Алексей Шевчук
«Почему Комиссия САП меня боится»
Коллаж автора.
19 октября 2026 состоялось заседание Конкурсной комиссии по проведению конкурса на должность заместителя руководителя Специализированной антикоррупционной прокуратуры. Конкурс, напомню, согласно ст.8-1 закона «О прокуратуре» проводится публично. Все, о чем идет речь ниже, каждый может проверить самостоятельно.
Іноді для того, щоб зрозуміти логіку конкурсного відбору, достатньо уважно переглянути його перебіг.
Особливо коли йдеться про орган, покликаний забезпечувати законність, принциповість і неупередженість у боротьбі з корупцією.
Що сказала Комісія. Спершу зафіксую факти за записом, який оприлюднено на офіційному каналі на платформі YouTube.
На 12:36 заступник голови Комісії Сергій Шмаленя повідомив, що кандидат, тобто я, «не надав двох документів, необхідних для участі в конкурсі». Першим він назвав анкету: за його словами, вона має містити інформацію про особу за зразком, передбаченим Додатком 2 до Порядку, критеріїв та методики оцінки кандидатів на адміністративні посади у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. Подана анкета, на його думку, «не містить усіх передбачених частин» зразка. Другою причиною він назвав те, що в моїй автобіографії зазначено про наявність допуску до державної таємниці, однак документа, який би це підтверджував, немає.
Далі, у відповідь на уточнювальне запитання члена Комісії Євгена Грушовця (15:50) про те, які саме критерії щодо заповнення анкети мною не виконано, на 16:35 голова Комісії Лаура Стефан пояснила: було посилання на те, що кандидат має доступ до державної таємниці, але документ (сертифікат), який це підтверджує, не був наданий, «хоча це вимагається вимогами», і цього документа не було в пакеті документів.
О 17:06 пан Шмаленя підтвердив сказане й додав: так, про наявність допуску до державної таємниці зазначено, але відповідно до Порядку копія довідки про допуск є обов'язковим документом, який подається кандидатом у разі його наявності. «У нашому випадку кандидат зазначив про наявність такого допуску, але довідку не надав».
За результатами голосування, яке було одноголосним, мою кандидатуру до подальшої участі в конкурсі не допустили.
На перший погляд, ситуація виглядає цілком пристойно. Комісія послалася на пункт Порядку, члени виступили послідовно, голосування було одностайним. Може здатися, що висновок правильний, а моє невдоволення зводиться до звичайної образи знехтуваного кандидата. Тому, щоб не залишати місця для сумнівів, пропоную подивитися на аргументацію ближче.
Додаток 2 до Порядку затверджує анкету як стандартизовану форму. У ній немає місця для творчості:
кожна графа має чітко визначений зміст, і кандидат вписує саме ту інформацію, яку запитує форма,
нічого додаткового. Саме для цього шаблони й існують. Вони забезпечують однакові умови для всіх
учасників і не дозволяють тлумачити вимоги на власний розсуд ні кандидату, ні тим, хто оцінює його документи.
Тепер головне. Додаток 2 взагалі не містить жодної згадки про допуск до державної таємниці.
Серед його граф немає ні пункту «наявність допуску», ні рядка зі словами «державна таємниця».
А якщо форма про це не питає, то кандидат у цій формі нічого про це й не пише. Я заповнив анкету так, як вимагає форма. Кожну графу, яку просили заповнити, я заповнив відповідно до змісту запитання.
Біографія — це не анкета.
Відомості про допуск до державної таємниці я навів в автобіографії, тобто в окремому документі, який кандидат складає у вільній формі. У ньому кандидат розповідає про свій професійний шлях, досвід і обставини, які вважає важливими. Наявність в автобіографії додаткової інформації не робить анкету неповною чи неналежною. Вона просто не стосується шаблону.
Підміна одного документа іншим, від якої в нашій історії виграв лише результат голосування, виглядає так: вимогу, пов’язану з автобіографією, Комісія оголосила недоліком анкети.
Таким чином, якщо анкета складена за шаблоном і відповідає йому, то вона відповідає вимогам Порядку. Якщо ж Комісія вважала, що автобіографія містить відомості, які потребують документального підтвердження, то претензія мала стосуватися автобіографії та її змісту, а не анкети.
Підставою для відмови в такому разі треба було називати іншу норму, а не пункт, що стосується анкети.
Інакше кажучи, Комісія знайшла «невідповідність» там, де її немає, а потім пояснила її тим, чого шаблон не вимагає. Мабуть, такий підхід можна назвати творчим. Юридичним його назвати важко.
Для повної ясності додатково зазначу: Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування Служби безпеки України погоджено питання про надання мені допуску до державної таємниці як представнику позивача в адміністративній справі № 990/152/23 зі ступенем секретності «Таємно». Це підтверджується листом Верховного Суду № 102/ВС-224нт від 06.11.2025.
Про це я чесно написав в автобіографії. Мабуть, у цьому й була моя помилка: надмірна відвертість і чесність у конкурсі, де їх, схоже, не очікували.
Не стверджую, що це була змова. Скажу обережніше: сукупність обставин створює враження, що підставу для недопуску було знайдено не в нормі Порядку, а під потрібний результат. А коли відсутність документа, про який анкета взагалі не питає, подається як «невідповідність» самої анкети, залишається лише поставити запитання й зачекати на відповідь.
Тому в мене є лише одне запитання до членів Комісії: чому ви боїтеся мене, шановна Комісіє?