандою усіх видів, включно з незаконним перевезенням через кордони культурних цінностей, відповідно до чинних міжнародних угод та чинного законодавства Договірних Сторін. Сторони прагнутимуть укласти необхідні угоди щодо взаємної правової допомоги в цивільних і кримінальних справах.
Аналогічні за смислом положення містить й стаття X Договору про дружні відносини і співробітництво між Україною та Республікою Парагвай (договір ратифіковано Законом України № 691-VIII від 16.09.2015; дата набрання чинності для України: 01 лютого 2018 року), стаття 8 Договору про дружні відносини і співробітництво між Україною та Республікою Перу (договір ратифіковано Законом України N 3577-IV від 16 березня 2006 року) та стаття 8 Угоди про дружні відносини і співробітництво між Україною і Боліварською Республікою Венесуела (Угоду ратифіковано Законом України N 156-IV від 12 вересня 2002 року; дата набуття чинності: 16 лютого 2005 року). Наведене свідчить про необхідність розробки відповідних двосторонніх договорів у галузі кримінального судочинства з урахуванням положень відповідних багатосторонніх да двосторонніх договорів, а також Міжамериканської конвенції.
Продовжуючи аналіз Міжамериканської конвенції, слід зазначити, що відповідно до статті 13 Конвенції будь-яка Держава може приєднатися до цієї Конвенції.
Відповідно до пунктів «б» та «є» частини другої статті 9 Закону України «Про міжнародні договори України» зазначена Конвенція підлягає ратифікації.
Згідно зі статтею 2 Закону приєднання є однією з форм надання згоди України на обов’язковість для неї міжнародного договору.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону рішення про приєднання України до міжнародних договорів або про їх прийняття приймаються щодо договорів, які потребують ратифікації, – у формі Закону України про приєднання до міжнародного договору, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору.
Принагідно зауважимо, що постановою Верховної Ради України «Про участь України в Європейській конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968 року» від 14 липня 1993 року N 3385-XII національний законодавчий орган погодився з пропозицією Президента України про участь України в Європейській конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968 року і вважати обов'язковою для України цю Конвенцію як однієї з держав - правонаступниць колишнього Союзу РСР. Міністерству закордонних справ України повідомити Генерального секретаря Ради Європи про участь України в Європейській конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства 1968 року, як однієї з держав - правонаступниць колишнього Союзу РСР. Європейська конвенція, яку підписала та ратифікувала значна кількість країн-учасниць членів Ради Європи набула чинності для України 14 вересня 1994 року.
Відмітимо ще один важливий момент: якщо у ст. 1 Європейської конвенції указано на обмежену сферу застосування: Договірні Сторони зобов'язуються надавати одна одній, відповідно до положень цієї Конвенції, інформацію з питань свого цивільного та торгового законодавства і процесуального права в цих галузях, а також з питань їхнього судового устрою, хоча при цьому передбачено, що дві або більше Договірних Сторін можуть дійти згоди про поширення між ними сфери застосування цієї Конвенції на галузі, не згадані у попередньому пункті, то у Міжамериканській конвенції немає такого формального обмеження.
Крім того, Верховна Рада України своєю постановою від 14 липня 1993 року N 3386-XII приєдналася від імені України до Додаткового протоколу до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, підписаного у м. Страсбурзі 15 березня 1978 року (далі – Додатковий протокол до Європейської конвенції. У статті 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції зазначається, що Договірні Сторони зобов'язуються надавати одна одній, відповідно до положень цієї Конвенції, інформацію щодо свого матеріального процесуального права та організації кримінального судочинства, включаючи органи кримінального переслідування, а також щодо законодавства, яке стосується забезпечення виконання каральних заходів. Це зобов'язання стосується судового розгляду всіх злочинів, кримінальне переслідування яких, на час запиту про надання інформації, належить до компетенції судових органів запитуючої Сторони.
Повертаючись до Міжамериканської конвенції, слід зазначити, що у пояснювальній записці констатовано, що проект Закону складається з назви та постановляючої частини, яка передбачає приєднання України до Конвенції із заявою, у якій центральним органом для цілей Конвенції пропонується визначити Міністерство юстиції України.
Невід’ємною частиною проекту закону, далі йдеться у пояснювальній записці, є Міжамериканська конвенція, яка містить 18 статей.
Статтями 1-4 визначено сферу застосування Конвенції, яка передбачає зобов’язання щодо надання установам кожної з Держав-учасниць, які звертаються з відповідними запитами, інформації щодо тексту, чинності, змісту та сфери застосування їхнього законодавства.
Сфера застосування Міжамериканської конвенції сформульована так:
«Міжнародне співробітництво з питань, до яких застосовується ця Конвенція, здійснюється будь-якими прийнятними засобами підтвердження, передбаченими законодавством запитуючої Держави та законодавством запитуваної Держави.
Для цілей цієї Конвенції прийнятні засоби включають такі:
a) документальне підтвердження, яке складається із засвідчених копій текстів правових актів із зазначенням їхньої чинності або судових прецедентів;
b) експертний висновок, який складається з думки адвокатів або фахівців з цього питання;
c) інформацію запитуваної Держави про текст, чинність, зміст та сферу застосування її законодавства з конкретних питань».
Відмітимо, що у кримінальному провадженні така потреба може виникнути при видачі особи, перейнятті кримінального провадження, визнанні та виконанні судових рішень та переданні засуджених осіб. Разом з тим, звернемо увагу на прогнозовану проблемність використання експертного висновку, який складається з думки адвокатів або фахівців з цього питання. Адже в Україні, по-перше, заборонена експертиза з питань права, по-друге, йдеться фактично не про інформацію стосовно законодавства, а тлумачення цього законодавства.
Статтями 5-7 передбачені вимоги до оформлення запитів про отримання підтвердження та інформації стосовно іноземного законодавства, а також порядок виконання таких запитів.
Статті 8-10 містять загальні положення, серед яких призначення центрального органу для виконання Конвенції, а також можливість відмови у виконанні запиту про надання інформації.
У статтях 11-18 документа викладені прикінцеві положення.
Відповідно до статті 13 Конвенції будь-яка Держава може приєднатися до цієї Конвенції.
Відповідно до статей 12, 15 Конвенція підлягає ратифікації та набирає чинності на тридцятий день з дати здачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти. Для кожної Держави, яка ратифікує або приєднується до Конвенції після здачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти, Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.
Насамкінець зазначимо, що додержання, застосування і тлумачення вище наведених договорів має здійснюватися з урахуванням відповідних положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
Довідково: Організація Американських Держав (англ. Organization of American States, фр. Organisation des États Américains, ісп. Organización de los Estados Americanos, порт. Organização dos Estados Americanos) — міжнародна організація на американському континенті. ОАД була заснована в 1948 році для виконання переважно комерційних функ¬цій. Метою діяльності ОАД було проголошено, зокрема, мир і процвітання країн західної півкулі. Власне під теперішньою назвою Організація Американських Держав була створена на основі Панамериканського союзу навесні 1948 року.
До складу ОАД входять 35 держав. У 1971 році при організації був установлений інститут постійних спостерігачів. Станом на 2009 рік правом спостерігачів наділені країни Євросоюзу, а також ще 51 держава, зокрема Україна, Росія, Казахстан, Азербайджан, Грузія і Вірменія.
Найвищим органом є Генеральна Асамблея, що складається з представників держав-членів. Генеральна Асамблея ОАД скликається щорічно. Сесії відбуваються почергово у столицях держав-учасниць. Виконавчий орган — Постійна рада (в окремих джерелах — Генеральний секретаріат), розташована у Вашингтоні(США).