Поспішне внесення змін до КПК призведе до порушення прав людини, — НААУ

15.08.2019 16:21

18306

Прийняття змін та доповнень до Кримінального процесуального кодексу потребує виваженості у аспекті дотримання гарантованого міжнародними стандартами з прав людини права на захист у кримінальному провадженні.

На цьому наголошує Комітет захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності при НААУ в своєму зверненні до професійної спільноти, передає «Закон і Бізнес» з посиланням на НААУ.

Як вважають в Асоціації, поспішне та незбалансоване внесення змін до кримінального процесуального законодавства без обговорення із професійною спільнотою, без урахування сучасного стану правозастосовчої практики може призвести до таких обмежень та порушень прав людини, які будуть несумісними із засадою верховенства права, яка гарантована ст. 8 Конституції України і призведуть до звернень до Європейського суду з прав людини.

Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р., попри незрозумілі заяви про те, що це кодекс для сторони захисту, насправді є асиметричним у аспекті процесуальних можливостей сторін, із перевагою можливостей у бік сторони обвинувачення.

На думку адвокатів, зазначена у ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України змагальність, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України, є у реальності декларативною, а положення, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, є таким, що не реалізується у регулятивних нормах Кримінального процесуального кодексу України.

Все це, на погляд юристів, однозначно підтверджує те, що сторона захисту є істотно обмеженою у своїх процесуальних можливостях порівняно із стороною обвинувачення.

Текст звернення:

Національна асоціація адвокатів України завжди виступає за дотримання норм кримінального процесуального законодавства усіма суб’єктами кримінального провадження, дотримання норм професійної етики та недопустимість їх порушення.

Разом з тим, поспішне та незбалансоване внесення змін до кримінального процесуального законодавства без обговорення із професійною спільнотою, без урахування сучасного стану правозастосовчої практики може призвести до таких обмежень та порушень прав людини, які будуть несумісними із засадою верховенства права, яка гарантована ст. 8 Конституції України і призведуть до звернень до Європейського суду з прав людини. Адже одним із елементів верховенства, як зазначено у Доповіді «Верховенство права» (схвалена Венеційською Комісією на 86му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року)), є дотримання прав людини (п. 41). В Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, у ст. 14 – Верховенство права та повага до прав людини і основоположних свобод – зазначено, що в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.

Крім того, важливість права правову допомогу неодноразово підкреслювалася у міжнародних актах з питань справедливого судочинства, а також практиці Європейського суду з прав людини.

Принципи Організації Об’єднаних Націй та керівні настанови щодо забезпечення доступу до правової допомоги в системі кримінального правосуддя 2012 р. передбачають, що правова допомога є необхідним елементом справедливої, гуманної та ефективної системи кримінального правосуддя, заснованої на верховенстві права (п. 1). Держави мають гарантувати право на правову допомогу у своїх національних правових системах на якомога вищому рівні, включаючи, де можливо, у конституції (п. 14). Основні положення про роль адвокатів (прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року) передбачають, що будь-яка людина в праві звернутися по допомогу до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту в усіх стадіях кримінальної процедури. Уряди повинні гарантувати ефективну процедуру і працюючий механізм для реального і рівного доступу до адвокатів усіх осіб, які проживають на його території і підпорядковані його юрисдикції незалежно від раси, кольору шкіри, етнічного походження, статі, мови, релігії, політичних та інших поглядів, національного або соціального походження, економічного чи іншого статусу. Стандарти незалежності юридичної професії (прийняті Міжнародною асоціацією юристів) указують, що справедлива система відправлення правосуддя, яка гарантує незалежність юристів при виконанні їх професійних обов’язків без будь-яких неналежних обмежень, тиску або втручання, прямого або непрямого, є необхідною для встановлення і підтримання верховенства права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслював, що право кожного обвинуваченого мати дієвий захист адвоката фігурує поміж основоположними складовими справедливого судового розгляду. Хоча право кожної особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвоката, офіційно призначеного в разі такої необхідності, не є абсолютним, воно становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду Пункт 1 статті 6 вимагає, як правило, надання доступу до захисника з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права. Навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдовувати відмову у доступі до захисника, таке обмеження, незалежно від його підстав, не повинно невиправдано порушувати права обвинуваченого, гарантовані статтею 6 Конвенції. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо зізнавальні показання, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами без забезпечення доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження (рішення «Сальдуз проти Туреччини», «Гелетей проти України», «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства», «Саранчов проти України», «Яременко проти України», «Кромбах проти Франції» та ін.)

Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Таким чином, нехтування правом на захист неприпустиме у демократичному суспільстві та правовій державі.

Найперше це стосується збирання стороною захисту доказів у кримінальному провадженні. Стаття 93 Кримінального процесуального кодексу України регламентує, що сторона захисту здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Проте, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей стороною захисту є ускладеним, адже належний процесуальний механізм, який гарантував би можливість отримання витребуваного, у Кримінальному процесуальному кодексі України не виписаний.

Самостійний порядок отримання висновку експерта, який був одним зі досягнень первинної редакції Кримінального процесуального кодексу України, зведений нанівець т.зв. «поправками Лозового», і натепер сторона захисту без звернення до слідчого судді, суду позбавлена можливості отримати висновок експерта.

Ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій також ніяк не гарантує того, що ці дії будуть проведені, адже сторона обвинувачення може відмовити у задоволенні клопотання, а оскарження цієї відмови до слідчого судді та розгляд ними скарг займає натепер багато часу, що ніяк не сприяє оперативності збирання доказів стороною захисту.

Стаття 225 Кримінального процесуального кодексу України передбачає допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні за клопотанням сторони захисту, проте, прямо не вказано, що технічний запис та журнал судового засідання передаються у такому випадку саме стороні захисту.

Стаття 166 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що у разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку, а у разі якщо дозвіл на проведення обшуку надано за клопотанням сторони захисту, слідчий суддя, суд доручає забезпечення його проведення слідчому, прокурору або органу Національної поліції за місцем проведення цих дій. Разом з тим, норми, яка б передбачає участь сторони захисту у розгляді слідчим суддею, судом такого клопотання, у Кримінального процесуального кодексу України немає.

Стаття 221 Кримінального процесуального кодексу України регламентує, що слідчий, прокурор зобов’язаний за клопотанням сторони захисту надати матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Проте, питання, що відноситься до матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню, вирішує саме сторона обвинувачення, без жодного прояву судового контролю, що у цілому не відповідає практиці Європейського суду з прав людини у аспекті відкриття матеріалів стороні захисту. Крім того, у разі відмови у задоволенні клопотання, сторона захисту позбавлена можливості оскаржити таку відмову до слідчого судді, адже цього рішення слідчого, прокурора немає у переліку дій, рішень, бездіяльності, передбаченому ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, навіть у разі задоволення клопотання є випадки фактичного ненадання стороною обвинувачення можливості для ознайомлення з такими матеріалами.

Стаття 255 Кримінального процесуального кодексу України вказує, що відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 256 Кримінального процесуального кодексу України. Знову ж, це питання вирішує саме сторона обвинувачення, без жодного прояву судового контролю, що у цілому не відповідає практиці Європейського суду з прав людини у аспекті відкриття матеріалів стороні захисту. А сторона захисту у такій ситуації позбавляється можливості ознайомитися з результатами негласних слідчих (розшукових) дій, які потенційно можуть бути необхідними для відстоювання позицій захисту, оскільки можуть містити відомості, які мають виправдувальний характер.

Положення стосовно участь захисника при проведенні процесуальних дій також є таким, що обмежують право на захист. Попри те, що ч. 5 ст. 46 Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, у Кримінальному процесуальному кодексі України відсутня норма, що захисник має бути завчасно повідомлений про проведення таких дій. На практиці несвоєчасне повідомлення спричиняє неявку адвокатів та, відповідно, звинувачення у зриві процесуальних дій з боку сторони обвинувачення.

На жаль, цей перелік можна продовжувати. Проте і цих прикладів, впевнені, достатньо для того, щоб зрозуміти, що зазначена у ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України змагальність, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України, є у реальності декларативною, а положення, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, є таким, що не реалізується у регулятивних нормах Кримінального процесуального кодексу України.

На практиці є випадки, коли стороною обвинувачення як зловживання з боку сторони захисту тлумачення випадки різного тлумачення норм Кримінального процесуального кодексу України. Наведемо деякі випадки такого тлумачення.

Непоодинокими є звернення сторони обвинувачення до слідчого судді у порядку ч. 10 ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України. Проте, якщо неуповноважена особа повідомляє сторону захисту про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування (а на практиці слідчі не завжди доручають копію доручення прокурора), сторона захисту не вважається повідомленою належним чином, і відповідно, ні про яке зволікання мова йти не може.

Крім того, ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України має назву «відкриття матеріалів іншій стороні». Процедура відкриття матеріалів складається з трьох частин: повідомлення про надання доступу до матеріалів; ознайомлення з матеріалами – надання доступу до матеріалів та можливості скопіювати та відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них і т.д.; письмове підтвердження факту надання доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. Термін «ознайомлення» вжито у цій статті в ч. 5 (у документах, які надаються для ознайомлення, можуть бути видалені відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду), ч. 6 (вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування), ч. 7 (про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів прокурор або слідчий за його дорученням повідомляє потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, після чого останній має право ознайомитися з ними за правилами, викладеними в цій статті), ч. 8 (про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів повідомляються цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, після чого ці особи мають право ознайомитися з ними в тій частині, яка стосується цивільного позову, за правилами, викладеними в цій статті) та ч. 10. З цього випливає важливий висновок: ознайомлення як таке починається з моменту фактичної реалізації права на доступ до матеріалів, а не з моменту скерування стороні, потерпілому, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, цивільному позивачу, його представник та законний представнику, цивільному відповідачу, його представнику повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування або отримання нею такого повідомлення (як вважає сторона обвинувачення).

Другий приклад пов'язаний із тлумачення положень ст. 481 Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до якої письмове повідомлення про підозру здійснюється: 1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень; 2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові або іншому члену Рахункової палати, прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Директору або іншому працівнику Національного антикорупційного бюро України, заступникам Генерального прокурора, члену Національного агентства з питань запобігання корупції - Генеральним прокурором (виконувачем обов’язків Генерального прокурора); 3) судді, судді Конституційного Суду України, присяжному на час виконання ним обов’язків у суді, Голові, заступнику Голови, члену Вищої ради правосуддя, Голові, заступнику Голови, члену Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, працівникам Національного антикорупційного бюро України - Генеральним прокурором або його заступником; 4) Генеральному прокурору - заступником Генерального прокурора. Проте, нерідкими є ситуації, коли повідомлення про підозру вручається (або робляться спроби його вручити) цим категоріям осіб не Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури (відповідно до п.п. 1-4 ч. 1 цієї статті), а іншим прокурором або слідчим. Така ситуація мала місце, наприклад, щодо адвоката Л.О. Шалімова. Із таким тлумаченням стороною обвинувачення норм Кримінального процесуального кодексу України погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Стаття 481 Кримінального процесуального кодексу України, яка має назву «Повідомлення про підозру», у ч. 1 містить формулювання «Письмове повідомлення про підозру здійснюється:», що, як видається, і викликає суперечливі тлумачення. Натомість, ч. 4 ст.49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказує, що судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником. Пункт 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя. Рішенням Ради адвокатів України № 222 від 23.09.2017 р. «Про затвердження роз’яснення пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що термін «здійснюється» у контексті гарантій адвокатської діяльності в обов’язковому порядку включає в себе підписання повідомлення про підозру, вручення повідомлення про підозру та роз’яснення процесуальних прав підозрюваному.

Загальні правила і складання, і вручення повідомлення про підозру регламентуються у одній Главі 22 Кримінального процесуального кодексу України, що свідчить про послідовність відповідної процедури, яка складається з декількох етапів. Глава 22 Кримінального процесуального кодексу України містить формулювання «Вручення письмового повідомлення про підозру» (ст. 278), яке є наступним етапом повідомлення про підозру після складання письмового повідомлення про підозру та, у разі його складення слідчим, погодження з прокурором.

Стаття 276 Кримінального процесуального кодексу України містить відсильну норму: «Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу». Тобто, здійснюючи лексико-граматичне тлумачення цих формулювань, можна стверджувати, що формулювання «повідомлення про підозру» є родовим і стосовно складання письмового повідомлення, і стосовно його вручення, тобто охоплює обидва ці етапи процедури повідомлення про підозру. Цьому висновку повністю відповідає назва статті 481 Кримінального процесуального кодексу України: «Повідомлення про підозру». Лексичне значення слова «здійснювати» є таким: «Запроваджувати, втілювати в життя, робити що-небудь дійсним, реальним» . У контексті повідомлення про підозру це свідчить про те, що розглядати відірвано етапи складення та вручення, у контексті у тому числі суб’єктів здійснення, неправильно.

Попри те, що формулювання ч. 1 ст. 481 Кримінального процесуального кодексу України є дещо вужчим, оскільки викладено як «Письмове повідомлення про підозру здійснюється», застосування лексико-граматичного та системного способів тлумачення положень ст.ст. 276-279, 480-481 Кримінального процесуального кодексу України, свідчить про логічність та коректність тлумачення формулювання «Письмове повідомлення про підозру здійснюється» у єдності таких його складових, як складання та вручення повідомлення про підозру. Таким чином, письмове повідомлення про підозру особам, передбаченим у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 481 Кримінального процесуального кодексу України, має і складатися, і вручатися відповідно посадовими особами, які вказані у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 481 Кримінального процесуального кодексу України. КПК України не містить положень, які передбачали б можливість доручення виконання обов’язку вручення письмового повідомлення про підозру цій категорії осіб іншому прокурору або слідчому чи будь-якій іншій службовій особі.

Отже, письмове повідомлення про підозру особам, передбаченим у п.п. 1-4 ч. 1 ст. 481 Кримінального процесуального кодексу України має і складатися, і вручатися посадовими особами, які вказані відповідно у п.п.1-4 ч. 1 ст. 481 КПК України. КПК України не містить положень, які передбачали б можливість доручення виконання обов’язку вручення письмового повідомлення про підозру у таких випадках іншому прокурору або слідчому або будь-якій іншій службовій особі.

Все це, на наш погляд, однозначно підтверджує те, що сторона захисту є істотно обмеженою у своїх процесуальних можливостях порівняно із стороною обвинувачення, а прийняття змін та доповнень до Кримінального процесуального кодексу потребує виваженості у аспекті дотримання гарантованого міжнародними стандартами з прав людини права на захист у кримінальному провадженні.

Автори: члени Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності при НААУ Гловюк І.В., Пономаренко Д.В.

Закон і Бізнес