Закон і Бізнес


Чи може адвокат встановити санкції для клієнта? (рішення ВС)


.

20.11.2020 14:07
5850

Укладаючи договір про надання правової допомоги, адвокат передбачив пункт, згідно з яким клієнт в разі односторонньої відмови від договору мав сплатити адвокату додаткову винагороду, але не менше певної фіксованої суми. Із практичною реалізацією цього пункту виникли складнощі.


Справа дійшла до Верховного Суду, передає видання «Закон і Бізнес».

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, визнав повністю недійсним такий пункт договору. В передбачалося, що в разі односторонньої відмови клієнтки від договору вона повинна була сплатити адвокату додаткову винагороду в розмірі 30 % від вартості отриманого нею майна чи коштів, але не менше суми, еквівалентної 10 тис. доларів США.

Судові рішення були мотивовані тим, що законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачено такого виду гонорару адвокату, як «додаткова винагорода» або накладення штрафних санкцій. Отже, дійшли суди висновків, що в цій частині договір суперечить ст. 30 Закону та ст. 33 Правил адвокатської етики.

Але Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змінив судові рішення попередніх інстанцій (постанова ВС від 11.11.2020 у справі № 591/3176/17).

Високі судді скасували зазначений пункт лише в частині зобов’язання позивачки відшкодувати відповідачеві кошти у сумі не менше 10 тис. доларів США, але залишили у силі вимогу про додаткову винагороду адвокату в розмірі 30 % від вартості отриманого клієнткою майна чи коштів.

Верховний Суд навів таке правове обґрунтування. Перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація спрямована на з’ясування справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується на інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в межах спору щодо такого договору.

Законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, зокрема в разі, якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов’язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень або виражатися за допомогою інших правових засобів.

По своїй суті неустойка — це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У ст. 549 та в § 2 гл. 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов’язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов’язання.

Законодавець пов’язує стягнення неустойки саме з порушенням зобов’язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов’язання», «порушення зобов’язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору.

В оспорюваному пункті договору передбачено штраф за односторонню відмову від договору; цей пункт суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору. Тобто обов’язковість положень акта цивільного законодавства випливає з його змісту.

Тож суди правильно визнали недійсним оспорюваний пункт у частині передбачення штрафу за односторонню відмову від договору, але з інших мотивів. Тому судові рішення судів у цій частині були змінені в мотивувальній частині. Проте Верховний Суд не побачив підстав уважати недійсним оспорюваний пункт в частині умов стягнення  винагороди у розмірі 30 % від вартості отриманого клієнтом майна чи коштів. Тому в цій частині в позові було відмовлено.

Закон і Бізнес