ВККС на слово не вірять

Що переконало ВРП не звільняти тих, хто не пройшов кваліфікаційного оцінювання

Певною мірою непомітно змінилася практика розгляду подань Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо звільнення служителів Феміди, які не витримали випробувань кваліфікаційним оцінюванням. У Вищій раді правосуддя вирішили не покладатися лише на цифри, а зажадали обґрунтувань, чому суддя має бути звільнений із посади.

Дискреція оцінок

За два місяці Вища рада правосуддя ухвалила вже 6 рішень, в яких висловила незгоду з обґрунтуванням, що міститься у поданнях про звільнення суддів з підстав, передбачених пп.4 п.16¹ розд.XV «Перехідні положення» Конституції. Про перебіг двох із цих випадків «ЗіБ» уже розповідав (див. «Сімейні цінності» та «Розправа від «мозкоправів»). Але цікава й аргументація, чому ж саме у Раді не погодилися зі звільненням цих суддів.

Отже, спільним для усіх 6 відмов є те, що судді склали письмові тести і були допущені до другого етапу кваліфоцінювання — «Дослідження досьє та проведення співбесіди». І саме після перевірок, що проводилися на цьому етапі, вони отримали сумарний бал, що був нижчий за мінімум, який визначила комісія, тобто менш як 67% від максимально можливої кількості балів.

В одному випадку суддя отримав низький бал, бо під час співбесіди не зміг пояснити походження коштів на придбання майна близькими особами. Й комісія вирішила, що він має понести відповідальність за те, що через життєві обставини має складнощі з отриманням цих даних. Бо наведені причини ненадання інформації члени ВККС визнали такими, що не заслуговують на довіру.

Інший, навпаки, надав усі пояснення щодо статків родини та власної декларації аж за 2013 рік і навіть підкріпив слова документами, але у підсумку отримав трохи більше за половину від максимальних 250 балів за критерієм «доброчесність».

Щодо інших суддів у поданні розпливчасто зазначено, що такі низькі бали за критеріями професійної етики та доброчесності виставлені «на підставі результатів іспиту, результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та співбесіди».

Звісно, ВРП не стала вдаватися у дискусію щодо можливості оцінювати професійну етику та доброчесність у відсотках. Але і для стороннього спостерігача такі дискреційні повноваження комісії щодо оцінок за цими критеріями виглядають волюнтаристськими.

За браком мотивів

У Раді ж, як свідчать оприлюднені повні тексти рішень щодо цих 6 суддів, послуговувалися не філософськими категоріями, а правовими нормами.

Так, звернувшись до рішення Конституційного Суду від 21.06.2011 №7-рп/2011, ВРП нагадала, що надходження до Вищої ради юстиції рекомендації ВККС не є безумовною підставою для прийняття нею рішення про внесення подання Президентові про призначення відповідного кандидата суддею. Адже мають бути перевірені дані, які встановлюються під час складення кандидатом кваліфікаційного іспиту. Й за наслідками перевірки, попри наявність рекомендації ВККС, ВРЮ може і не погодитися з таким рішенням.

Цей правовий висновок у Раді перенесли і на визначення своєї компетенції у процедурах звільнення судді на підставі рекомендації комісії. Члени колегіального органу передивилися записи співбесід із суддями, їхні суддівські досьє і не побачили в них того, що могло б наочно переконати в адекватності таких низьких оцінок.

Навіть у тих випадках, коли ВККС згадувала певні обставини чи відповіді під час співбесід, це, на думку ВРП, не може вважатися належним обґрунтуванням оцінок. А посилання лише на дискреційність повноважень та виключну компетенцію комісії виставляти оцінки «не може вважатися достатнім». На думку членів Ради, «рішення, наслідком якого може бути звільнення судді з посади, повинне бути об’єктивним та повною мірою висвітлювати інформацію щодо професійної, особистої компетентності судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня, а також щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям».

У ВРП нагадали колегам, зокрема, про рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів щодо незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.89). У п.7.1 цих рекомендацій указано, що особливо пильно та уважно слід ставитися до формулювання умов, за наявності яких припиняється перебування судді на посаді. Важливо мати вичерпний перелік підстав для засвідчення нездатності судді продовжувати роботу на посаді.

Тож рішення ВККС, ухвалене за результатами кваліфоцінювання, має містити висновок про те, за яким саме критерієм (компетентності, професійної етики або доброчесності) суддя не відповідає займаній посаді. Адже суддя підлягає звільненню виключно у випадку, якщо він не відповідає займаній посаді хоча б за одним із указаних критеріїв і згідно з висновком за результатами оцінювання не здатний здійснювати правосуддя на «об’єктивно визначеному, мінімально прийнятному рівні».

Далі в усіх випадках констатовано, що «відсутність мотивів, незазначення конкретних обставин, за яких суддя не відповідає займаній посаді, не дає підстав для задоволення подання про звільнення судді з посади на підставі пп.4 п.16¹ розд.XV «Перехідні положення» Конституції».

Позитив з осадом негативу

Отже, тим законникам, чию здатність здійснювати правосуддя ВККС поставила чи поставить під сумнів, нова практика ВРП дає надію залишитися при мантії. Щоправда, тим, хто склав тести на належному рівні. Але це чи не єдиний позитив від цих рішень Ради.

Відмова звільнити суддю і навіть констатація відсутності обґрунтувань щодо рівня виставлених оцінок за критеріями професійної етики та доброчесності не тотожні факту підтвердження здатності здійснювати правосуддя. Відповідно, не тягнуть за собою автоматичного збільшення посадового окладу до рівня тих, хто пройшов кваліфоцінювання.

Крім того, ніщо не перешкоджає комісії більш ретельно підійти до складання тексту подання, обґрунтувати свої оцінки посиланнями на конкретні факти і повторно внести його на розгляд ВРП. Звісно, якщо КС раніше не оприлюднить свого висновку щодо неконституційності п.20 розд.ХІІ «Перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів». До речі, 8 жовтня на вул.Жилянській відбулося чергове засідання щодо цього питання.

Так, можливо, якби не бажання реформаторів якомога швидше позбутися неугодних суддів і готовність органу, на якого перекладалися повноваження щодо очищення суддівських лав, до виконання «чорнової» роботи, то процедуру оцінювання можна було б регламентувати докладніше. Як не пригадати спротиву Ради суддів, яка не давала згоди на розроблений ВККС порядок та методологію кваліфоцінювання, аж доки її не усунули від цього процесу. Але тоді суддівська спільнота не промовчала, мабуть, розраховуючи, що вся реформа обмежиться вищими судами і за ними не прийдуть…

Частку вини мають визнати за собою й делегати, які, можливо, дещо поверхово поставилися до вибору своїх представників у ВККС, не усвідомлюючи, що саме в їхні руки вони передають свою професійну долю. Втім, залишається сподіватися, що черговий позачерговий з’їзд спростує твердження, буцімто історія вчить, що вона нічому не вчить…