Закон і Бізнес


Павло Вовк:

Про судову реформу та участь Президента у доборі суддів


Павло Вовк - голова ОАСК

5697

Хочу поділитись деякими думками щодо судової реформи в Україні. Тут не буде йти мова про проблеми впровадження електронного суду чи загальну неузгодженість нових редакцій процесуальних кодексів, оскільки на цю тему вже було сказано достатньо.


Так само не йтиме розмова про легітимність ліквідації Верховного Суду України та здійснення процедур оцінювання суддів Верховного Суду, оскільки остаточну крапку в цих питаннях, які вже неодноразово ставали предметом дискусій, має поставити Конституційний Суд України.

Не буде сьогодні предметом моїх роздумів й проблема підриву довіри до судової гілки влади, масштаби якої дедалі збільшуються з кожним етапом впровадження судової реформи, про що яскраво свідчить динаміка соціальних опитувань.

Я спробую висвітлити питання, яке стосується кожного, хто безпосередньо звертався до суду та брав участь у судовому процесі, кожного, чиї справи розглядаються роками.

Почнемо з того, що ініційована Президентом України судова реформа 2016 року яка, в тому числі, здійснювалася шляхом внесення змін до Конституції України, що свідчить про її фундаментальний характер, проводилась під гаслом забезпечення незалежності судової системи.

Одним із ключових аспектів реформи було позбавлення самого Президента України будь-яких важелів впливу на суддів, зведення його ролі виключно до церемоніальної, що полягатиме у формальному виданні указу про призначення суддів на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, на чому неодноразово наголошувалось самим гарантом додержання Конституції України.

При цьому, законодавчо визначено, що Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя. Тобто, це є його обов’язком, виконання якого має забезпечуватись в силу вимог Конституції України (ч. 1 статті 128) та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» (стаття 80).

Проте викладена на папері теорія у нас не завжди переходить у правозастосовну площину. На практиці ж ми маємо ситуацію з понаднормовою завантаженістю судів з розгляду справ, що багатократно посилюється бездіяльністю Президента України щодо вчасного видання указів про призначення суддів на підставі та в межах подань, які надходять до Адміністрації Президента України від Вищої ради правосуддя.

Так, статистика лише Окружного адміністративного суду міста Києва свідчить про те, що проміжок часу від внесення Вищою радою правосуддя відповідного подання до прийняття указу Президента України жодного разу не становив менше двох місяців.

Для прикладу, підставою для видання 28 вересня 2017 року указів Президента України про призначення 17 суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, а саме, Амельохіна В.В., Бояринцевої М.А., Власенкової О.О., Добрівської Н.А., Кармазіна О.А., Маруліної Л.О., Скочок Т.О., Чудак О.М., Васильченко І.П., Дегтярьової О.В., Донця В.А., Каракашьяна С.К., Катющенка В.П., Клочкової Н.В., Кузьменко А.І., Патратій О.В., та Пащенка К.С., були відповідні подання Вищої ради правосуддя, винесені у період  від 02 березня 2017 року по 13 червня 2017 року. Тобто затримка з боку гаранта додержання Конституції України в даному випадку становила від 2 місяців та 15 днів до 5 місяців і 26 днів.

По судді Погрібніченку І.М. подання Вищої ради правосуддя датоване 21 серпня 2018 року, в той час як указ про його призначення був підписаний Президентом України лише 19 грудня 2018 року, тобто через 3 місяці та 28 днів. Або інший приклад: 27 грудня 2018 року Вищою радою правосуддя внесено подання про призначення судді Шулежка В.П., проте гарантом додержання Конституції України його конституційний обов’язок не виконаний й досі.

Випадки такого затягування строків видання указів Президента України не є поодинокими, і стосуються не лише Окружного адміністративного суду міста Києва або системи адміністративних судів. Така бездіяльність носить системний характер, і в багатьох випадках може тривати й понад півроку.

Цікаво, що окремим суддям не доводиться так довго чекати на указ Президента України, вони, у порівняні з іншими, отримують призначення майже миттєво, у лічені дні або ж тижні. Можу припустити, що таке ж виключення буде і для суддів Верховного Суду та Вищого антикорупційного суду України. Хоч і причини такого явища залишаються таємницею, проте зазначене наштовхує на окремі думки щодо заангажованості процесу призначення суддів та виокремлення окремих суддів, які отримують такий привілей як вчасне виконання Гарантом додержання Конституції України покладених на нього обов’язків, що, не виключаю, може свідчити про наявність політичного впливу.

Крім затримки у розгляді справ, що перебувають у судах, наслідком такої бездіяльності є те, що за кожен день поза 30-ти денним строком, який відведений на видання відповідного указу, суддя, не маючи відповідних повноважень щодо здійснення правосуддя, отримує суддівську винагороду фактично за те, що нічого не робить. На моє глибоке переконання вказана бездіяльність має ознаки протиправної та такої, що тягне за собою настання негативних матеріальних наслідків для держави.

Висновки кожен має зробити самостійно. Проте перед цим необхідно задати собі доволі риторичне запитання: чи дійсно ініційовані Президентом України зміни в судоустрої звели його участь у процесі добору суддів виключно до церемоніальної?

Закон і Бізнес