Адвокат розповів, як має регламентуватися збір зразків ДНК
Про порушення права на особисте життя особи, при зборі зразків ДНК без звинувачення, слід говорити виходячи з пропорційності порушених прав та відверненої шкоди у вигляді можливої загибелі десятків чи сотень осіб.
Такою думкою з виданням «Закон і Бізнес» поділився адвокат, доктор юридичних наук Олег Татаров.
«Питання щодо оцінки повноважень поліції стосовно накопичування та зберігання біометричних даних у вигляді зразків ДНК є надзвичайно складним та актуальним. Воно не може бути вирішене виключно в правовому полі й потребує врахування думки спеціалістів у сфері біотехнологій, розвиток яких зумовлює необхідність використання результатів досліджень у реалізації завдань щодо протидії злочинності та забезпечення публічної безпеки і порядку, що безпосередньо покладено на поліцію», — зазначив він.
Адвокат звернув увагу, що особливої актуальності це набуває при поширенні транснаціональної злочинності, створенні міжнародної системи попередження та протидії тероризму. За таких умов говорити про порушення права на особисте життя слід, виходячи з пропорційності порушених прав та відверненої шкоди у вигляді можливої загибелі десятків чи сотень осіб.
Водночас відповідно до п.8 рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи R92(1) про використання аналізу дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) в рамках провадження за кримінальними справами, коли йдеться про державну безпеку, національне законодавство може дозволяти зберігання зразків, результатів аналізу ДНК особи, навіть якщо їй не було висунуто звинувачення у скоєнні злочину або якщо стосовно неї не було винесено обвинувального вироку суду. У таких випадках зазначена діяльність має бути чітко регламентована в законодавстві шляхом диференційованого підходу щодо:
• випадків необхідності збору зразків ДНК залежно від ступеня тяжкості та характеру правопорушення;
• виду біологічних слідів (кров, слина, потожирові виділення, сперма, кістковий мозок, епітелій тощо);
• обставин, за яких можуть відбиратись в особи зразки ДНК примусово, без рішення суду, порядку такого відібрання (відповідними фахівцями та у визначених законом закладах);
• періоду їх зберігання, порядку знищення та доступу до такої інформації самої особи або її родичів;
• визначення переліку окремих службових осіб, яким надано доступ до такої інформації в окреслених законом випадках;
• передбачення суворої відповідальності за використання цієї інформації з іншою метою.
Виключно за умов чіткої регламентації процедури накопичення та зберігання зразків ДНК втручання в приватне життя особи може визнаватися законним.
«Тобто практики та науковці повинні підготувати нормативно-правові акти, які чітко регламентували б обсяг і порядок відібрання та зберігання зразків ДНК, а також вимоги щодо гарантування збереження такої інформації про особу та її конфіденційності. Тільки після їх прийняття можливим є накопичення та зберігання біометричних даних у вигляді зразків ДНК особи», — резюмував Олег Татаров.
Раніше Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська звернулася до Конституційного Суду щодо конституційності положення частини другої статті 26 Закону України «Про Національну поліцію». Омбудсмен вважає, що зазначена норма в частині, що дозволяє поліції під час наповнення баз (банків) даних, визначених у пункті 7 частини першої цієї статті, забезпечувати збирання, накопичення біометричних даних у вигляді зразків ДНК, є таким, що не відповідає положенням статті 3, частин першої, другої статті 8 та частин першої, другої статті 32 Конституції України у їх взаємозв’язку.
Аналіз звернення та думку інших юристів із цього питання читайте у статті «Відкритий код» нового номеру «Закон і Бізнес».