Закон і Бізнес


Суддя Конституційного Суду України Станіслав Шевчук:

«Найголовнішою гарантією незалежності судді КС є його здатність чинити опір зовнішньому тиску»


№46 (1344) 02.12—08.12.2017
РОМАН ЧИМНИЙ
8839

На минулому тижні єдиний орган конституційної юрисдикції розпочав слухання справи, що може вплинути на перебіг судової реформи. Йдеться про оскарження ліквідації Верховного Суду України, здійсненої шляхом ухвалення закону. Водночас склад Конституційного Суду поповнився новим членом. Чи прискорить це роботу КС? Які якості повинні мати кандидати, котрі прагнуть одягти вишневу мантію, і хто повинен нарешті очолити цей орган? Такі та інші запитання «ЗіБ» адресував судді КС, доктору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту НАПрН України Станіславу ШЕВЧУКУ, який є доповідачем у «справі ВСУ».


«Треба мати сміливість у прийнятті рішень, нехай навіть і непопулярних, але справедливих»

— У коментарі для DW суддя КС у відставці В’ячеслав Джунь наголосив, що «сьогодні в КС тільки Станіслав Шевчук, Ігор Сліденко, Сергій Сас, Микола Мельник і, напевне, Віктор Колесник — дійсно незалежні». Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? Що є гарантією незалежності судді?

— Мені приємно, що такий авторитетний колега, як В.Джунь, дає таку оцінку моїй діяльності в КС. Я не є ні політиком, ні чиновником і завжди маю власну думку в кожній справі, у тому числі й окрему думку. Якщо суддя перебуває під зовнішнім впливом, це може призвести до катастрофи, адже треба давати аргументовані й чесні відповіді на складні питання.

Конституційний суд у державі утворюється для того, щоб скеровувати діяльність владних органів відповідно до Конституції. Немає жодного простого питання, яке постає перед Судом, бо ми, якщо можна так висловитися, суд над законами, а не над людьми. Хоч і правосуддя, що здійснюється судовими органами загальної юрисдикції, також не є простим. І тоді виникає питання щодо професійних якостей судді, його здатності здійснювати правосуддя.

Треба мати сміливість в ухваленні рішень, нехай навіть і непопулярних, але справедливих. У судді немає жодного способу примусити виконувати його рішення, крім його авторитету та авторитету судових рішень, які, у свою чергу, не можуть зводитися тільки до цитування правових норм. Головне у рішенні є якість його мотивувальної частини, оскільки треба не лише посилатися на певні норми Конституції, але і формулювати думки, критерії, досконально володіти усіма сучасними способами та прийомами конституційної інтерпретації, а також пояснювати зовнішньому читачу наших рішень ті великі ідеї верховенства права та конституціонализму, що знаходяться у основі конституційного тексту. Зміцнення авторитету нашого суду повинно базуватися на його незалежності в прийнятті рішень та кваліфікованості суддів, які не бояться ухвалювати рішення.

Без незалежності суддів немає авторитетного суду. А найголовнішою гарантією незалежності судді КС є його здатність чинити опір зовнішньому тиску. Судді КС треба пам’ятати, що влада змінюється, а рішення КС, де стоїть його підпис, залишаються.

— Свого часу ви були серед тих, хто виклав чимало зауважень до проекту змін до Конституції щодо правосуддя №3524. В окремих думках до висновку №1-в/2016 ви й ваші колеги звертали увагу на небезпеки, які містять окремі норми. І більшість із цих «пророцтв» справдилися. Зокрема, на суддів чинять тиск порушенням кримінальних проваджень, відбувається дискримінація за рівнем оплати праці, результатом перейменування Верховного Суду фактично стала лише ліквідація вищих спеціалізованих судів та звільнення певних суддів, якими не задоволена активна громадськість. Чи не шкодуєте, що тоді дали зелене світло реформі?

— Дійсно, тоді із 13 суддів 10 написали окремі думки до проекту змін до Конституції. Абсолютний рекорд. Проте наша компетенція при даванні висновку щодо такого проекту змін до Конституції обмежена застосуванням стст.157 та 158 Конституції.

Крім того, ми не могли передбачити, якими саме за змістом будуть ухвалені закони на імплементацію конституційних змін. Мені була незрозумілою лише одна деталь щодо запропонованих змін: навіщо треба було перейменовувати «Верховний Суд України» на «Верховний Суд» без України? У п.3.9 пояснювальної записки до цього проекту зазначалося: найвищим судом у системі судоустрою України є Верховний Суд. Оскільки він є єдиним найвищим судом у системі судоустрою, а всі суди є судами України, запропоновано змінити назву цього суду з «Верховний Суд України» на «Верховний Суд». Таким чином, текст Основного Закону держави або України позбавляється наслідків механічної адаптації назви «Верховний Суд Української Радянської Соціалістичної Республіки», здійсненої шляхом її заміни на «Верховний Суд України». З аналогічних міркувань назва посади «Генеральний прокурор України» змінена на «Генеральний прокурор».

Тобто основна ідея, яка закладалась у зміні назви — це «декомунізація» Верховного Суду. Зараз ВСУ звернувся з поданням, в якому серед іншого ставиться питання про неконституційність ліквідації цього органу на підставі закону.

Разом з тим зміни до Конституції в частині правосуддя видаються мені дуже прогресивними. Зокрема в частині введення інституту конституційної скарги та вилучення з тексту Конституції повноваження КС щодо офіційного тлумачення законів України.

«З гострих, дискусійних питань дуже складно набрати 10 голосів»

— Вочевидь, у 2014 році всі судді покладали великі надії на позицію КС у питаннях гарантій для людей у мантіях. Зокрема, у частині оцінки люстраційного закону. Однак їх продовжують звільняти на підставі цього акта, хоча сумніви щодо його конституційності досить докладно обґрунтовані в поданні ВСУ. Деякі фахівці припускають, що КС банально уникає відповідальності за вирішення цього питання, аби не накликати на себе гніву високопосадовців та громадських активістів. На вас особисто намагалися чинити тиск у цьому питанні?

— Жодного тиску я не відчував і не відчуваю як стосовно цієї, так і інших справ, що є в провадженні КС. Хіба що деякі загальні публікації у пресі. Щодо питання оцінки конституційності закону про люстрацію, то не можу це коментувати, бо рішення ще не прийняте.

З гострих, дискусійних питань дуже складно набрати 10 голосів, і тому важливо, щоб КС був повністю сформований, а всі вакансії — заповнені. Нагадаю, що наразі вільними залишаються 4 посади суддів із 18.

— «Поточна політична дискусія, в якій превалює ідея «звільнення всіх», несе в собі загрозу «веймаризації» сучасної української політичної системи, якщо парламент і суспільство підкоряться мажоритарному фатуму демократії». Це — ваші слова з окремої думки до висновку щодо проекту №3524. Сьогодні ваша позиція не змінилася?

— Так, моя позиція як конституціоналіста із цього приводу не може змінитися. Свавільним може бути не тільки монарх або диктатор, а й парламентська більшість, яка порушує права людини та принцип верховенства права. Треба завжди пам’ятати, що державна влада, яка обмежена Конституцією, завжди сильніша за владу, яка конституцією не обмежена. Коли влада слабка, до влади приходить, наприклад,  Гітлер, як це сталось у Німеччині за часів Веймарської республіки.

Із цього приводу в окремій думці я процитував А. Барака, видатного судді сучасності: «Дійсно, якщо ми бажаємо захистити демократію, то не можемо сприймати її існування як подарунок. Ми повинні боротися за неї. Це саме справа для нових демократій, але це також є правильним і для старих та усталених демократій. Твердження, що це «ніколи не станеться з нами», не може більше бути сприйнятим. Будь-що може статися. Якщо демократія стала викривленою та зруйнованою в Німеччині Канта, Бетховена та Гете, це може статися будь-де. Якщо ми не захистимо демократію, демократія не захистить нас».

«Майбутній Голова Суду не повинен бути конформістом»

— Голова КС Юрій Баулін в інтерв’ю «ЗіБ» стверджував, що в КС немає конфлікту між «новим» і «старим» поколінням конституціоналістів. Утім, практика доводить, що, напевне, якісь суперечки щодо теоретичних засад усе ж існують. Адже Суд упродовж року не міг ухвалити жодного рішення, і лише 23 листопада з’явилося перше. Досі не затверджений регламент, не обрано нового очільника. На вашу думку, чому так відбувається?

— Це питання краще поставити самому Ю.Бауліну. Він став на чолі Суду під час бурхливих подій Революції Гідності. Чи вдалося йому виконати своє завдання протягом наступних трьох років? Це точно не мені оцінювати, все розсудить історія, але ці проблеми, про які ви згадуєте, походять з того періоду.

Хочу лише зауважити, що не можна все зводити до конфлікту поколінь або світоглядів. Наприклад, щойно ми прийняли дуже важливе рішення щодо захисту конституційного права на свободу та особисту недоторканість. Тобто, коли необхідно приймати важливі та прогресивні рішення, що відповідають сучасному рівню розвитку конституційного права, судді об’єднуються і доводять, що нема ніяких перепон для їх прийняття.

— Які якості повинен мати суддя, щоб очолити КС у ці непрості часи?

— Майбутній Голова Суду не може бути конформістом, коли це стосується питання захисту Конституції. Разом з цим він не може бути конфліктною людиною, я би навіть сказав, що повинен мати дипломатичні здібності та розуміння, що КС — це частина складного державного механізму, особливо у такі непрості часи.

Разом з цим, головним завданням Конституційного Суду є пріоритет захисту свободи та конституційних прав людини в умовах державної організації суспільства. Робота апарату та допоміжних служб, широке спілкування з зовнішньою аудиторією повинно бути спрямоване на підвищення якості наших рішень, щоб їх читали, цитували та вивчали як зразок відданого та професійного служіння Конституції. Вона для нас є тим документом, який ми повинні «оживити» через свої справедливі та обґрунтовані рішення. А Голова повинен лише організовувати процес, що спрямований на досягнення цього результату, і слухати поради колег, бо він є такий же самий суддя як і інші.

«Як тільки кандидати одягнуть мантії, вони повинні забути тих, хто їх призначив»

— Серед новел закону про КС — висування кандидатів у судді парламентськими фракціями. Чи не посилить такий відбір ще й політичне протистояння в Суді?

— Я сам був обраний від парламенту за квотою однієї з фракцій. Так склалось історично, що фракції відіграють провідну роль у цьому процесі. Проте якщо нині суддею КС можна стати лише через конкурсну процедуру, то вважаю це не зовсім правильним, коли відмовляють кандидатам, які подали документи на конкурс на посаду судді КС від Верховної Ради, оскільки їх не висунули фракції.

— Коли ви кандидували на цю посаду, чи ставилися вам під час співбесід у профільному комітеті запитання щодо політичної орієнтації?

— Ні, жодних запитань у членів профільного комітету щодо моєї політичної орієнтації не було. Я аполітичний та не був членом жодної з українських партій. Якби ви запитали про мої погляди, то я б відповів, що є конституціоналістом-лібералом. Але такої партії немає в Україні.

— З якими планами ви йшли до КС і чи вдалося їх реалізувати?

— Я йшов до Суду з ідеями його перебудови, щоб він став європейським, авторитетним і сучасним. Щоб його рішення стали зразком конституційно-правової думки в нашій країні. Щоб ці рішення читали та цитували в нас і за кордоном. Щоб День Конституції став дійсно народним святом. Дещо із цього вдалося досягнути, але дуже багато роботи в цьому напрямку ще попереду.

— Що б ви порадили тим кандидатам, які невдовзі виявлять бажання долучитися до конституційної юстиції через Верховну Раду чи Президента?

— Як тільки кандидати стануть суддями КС та одягнуть мантії, треба повністю присвятити себе справі захисту Конституції, і, по можливості, зникнути з політичних радарів. Тільки так можна захистити незалежність і зміцнити авторитет Конституційного Суду.

 

Довідка «ЗіБ»

Станіслав Шевчук народився 11 червня 1969 р. в м.Харкові. У 1993-му закінчив Українську юридичну академію, потім — аспірантуру цього вишу, де згодом працював асистентом кафедри теорії держави та права. З 1997 р.— науковий консультант судді Конституційного Суду. З 2000-го — директор Центру порівняльного права при Міністерстві юстиції. Протягом 2004—2009 р. — професор кафедри публічного права Міжнародного Соломонового університету, з 2009-го — професор кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Має значний міжнародний досвід, зокрема як експерт з правових питань Місії ООН у Республіці Таджикистан, Світового Банку та Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Проводив наукові дослідження та стажування в Університеті Дюка (США), Університеті Чикаго (США), Університеті Д. Мейсона, Вашигтон (США), Університеті Бірмінгему (Сполучене Королівство), Університеті Лювену (Бельгія) з питань порівняльного конституційного права, міжнародного та європейського права, прав людини та філософії права. Стажувався з питань європейської інтеграції та прав людини у департаменті Лорда-Канцлера та офісі представника Сполученого Королівства у Європейському суді з прав людини.

Протягом 2009 та з 2012 р. — суддя Європейського суду з прав людини ad hoc від України. Засновник Асоціації правників України, член Української асоціації міжнародного права. У березні 2014-го призначений Верховною Радою суддею КС. Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України.