«Колонізація» правосуддя

Судова реформа в Аргентині: далека країна, близькі мотиви

На тлі заяв голови Національної ради реформ Михаїла Саакашвілі про чергову революційну судову реформу в Україні варто придивитися до ще однієї країни, яка нині переживає аналогічні перетворення, — Аргентини. 2020-ий став для неї роком чергової судової реформи. І деякі її гасла видаються такими близькими та знайомими…

Основу судової системи Аргентини в її сучасному вигляді було закладено в середині дев’яностих під час судової реформи, яка була покликана зміцнити авторитет та незалежність судової влади. Це було результатом послідовної демократизації країни, зменшення впливу військових на політичні процеси, а також загальних процесів, які відбувались в Латинській Америці за тих часів.

Одним з результатів реформи стало створення ради магістратури за європейським зразком, яка мала вирішувати питання підбору суддівських кадрів, їхнього кар’єрного зростання та відповідальності. Але і це питання не обійшлося свого часу без політики. Тогочасний президент хотів зняти обмеження на своє переобрання (після повалення диктатури військових до конституції було включено норму про неможливість переобрання президента на другий термін). Тож для отримання голосів опозиції правляча партія погодилась на створення цього органу.

Проте щойно результату було досягнуто, початок роботи ради магістратури було заблоковано через неприйняття необхідного законодавства (норми про створення ради магістратури включили лише до конституції). Лише у 1999 році, коли повноваження чинного президента добігали кінця, а передвиборчі прогнози обіцяли перемогу опозиції, правляча партія прискорилася зі створенням ради магістратури, аби максимально наповнити її склад своїми прибічниками.

Зауважимо, що Аргентина є федеративною державою, і судова система в ній працює на двох рівнях: федеральна та провінційна. Судова система кожної з 23 провінцій, на які поділяється Аргентинська Республіка, визначається конституцією та законами кожної окремої провінції. Здебільшого вона має три рівні: система судів першої інстанції, апеляційних судів та Верховний суд відповідної провінції. В деяких функціонують мирові суди для розгляду найбільш простих справ.

Натомість федеральна система є більш складною і поєднує суди першої інстанції з різних юрисдикцій, апеляційні та касаційні суди, які мають свої повноваження у відповідних округах.

Очолює федеральну судову систему Верховний суд Аргентини (Верховний суд правосуддя нації). Це порівняно невеликий орган, який складається лише з 5 суддів, що називаються «міністрами» (в самій Аргентині, і в багатьох інших латиноамериканських країнах судді вищих, а подекуди — й апеляційних судів мають назву «Mi№istro del Corte»).

ВС Аргентини є перш за все органом конституційного контролю. Розподіл компетенції між судами провінцій та федеральними судами визначається федеральним законодавством з урахуванням вимог конституції.

Найбільш складним питанням є організація судочинства в столиці — Буенос-Айресі. Це місто має з 1994 року автономний статус, та все ще є більш обмеженим у своїй самоврядності. На відміну від провінції Буенос-Айрес, яка поряд з федеральними судами має власну судову систему на чолі з Верховним судом Буенос-Айресу, столиця має порівняно меншу частину своїх судів (з податкових, адміністративних, окремих кримінальних справ), а в решті — в місті діють федеральні суди, які з огляду на політичне значення столиці історично називаються «національними».

Саме ці суди традиційно привертають найбільшу увагу політиків, адже усі суспільно-значимі процеси відбуваються в столиці, і пов’язані з цим судові процеси припадають на судові органи, розташовані в головному місті країни.

Сучасні підвалини політичного впливу на судову реформу 2020 року закладені досить давно.

У 2003 році президентом Аргентини обирають Нестора Кіршнера, який започаткував у цій країні цілу епоху, яку називають «кіршнеризмом». Так, під його тиском та звинуваченнями у корупції були змушені піти у відставку частина суддів Верховного суду Аргентини, на місце яких він зміг призначити більш лояльних осіб.

У 2007 році замість Н.Кіршнера на найвищу в країні посаду було обрано його дружину — Крістіну Фернандес де Кіршнер, яка очолювала Аргентину два терміни поспіль.

Під час другого строку своїх повноважень Крістіна Фернандес де Кіршнер ініціювала реформу ради магістратури, яка передбачала збільшення її складу з 13 до 19 осіб, при цьому 12 членів ради мали б обиратись на всенародних виборах з-поміж кандидатів, запропонованих політичними партіями. Саму цю реформу було названо «демократизацією правосуддя».

Реформа дістала підтримку національного конгресу і мала б набрати чинності. Проте ВС Аргентини не схвалив таке активне залучення громадян до формування суддівського корпусу і в 2013 році визнав ці зміни неконституційними.

У 2014 — 2019 роках президентом Аргентини було обрано Маурісіо Макрі, який сам не мав достатньої підтримки в національному конгресі для здійснення реформ у судовій системі, проте активно заповнював вакансії судів, особливо в столиці. Його президентство також позначилось конфліктом у ВС Аргентини, коли несподівано було переобрано голову цього суду, який спробував змінити позицію суду з важливих політичних питань.

У подальшому президент намагався організовувати персональні зустрічі з суддями для обговорення принципових для уряду справ. Хоча в підсумку, ця діяльність не дала бажаних результатів, а сам Верховний суд змінив свої внутрішні процедури, зменшивши вплив свого голови на організацію діяльності суду.

Крім того, під час президентства М.Макрі в столичних судах розпочалися активні процеси щодо кримінального переслідування попередників: зокрема, відкрито провадження за звинуваченнями екс-президента К.Кіршнер у корупції та відмиванні грошей і навіть у державній зраді — щоправда, вона була захищена імунітетом як діючий сенатор.

Але на чергових президентських виборах 2019 року перемогу одержав Альберто Фернандес в парі з віце-президентом, яким стала… та сама К.Кіршнер.

Вже у своїй інаугураційній промові новообраний президент, який є колишнім професором кримінального права, зазначив про необхідність нової судової реформи з метою «відновити довіру до правосуддя та повернути суди обличчям до людей».

Крім того, зазвучали заяви, що судді надто добре живуть під час економічної кризи. Так, президент А.Фернандес прямо заявив: «Судді не можуть далі жити в умовах «золотих часів», коли решта країни переживає кризу».

Щоправда, повторити витівки українських керманичів з суддівською винагородою аргентинським політикам не дозволяє основний закон. Згідно зі ст.110 конституції Аргентини: «Судді одержують за свою службу винагороду, встановлену законом, яка не може бути жодним чином зменшена протягом часу їхнього перебування на посаді». А змінювати основний закон не може навіть парламент: національний конгрес Аргентини більшістю у 2/3 голосів від загального складу членів кожної палати може лише скликати конвент, спеціально обраний громадянами для цієї мети, для перегляду конституції, і лише він уповноважений приймати рішення з перегляду конституції чи її частин.

Тож президент націлився насамперед на перегляд пенсійних виплат суддям у відставці. Так, було запропоновано скасувати спеціальний пенсійний режим для суддів у відставці і поступово перейти до загального пенсійного забезпечення. Щодо цього голова ради магістратури заявив, що це може спричинити шквал заяв суддів про відставку: за його словами, очікується звільнення 100 — 150 суддів, і це призведе до хаосу в судовій системі (як це знайомо українським фахівцям!).

Для підготовки докладного проекту реформи ВС Аргентини, ради магістратури та деяких інших аспектів організації правосуддя президент створив консультативну раду зі зміцнення судової системи з одинадцяти досвідчених та авторитетних юристів. Щоправда, опозиція одразу підняла галас з приводу включення до складу цієї ради Карлоса Беральді — адвоката діючого віце-президента К.Кіршнер, який захищає її від звинувачень від корупції.

Іншим аспектом, на якому зосередився президент у своїх реформаторських заявах, стали намагання переглянути склад ВС Аргентини.

Можливості запровадити кваліфікаційне оцінювання чи скорочення складу найвищої судової установи за українським зразком у політиків цієї латиноамериканської країни немає. Адже аргентинська конституція передбачає можливість дострокового звільнення суддів ВС Аргентини без їхньої згоди лише за процедурою імпічменту, аналогічною процедурі імпічменту президента. Тож ініціатива стосується збільшення складу ВС з метою «підвищення його ефективності», бо зараз, за словами президента Аргентини, «робота цього суду майже заблокована».

Утім, далеко не всі погоджуються з такою оцінкою роботи ВС. Адже щороку ця установа (в якій, нагадаємо, працює лише 5 суддів) розглядає тисячі справ.

Водночас, не варто й забувати, що події колись уже розгортались подібним чином, і маніпулювання складом суду за рахунок зміни його чисельності для цієї країни не є новиною. Так, у 1989 році президент Аргентини Карлос Менем домігся збільшення складу Верховного суду з 5 до 9 осіб, а згодом, у 1990 році, щоб уможливити схвалення потрібних кандидатур, було проведене засідання сенату, на яке не запросили представників опозиції, де й було надано згоду на призначення додаткових суддів.

У подальшому, коли систему було змінено, і згода сенату на призначення судді ВС Аргентини стала потребувати 2/3 голосів сенаторів, вакансії стали тривалий час не заповнюватись, і Верховний суд працював у неповному складі, аж доки його кількісний склад знову не зменшили до 5 осіб. Наразі знов стоїть питання про чисельність найвищої судової установи, з приводу чого й має висловитись новостворена консультативна рада зі зміцнення судової системи.

Для реалізації своєї програми президент подав до сенату законопроект про зміни в організації судової влади — і, як не дивно, зміни перш за все стосуються саме організації судочинства в місті Буенос-Айрес. Так, пропонується створення нових судів з переведенням до них частини діючих суддів та визначення «тимчасових магістратів» (суддів), які працюватимуть до заповнення усіх вакансій. Крім того, має бути змінене кримінально-процесуальне законодавство.

Не обмежуючись питаннями реформи судової системи, на майбутнє було розпочато наступ і на діючий складі суддів: так, рада магістратури ухвалила рішення розпочати перегляд процедури надання дозволу на переведення 10 суддів з різних судів, яке відбулось без згоди сенату.

Не погоджуючись з реформою, опозиція почала активну кампанію проти неї, яка вилилась як в публічні виступи її представників, так і в організацію мітингів та демонстрацій. Треба, щоправда, відзначити, що участь у останній масовій акції опозиції взяли лише близько 200 осіб, що свідчить про переважно політичний аспект питання. Крім того, опозиційні політики стверджують, що під час економічної кризи недоцільно розпочинати витратну реформу, єдиною метою якої є залучення до новостворених судів лояльних до чинної влади осіб.

Натомість президент та його команда переконують, що питання судової реформи давно і вкрай назріло: слід покінчити з призначенням до судів друзів та політичних соратників. Адже, як каже президент, «десяток суддів у столиці вирішують усі найважливіші державні справи», з чим не можна погодитись.

Треба відзначити, що значимість питання для аргентинського суспільства зумовила запровадження багатьма місцевими виданнями навіть спеціальної рубрики — «Судова реформа».

Не залишились осторонь пропонованої реформи і самі судді. Так, судді кримінальної палати одностайно прийняли заяву, в якій вказали, що пропонована реформа є неконституційною і спрямованою на руйнацію традиційної судової системи. Виступили проти й судді з федеральної цивільної та комерційної палати. Судді нагадують, що конституція передбачає можливість звільнення суддів за їхньою згодою чи в порядку імпічменту, а не шляхом переведення до якихось новостворених судів. До проблеми обговорення реформи активно долучаються й інші суди, які не уникають й доволі різких заяв щодо зазіхання на незалежність судової влади.

У цьому контексті згадаймо книгу «Нічого не відбувається» колишнього аргентинського федерального судді Марьяно Берхеса, написану в парі з адвокатом Адріаною Галафассі. В ній вони зазначили: «Жоден уряд за останні 30 років не намагався поліпшити систему правосуддя. Натомість всі вони хотіли її колонізувати, і нинішній — не виняток».

Але хіба тільки Аргентини стосується написане? Чи немає в цьому хоча б якоїсь паралелі з нашою країною?..