Податковий опір

Схід і захід об’єднав протест проти ухвалення ПК

Якщо російський бунт, за визначенням Олександра Пушкіна, «безглуздий і нещадний», то традиція українських майданів вирізняється більшою ціле¬спрямованістю.

Навряд чи автори Податкового кодексу розраховували, що їхній документ ви¬кличе саме таку реакцію. І не тільки під стінами Верховної Ради, а й в регіонах.

Порівняно з акцією в Києві, де, за різними під¬рахунками, зібралося від 10 тис. до 30 тис. під¬приємців, в інших містах на мітинги не приходило стільки людей. Але, наприклад, для невеликого Хмельницького 10 тис. протестувальників — це вже сила. Доказ тому — виламані двері в будівлі держ¬адміністрації цієї області.
Так само стихійно, як грудка снігу, наростала незадоволеність новим ПК у Харкові, Миколаєві, Чернів¬цях... Перекриті дороги, колони таксі, заблокований центр міста не назвеш спланованим протестом. Навпаки, як відзначають очевидці, це той випадок, коли люди йдуть відстоювати своє право, свої кровні інтереси.
Так, Конституція застерігає, що питання оподаткування не можуть бути предметом народного волевиявлення. Але чи готова нинішня влада до того, що народ навіть без допомоги політиків може нагадати, хто в демократичній державі є джерелом цієї влади? На жаль, поки що для чиновників «солодкий і приємний» приклад Франції, де шляхом «продавлювання» все-таки збільшили пенсійний вік. Але Франція — колиска як революцій, так і демо¬кратій. Україна тільки накопичує такий досвід, тому її громадяни не особливо сподіваються на закони і суди.
Квінтесенцією ставлення до податкової реформи стала дуля, яку зранку крутили на всі боки під куполом сесійної зали. Тобто або малий бізнес піде в «тінь» і бюджет недолічиться очікуваних надходжень, або на нього ляже тягар утримання 3 млн безробітних.
Що ж протиставила влада гаслам «Хочу працювати!» або «Хочу жити!», з якими вийшли на вулиці підприємці? Докори в небажанні поліпшити життя пенсіонерам, учителям і лікарям, заклики ділитися з бюджетом — ось, мабуть, і все. На це малий бізнес іронічно відповідав: знаємо ми, чиїм пенсіонерам, учителям і лікарям ви хочете поліпшити життя.
На жаль, політики ви¬явилися «страшенно далекими від народу». Податки — це не вибори, де українці найчастіше дотримуються принципу «моя хата скраю», оскільки вони не бачать різниці між кольорами, які обирають для себе ті чи інші політичні сили. Проте нам не байдуже, наскільки глибоко намагаються залізти в нашу кишеню можновладці. Тим більше на тлі регулярних повідомлень про те, скільки тисяч бюджетних гривень прилипає до рук то одного, то іншого чиновника. Наскільки б прогресивними не були норми ПК, у чому неодноразово запевняли українців розробники кодексу, без методичної роз’яснювальної роботи щодо переваг цих норм, без реального перехідного періоду усвідомлення плюсів і мінусів вони здатні стати лише каталізатором народного обурення, «головним винуватцем» реально небезбідного життя мільйонів українців. І в тому, що, за словами віце-прем’єра Сергія Тігіпка, протестувальники «взагалі не знають, про що йде мова», вже точно не їхня вина.
Як відомо, ніщо так не об’єднує людей, як спільний ворог чи спільна проблема. І якщо столиці до мітингів не звикати, то хвиля протестів, котра прокотилася 16 листопада по регіонах, повинна змусити владу замислитися над тим, яким же може бути (за визначенням) бунт укра¬їнський.

Лев СЕМИШОЦЬКИЙ