Закон і Бізнес


Олексій Фазекош:

КСУ зобов’язаний визнати феєричну правову недолугість закону про люстрацію


Олексій Фазекош - голова Ради адвокатів Закарпатської області

5791

14 травня 2019 року Конституційний суд мав вирішити, чи відповідає Конституції закон «Про очищення влади» (або так званий закон про люстрацію). У вересні 2014 року він заборонив чиновникам, які були на високих посадах за часів президента Віктора Януковича, залишатися у владі.


Але розгляд цього питання КС весь час відкладав, насамперед через серйозні політичні ризики для самих суддів. Не далося вирішити це питання і цього місяця – через зміну голови Суду. Відтепер, за попередніми даними, в КСУ повернуться до люстраційного закону лише в кінці травня – початку червня. І в суспільстві вважають, що жити цьому закону про очищення влади залишилось декілька тижнів, не більше.

Стара влада зробила все, щоб народ втратив довіру до усіх правових інститутів. Наостанок дійшло до того, що у 2019 році ми ледь не втратили незалежність та самоврядність адвокатури. Дуже добре, що законопроект №9055, який лише погіршував права і становище адвокатів, відтепер вважається відкликаним, а новий глава держави – Володимир Зеленський своїми діями та словами підтверджує своє прагнення збудувати Правову державу в Україні з огляду на справжні європейські традиції та принципи демократії, до чого я неодноразово закликав у своїх виступах усіх громадян. Але що далі?

На мою думку, слід відмінити з точки зору простих людей – недолугий, а на думку адвокатів – неконституційний закон про очищення влади, або про люстрацію. Бо насправді в Україні ніколи й не було так званого "очищення влади", а був лише обман людей і монополізація права керування державою з боку групи політичних аферистів. Під виглядом боротьби з корупцією і "поганими чиновниками" влада Петра Порошенка просто зачистила політичне поле від конкурентів і професійних управлінців, розставляючи на їхні місця "своїх людей", які, нерідко, поняття не мали про те, як управляти складним державним механізмом. Наслідком цієї зачистки став прихід до влади некомпетентних, корумпованих, випадкових людей, які вміли руйнувати, але зовсім не були здатні творити.

За оцінками ГО «Громадський люстраційний комітет», наразі під дію люстрації підпадає близько 5 тисяч осіб. Існує ще Єдиний державний реєстр осіб, які підпадають під люстрацію. Фігуранти цього списку на момент прийняття закону обіймали державні посади або ж подавалися на них. Зараз у реєстрі 922 особи. І можливо, їх професійні якості зараз знадобились би новій владі, але закон про люстрацію не дає це зробити. Якщо вже призначення Андрія Богдана на посаду керівника АП (яка ще з 2016 року виведена зі статусу державної служби) наробило стільки галасу в соцмережах, то призначення фахового міністра закордонних справ, який по факту жодного правопорушення не скоїв, але працював в «люстраційний» період, навіть не можна припустити.

В результаті люстрації з державних посад були «викинуті» професіонали. І це було зроблене лише для того, щоб слідувати кон’юнктурі так званої революційної доцільності. Хоча, на мою думку, це ніяка не доцільність, а якесь спотворене бачення політичного процесу як такого. Разом з тим нагадаю, що ще Венеційська комісія (тричі !!!) розкритикувала положення закону про люстрацію як такі, що порушують права людини. Вона вказала на недотримання принципів правової держави і верховенства права, презумпції невинуватості, індивідуального характеру відповідальності, права на справедливий суд, права на захист. Впевнений, що в суспільстві підтримають мою позицію в тому, що Конституційний Суд якомога швидше має визнати закон про люстрацію неконституційним, бо в державі має функціонувати на законних підставах буквально все.

насправді на теперішній час на розгляді в Конституційному Суді України щодо цього закону перебувають конституційні подання:

- Служби зовнішньої розвідки України 20.10.2014р. щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої, пункту 3 частини другої статті 3, частини третьої статті 4, підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» у взаємозв’язку з положеннями частини другої статті 1 цього закону, положень статті 19 Конституції України у взаємозв’язку з положеннями її статті 64 та зазначеними положеннями цього закону (ухвалою колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на засіданні Суду);

- Верховного Суду України від 17.11.2014 р. щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади»;

- 47 народних депутатів України від 20.01.2015р. щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п’ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади»;

- Верховного Суду України від 16.03.2015 р. щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади».

Така різноманітність подань чітко підтверджує наявність в Законі України «Про очищення влади» суперечливих, а подекуди відверто антиконституційних положень. Занадто широке персональне застосування Закону (а станом на 2015 рік під дію закону потрапило майже 110 000 чиновників) від самого початку було дуже і дуже проблематичним. Це не лише призвело порушення основоположних особистих прав, а й вплинуло на функціонування всього сектору української державної служби та на соціальну стабільність, оскільки в країні сталось банальне бюрократичне перенавантаження.

Разом з тим, у КСУ просто апріорі не має і не може бути іншого виходу, як ухвалити рішення про неконституційність закону про люстрацію з огляду на наступне.

1. Аналіз приписів закону «Про очищення влади» свідчить, що підставою звільнення осіб, до яких застосовується заборона займати певні посади в органах державної влади пов'язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року різного роду посад. Такий підхід зумовлює дискримінацію окремих осіб щодо права допускатися на загальних умовах рівності до державної служби, що є неприпустимим з огляду на положення статті 25 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права 1996 року, яким визначено, що кожен громадянин без будь-якої дискримінації повинен мати доступ на загальних умовах до державної служби. На вказані факти звернено увагу Венеціанською комісією у висновку від 16 грудня 2014 року про те, що за Законом України «Про очищення влади» особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що незважаючи на посаду, яку обіймали, вони не брали участі у порушеннях і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи, що вступає в конфлікт з принципом індивідуальності відповідальності, на якому має базуватись люстрація. Таким чином, з системного аналізу норм національного та міжнародного права, практики застосування люстраційних процедур у країнах європейського співтовариства, положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення з посад осіб, що підлягають люстрації, обмеження в правах за ознакою обіймання посади в певний проміжок часу.

2. Заборона займати посади застосовується до певного кола громадян, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бедіяльністю здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ безпеки чи оборони України або протиправне порушення прав та свобод людини. Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які перебуваючи на певній посаді «вчинили правопорушення», визначене цим законом. З огляду на таку логіку, люстрація є одним із видів юридичної відповідальності, яка має індивідуальний характер. За таких умов, вина особи у вчиненні правопорушення має бути встановлена в кожному випадку. Натомість, відповідно до положень закону «Про очищення влади», звільнення з посади розглядається як презумпція колективної вини, а не презумпція невинуватості як одного з принципів очищення влади. На необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошено в міжнародних документах щодо стандартів проведення люстрації, які узгоджуються з принципом індивідуального характеру відповідальності та презумпції невинуватості, що визначені ст. 61, 62 Конституції України.

Так, відповідно до п.12, 13 Резолюції Парламентьської Асамблеї Ради Європи № 1096 «Про заходи щодо ліквідації колишніх комуністичних тоталітарних систем» при проведенні люстраційних заходів необхідно дотримуватись принципу індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, щодо якої застосовується люстраційна процедура гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду. В розумінні практики Європейського суду з прав людини статус особи, до якої застосовується люстраційні процедури прирівнюється до статусу особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину. У рішеннях Європейського суду з прав людини («Любох проти Польщі», «Турек проти Словаччини», «Матієк проти Польщі») наголошено, що при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі гарантії правового захисту, передбачені Конституцією для осіб, звинувачених у кримінальному провадженні та стандарти справедливого судового розгляду, основою яких є дотримання принципу презумпції невинуватості як стримування до недопущення передчасного осуду особи, щодо якої здійснюється люстрація.

На необхідності доведення вини кожної особи, щодо якої здійснюється люстраційні заходи як одного з критеріїв процедури люстрації наголошено Венеціанською комісією у своєму висновку. Провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення. Особу в жодному разі не вправі люструвати без надання їй повного та належного процесуального захисту, у тому числі права на представництво адвокатом (який надається, якщо суб’єкт не може дозволити собі сплатити відповідні послуги), на оскарження наявних доказів проти неї, на доступ до всіх наявних викривальних і виправдувальних доказів, на наведення власних доказів, на проведення відкритого слухання справи за її запитом, а також на оскарження до незалежного судового органу” (п. “m”). З огляду на викладене, визначена в «законі про люстрацію» заборона займати посади впродовж 10-річного строку з підстав обіймання цими особами посад впродовж 25 лютого 2010 року - 22 лютого 2014 року призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого ч.2 ст.62 Конституції України.

Такий законодавчий підхід не відповідає, насамперед, конституційним засадам притягнення особи до відповідальності: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61 Конституції); особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції). Іншими словами, якщо сам лише факт приналежності до адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони перебування на державній службі, така заборона набуває форми колективного та дискримінаційного покарання, що є несумісним з стандартами прав людини, оскільки люстрація тоді перетворюється на політичний інструмент утисків опонентів.

3. Верховна Рада, приймаючи Закон, яким презюмовано винність осіб у здійсненні заходів з узурпації влади, підриві основ національної безпеки і оборони України, протиправного порушення прав і свобод людини, визнала їх винними у вчиненні таких дій, тим самим здійснила функцію правосуддя, яка згідно статті 124 Конституції здійснюється виключно судами. Водночас, за змістом принципу поділу державної влади в Україні, визначеного у частині першій статті 6 Конституції, «державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову», які урівноважують одна одну системою стримувань і противаг.

В результаті, навіть цих висновків достатньо, аби зафіксувати, що положення Закону про люстрацію не відповідають статтям 6, 8, 19, 57, 58, 61, 62 та 124 Конституції України.

З правової точки зору все зрозуміло. Впевнений, що і з політичної - питань також не виникне, ані у команди Володимира Зеленського, ані у суддів Конституційного Суду. Адже така моя позиція базується і доказується вищенаведеним, або як казали древні римляни - Argumentum ad rem - докази, засновані на сутності справи.

Закон і Бізнес