Господарським судам України слід враховувати, що Європейський суд з прав людини може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.
На це увагу господарських судів ВГСУ звертає в інформаційному листі від 22.04.2016 №01-06/1444/16 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини", повідомляє "ЗіБ" з посиланням на ВГСУ.
Відповідно ВГСУ відкликає свій інформаційний лист від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні».
ВГСУ нагадує, що Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Суди в свою чергу застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Тож з огляду на це господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали ЄСПЛ з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
Господарським судам України слід враховувати, що ЄСПЛ може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення. Таким остаточним рішенням стосовно вичерпання всіх національних засобів захисту в господарському процесі є судове рішення Судової палати у господарських справах Верховного Суду України (див. ухвалу Суду у справі MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006).
Перебіг шестимісячного строку для подання індивідуальної заяви про порушення в Україні прав, викладених у Конвенції та протоколах до неї, починається з дати ухвалення ВСУ відповідного судового рішення. При цьому щодо заяв, які не стосуються чітко визначених подій і дат або порушення, що триває, цей строк не обчислюється (див. рішення Суду у справі Ponomarenko v. Ukraine, no. 13156/02, §29, від 14.06.2007).
До повноважень ЄСПЛ не входить перегляд та скасування судових рішень, ухвалених національними судовими органами (див. рішення Суду у справі Volovik v. Ukraine, no. 15123/03, § 43, від 06.12.2007): Суд не має діяти як четверта інстанція (див. рішення Бочан проти України (№ 2), no. 22251/08, від 05.02.2015). ЄСПЛ, зокрема, приймає до розгляду індивідуальні заяви осіб, зазначених у статті 34 Конвенції, щодо порушення Високою Договірною Стороною прав, викладених у Конвенції. Сторонами у таких справах є заявник, який вважає себе потерпілим, та Висока Договірна Сторона, а предметом спору - питання про наявність чи відсутність порушення Високою Договірною Стороною права, викладеного в Конвенції або в протоколах до неї.
Судове рішення, ухвалене господарським судом, може бути визнано ЄСПЛ доказом наявності порушення Україною прав та основних свобод заявника, викладених у Конвенції або в протоколах до неї. У разі визнання Судом факту відповідного порушення прав заявника Україна зобов'язується виплатити встановлене ЄСПЛ відшкодування заподіяної матеріальної чи моральної шкоди, судових витрат заявника у справі та вжити заходів щодо відновлення порушених прав заявника на національному рівні, включаючи можливий перегляд справи в національних судових органах.
Предметом розгляду в ЄСПЛ можуть бути питання щодо порушення прав та свобод, викладених у Конвенції або в протоколах до неї, які за відповідними вимогами попередньо були предметом розгляду у господарських судах України в зв'язку з використанням заявниками національних засобів судового захисту. При цьому вирішення питання щодо вичерпання таких засобів судового захисту є виключною компетенцією Суду (див. рішення Суду у справах: MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006; Masa Invest Grup v. Ukraine (dec.), no. 3540/03, від 11.10.2005).
Для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот. Цією датою стосовно України є 11 вересня 1997 року. Отже, юрисдикція ЄСПЛ поширюється виключно на факти, що мали місце після набрання чинності Конвенцією відносно України. Як виключення із загального принципу дії Конвенції у часі (ratione temporis) Суд може взяти до уваги факти, що мали місце до 11 вересня 1997 року (див. рішення Суду у справі Sovtransavto Holding v. Ukraine, no 48553/99, §§ 57 - 58, від 25.07.2002). Це в першу чергу стосується скарг на недотримання розумної тривалості розгляду справ і стану розгляду справи на момент набрання чинності Конвенцією стосовно України.
Для цілей посилання на практику Суду використовують переклади текстів його рішень, надруковані у виданні, передбаченому Законом. Водночас у разі відсутності перекладу практики Суду суд користується оригінальним текстом.
Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі».
Рішення Суду англійською та французькою мовами можна знайти також на веб-сайті Суду, де є спеціальна пошукова система HUDOC. Переклади рішень Суду доступні і в деяких пошукових системах, на веб-сайті Міністерства юстиції України й на веб-сайті Центру інформації та документації Ради Європи в Україні.
Зауважимо, у листі вказано, що додатку до цього листа наведено систематизований виклад правових позицій Суду в окремих справах, який підлягає щоквартальному перегляду та доповненню, однак на сайті ВГСУ цього додатку немає.