Закон і Бізнес


Ненаситна Феміда

Кому вигідно зупинити роботу суддівського самоврядування та ВРП


.

№42 (1496) 17.10—23.10.2020
6040

Активісти вирішили повчити суддів, як не брати хабарів, а також вказали на способи, що зупинять руку, яка зваблює грошима. Втім, збоку це скоріше нагадувало намагання відпрацювати грантові гроші, ніж свідому боротьбу з хабарництвом.


Моя маленька незалежність

Якщо уважно слухати борців з корупцією та громадських активістів, то може скластися враження, що нам потрібні не лише нові закони та нові судді, але й нові громадяни. Адже все в Україні погано, тож вітаємо новий вир реформ. І задля того, щоб забезпечити всі створені протягом останніх років антикорупційні органи роботою, активісти пропонують затвердити концептуальний документ на найближчі роки.

На думку активістів та сил, що підтримують ці тенденції в парламенті, відсутність в Україні централізованої стратегії боротьби з корупцією є причиною неефективної роботи багатьох державних інституцій. Мовляв, затвердження такої стратегії докорінно змінить корупційний ландшафт в Україні. І вироки обов’язково з’являться.

Як повідомляв «ЗіБ», недавно в парламенті таки був зареєстрований проект закону «Про засади державної антикорупційної політики на 2020—2024 роки» (№4135). Ще на етапі попереднього обговорення він спричинив шквал критики з боку правничої та суддівської спільноти. Проте майже без змін був визначений Президентом як невідкладний.

Зокрема, його прибічники з-поміж так званих антикорупційних громадських організацій уважають, що першими на багаття боротьби із корупцією повинні прийти судді. Мовляв, саме вони покривають корупційні схеми та є головною ланкою беззаконня, що коїться у державі. Для доведення своєї точки зору посилаються на численні дослідження, які, якщо дивитись уважно, не доводять факту, що судді є головною причиною всіх негараздів.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що громадяни вважають корупцію однією з ключових проблем, втім, серед найбільш корумпованих інституцій України на одному щаблі стоять парламент, правоохоронні органи, митниця та низка органів як загальнодержавного, так і місцевого рівня. Крім того, результати тих самих досліджень, на які посилаються активісти, свідчать: у тотальну корумпованість більше вірять пересічні громадяни, які про неї чули із засобів масової інформації.

Утім, професійне та експертне середовище до питань корупції ставиться стриманіше та говорить про дещо інші показники. Зокрема, стверджується, що після 2014 року довіра до суддів лише зростає. Крім того, приблизно 70% рішень взагалі не оскаржуються ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, що також свідчить про довіру до судових актів.

Схоже, ці дані активісти продовжують ігнорувати, добре що хоч до відкритого діалогу готові. Зокрема, за підтримки USID відбуваються громадські обговорення щодо того, який спосіб «полювання на відьом» у судовій системі буде найкращим. Одна з ключових якостей, яку традиційно підіймають на багнети, — це доброчесність служителів Феміди. Втім, судді сприймають це як наступ на незалежність.

Без стратегії як без рук

Як наголосив заступник голови Національної агенції з питань запобігання корупції Іван Пресняков, прийняття антикорупційної стратегії є одним із ключових моментів у роботі. Адже попередня стратегія була прийнята ще в 2014 році. І хоча, за його словами, це був якісний документ, проте розрахований до 2017 року. Отже три останні роки держава бореться із корупцією без визначеного вектору.

Як відомо, перший проект стратегії з’явився наприкінці червня, втім, за результатами обговорення до парламенту було подано доопрацьований варіант. Як зазначив спікер, одна з ключових особливостей полягає в тому, що стратегія передбачає два рівнозначні напрями — запобігання корупції та запобігання корупції в ключових сферах, до яких віднесено і судову систему.

Представляючи стратегію, керівник департаменту антикорупційної політики НАЗК Дмитро Калмиков пояснив, що вона є надважливим документом, який повинен забезпечити формування доброчесності та справедливості в судах. «Чому ми маємо підвищену увагу до судової системи? Бо система органів, які покликані боротися з корупцією, сьогодні є дуже розгалуженою. Втім, як показує практика правозастосування, всі вони є неефективними без судової системи», — сказав Д.Калмиков.

Виявляється, що роки праці антикорупційних органів закінчуються грандіозним фіаско не через низьку якість їхньої роботи, а через корумпованість суддів. Саме це зумовило появу цілого розділу, присвяченого черговому реформуванню судової системи.

Друга проблема, яку виокремив Д.Калмиков, — це висока корумпованість системи правоохоронних органів, які не здатні виконувати покладені на них функції. «Годі сподіватися, що без забезпечення високого рівня професійності, об’єктивності та неупередженості в діяльності судів ситуація в правоохоронних органах зміниться, — наголосив представник НАЗК. — Ми переконані, що підвищення доброчесності в судах автоматично приведе до підвищення професійності, об’єктивності та неупередженості всіх органів досудового розслідування».

Мотивуючи необхідність прийняття стратегії, працівники НАЗК апелюють і до думки міжнародних партнерів, які неодноразово наголошували на тому, що Україні час позбутися багатьох корупційних та бюрократичних процедур. Втім, намагаючись переконати в необхідності судової реформи, вони акцентують увагу на проблемах у судовій системі, ніж на тому, що аналогічні проблеми є і в інших державних органах, навіть тих, які покликані боротися з корупцією.

Для подолання корупції першочерговим заходом представники НАЗК вважають тотальну перевірку всіх членів Вищої ради правосуддя та всіх без винятку органів суддівського самоврядування. Під егідою боротьби за доброчесність перевірятимуть не лише результати професійної діяльності та статки, але й наявність необхідних поглядів, а ще особисте життя. У результаті планують «зітнути голови» усім, хто не пройде цього тесту. Тож вільних посад у державі побільшає, як і суддівських вакансій. Про те, що механізм, який планують запровадити борці з корупцією, цілком здатен заблокувати роботу ВРП, а суддівське самоврядування взагалі не передбачає зовнішнього втручання, як НАЗК, так і громадські активісти воліють мовчати.

До речі, на думку останніх, професійна етика недостатньо виражена в практичній діяльності суддів. Тож для них розроблять чіткі інструкції щодо того, як досягати доброчесності, з якої ноги вставати та якими категоріями повинен мислити неупереджений суддя. Крім того, в Україні з’явиться стандарт під назвою «обґрунтований сумнів у доброчесності», який застосовуватиметься до працівників судової системи (урядовий проект №4135, див. «ЗіБ» №40). Втрутитися планують у всі механізми, починаючи від морального обличчя і закінчуючи отриманням балів під час добору та просуванням кар’єрними сходинками.

Фактично без волі «доброчесних активістів» та їхнього попереднього погодження в судовій системі і голови суду не призначити, і рішення не прийняти. Адже на них буде покладено обов’язок постійного підтримання судді у необхідній «кондиції», яка є взірцем етики та моралі. Звісно, все це відбуватиметься на прозорих засадах. Проте питання перевірки доброчесності самих активістів, так само як і джерел їхніх статків, суспільство не має турбувати. Бо воно повинне отримати гучні «посадки» і тим бути задоволене.

Прогнозувати свій стан

Судді зможуть передбачити своє майбутнє та наслідки прийнятих рішень, адже стратегія передбачатиме чіткі інструкції. Втім, погоджуватися на запропоновані умови служителі Феміди не хочуть. Не порушуючи правил суддівської етики, вони намагаються боронити власну незалежність від тотального втручання у всі без винятку процедури.

Відстоювати суддівську честь довелося судді Верховного Суду, голові комітету з дотримання етичних норм, запобігання корупції та врегулювання конфлікту інтересів Ради суддів Єгору Краснову. Він зазначив, що судді підтримують необхідність появи документа, який визначив би засадничі напрями антикорупційної політики. Адже Феміда так само зацікавлена в очищенні від недобросовісних працівників. Крім того, багато кроків у цьому напрямку вже зроблено.

Зокрема, як зауважив Є.Краснов, минулого року було прийнято 150 рішень щодо притягнення 163 суддів до дисциплінарної відповідальності. За 9 місяців цього року до відповідальності було притягнуто понад 100 суддів. На його думку, це свідчить про те, що доброчесність — це стратегічна мета. Проте судова система не має права скочуватися до популізму, сумнівних або неконституційних процедур. Адже, попри те що запропонована стратегія має багато благородних цілей, вона не може зазіхати на суддівську незалежність, наголосив суддя ВС.

Турбує суддівський корпус і поспіх, з яким намагаються впровадити зміни. Адже в результаті схожих дій було припинено діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Тож у випадку прийняття непродуманих рішень є висока вірогідність колапсу судової системи. Нині активісти пропонують запровадити оцінювання членів ВРП за таким же зразком, як і ВККС, поставивши роботу Ради у залежність від того, чи нададуть міжнародні організації своїх представників для роботи в Україні.

Слово на захист

Активно долучився до дискусії й голова РСУ Богдан Моніч, який порушив ряд болючих і неврегульованих питань. Так, він наголосив на тому, що не варто недооцінювати стратегію, як це роблять деякі з її лобістів. Стратегія — це важливий документ, і якщо ми його схвалюємо, то повинні рухатися за цим планом. Відповідно, він не може суперечити Конституції та прийматись в антиконституційний спосіб.

Він поставив під сумнів ефективність попереднього документа. «Стратегія, яка була підтримана в 2014 році, передбачала затвердження звітів за результатами її виконання, втім, я таких звітів не бачив. Ми багато оперуємо словом «доброчесність», але що таке ця доброчесність? Чи ми маємо з 2014 року хоч якісь напрацювання чи критерії щодо цього поняття? Я вважаю, що ми часто плутаємо доброчесність з етичними нормами та іншими поняттями, тож вкрай необхідно визначитись, що ми розуміємо під цим поняттям», — висловив думку Б.Моніч.

Не погодився голова РСУ з тим, що доброчесність не є вимогою для членів РСУ. Він неодноразово запитував присутніх, хто і на підставі чого виявив ці проблеми та де обґрунтування цих закидів? Чому саме до представників ВРП та інших судових органів ставляться такі вимоги, проте жодним чином не згадуються інші державні службовці? Зокрема, на думку Б.Моніча, якщо вже активісти так налаштовані боротися із корупцією в державі, то чому перевірки доброчесності не стосуються всіх без винятку держслужбовців?

Далі він зазначив, що більшість його колег сприймають такі закиди як спробу послабити судову систему та відвертий наступ на незалежність. Крім того, обурюють суддів і закиди стосовно намагання піти у відставку, якщо є перспектива отримання дисциплінарного стягнення. Повинні бути рівні умови державної служби, адже не може бути так, щоб будь-яка особа, наділена владними повноваженнями, мала право на відставку за власним бажанням, а судді таких прав позбавили.

Не менше обурюють представників судової системи і слова активістів щодо тотальної неврегульованості законодавства, що не відповідає дійсності. Зокрема, питання строковості перебування на адміністративних посадах у судах уже давно вирішене, проте активісти продовжують тиражувати цей закид. Утім, з огляду на кадровий голод у деяких судах обирати на адмінпосади просто нема кого, тож судді вимушені, окрім величезного навантаження, ще й цю роботу виконувати.

Нові традиції

Втім, слухати зауваження та відповідати на обґрунтовані запитання голови РСУ активісти не захотіли. Мовляв, учасники матимуть можливість обговорити всі проблеми, які їх турбують, під час роботи в групах. Тож представникам судової системи так і не вдалося порозумітися з активістами. Адже, на думку останніх, впливові міжнародні організації з великою радістю допомагатимуть Україні та надаватимуть своїх експертів для перетрушування суддівських кадрів за кожним телефонним дзвінком. Те, що ця система вже одного разу зазнала краху, активістів не турбує.

Майже так само, як і не заважає їм пошук проблем, які вже кілька років урегульовані законодавством. Втім, звинувачувати суддів у всіх бідах — справа звична. Тож, коли представники судової системи висловились, розмова пішла у бік того, як відучити громадян давати хабарі.

Адже виявилося, що особливої пошани викривачі корупції в Україні, на диво, не мають. Бо далеко не кожен українець, не кажучи вже про тих, хто називає себе активістами, може пояснити, звідки в нього взялись статки та чому не все майно задеклароване. Тож, доки боротьба з корупцією приноситиме майже такий самий зиск, як і сама корупція, охочих перевіряти чистоту чужих рук ніколи не поменшає. Проте суди за такої стратегії можуть спорожніти остаточно…