
Защита несовершеннолетних: что адвокату проверить в деле и когда привлекать психолога
Молчащий, плачущий или противоречащий себе ребенок — это не проблема для дела, а само дело. Фото: «Я и Закон».
Ребенок молчит, плачет или говорит заученными фразами — и это уже не помеха в работе, а сама суть дела. Судья, психолог и адвокат разобрали, с чего начинать защиту несовершеннолетнего и где адвокаты ошибаются чаще всего.
Сім обов’язків у справі
У Національній асоціації адвокатів України відбувся практикум «Як молодому адвокату ефективно захищати неповнолітніх: роль адвоката, судді та психолога», ініційований регіональними представниками Молодіжного комітету НААУ — UNBA NextGen. Модерувала захід адвокат Тетяна Козян.
Першим виступив суддя у відставці з 36-річним стажем, уповноважений свого часу на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх, заслужений юрист України Леонід Лічман. Він нагадав, що постановою Кабінету Міністрів затверджено Національну стратегію захисту прав дитини у сфері юстиції на 2026—2028 роки: серед пріоритетів — доступ дітей до правосуддя, відновне правосуддя та єдині стандарти процесуальних інтерв’ю.
Спікер перелічив те, що адвокат зобов’язаний зробити окрім загальних методик захисту. Перше — перевірити, чи правильно встановлено вік підзахисного. «Бо буває таке, що цей вік встановлений неправильно», — зауважив він, нагадавши про різні вікові пороги відповідальності та про справи, коли правопорушення вчинене в неповнолітньому віці, а на момент розгляду особа вже повнолітня.
Друге — забезпечити умови, за яких дитина розуміє, що відбувається, може висловити позицію й не перебуває під тиском присутніх у залі; адвокат має також переконатися, що підзахисний розуміє мову судочинства. Третє — за необхідності залучати психолога, психіатра, соціального працівника чи педагога. Четверте, за словами судді, — нейтралізація батьків, які бажають дитині добра, але своєю поведінкою в суді можуть їй нашкодити.
П’яте — пересвідчитися в наявності доказів, що безспірно доводять вину, та перевірити правильність кваліфікації. Шосте — надати суду докази щодо психологічної зрілості підзахисного, його сімейного середовища та впливу однолітків і дорослих. «Довести до суду, чому ця неповнолітня дитина опинилася в такій ситуації, і що треба надалі зробити, щоб вона не вчиняла злочинів», — пояснив спікер. Сьоме — переконати суд у можливості виправлення без ізоляції від суспільства.
Окремо Л.Лічман нагадав про процесуальні механізми: Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє слухати такі справи в закритому засіданні, а в окремих судах як експеримент облаштовують спеціальні кімнати, де дитину допитують без впливу інших учасників. Якщо головуючий ігнорує ці особливості, спікер радив вимагати занесення до журналу судового засідання, заявляти клопотання, а за наявності підстав — і відводи.
Ціна недопрацювання
Чим обертається формальний підхід, суддя показав на прикладі власного вироку. Захист заявив клопотання про звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, посилаючись на ст.105 Кримінального кодексу. Суд відмовив: стороною захисту не надано достатніх доказів подальшої бездоганної поведінки обвинуваченого — зокрема щодо ставлення до навчання чи передачі під нагляд матері.
«Суд тут прямо відмовив адвокату і сказав, що він не допрацював, не надав докази», — прокоментував спікер. За його словами, захист фактично просив повернути все на попередні позиції, замість того щоб довести суду, що життя підзахисного зміниться.
Базове правило спікер сформулював так: «Для адвоката основне — це не нашкодити. Не нашкодити — це раз, а допомогти — це два».
Дитина мовчить — що далі
Психологічний блок провела к.ю.н., психолог і медіатор Олена Адамова. Головною помилкою адвокатів вона назвала ставлення до дитини як до маленького дорослого свідка: дитина не є копією дорослого й живе за іншими законами пам’яті, часу, довіри та самозахисту.
Спікер виокремила три речі, які найчастіше випадають з поля зору учасників процесу. Перша — асиметрія влади: сама ситуація вже тисне на дитину, навіть якщо жодного слова не сказано агресивно. Друга — незрілість часової логіки: дитина не вибудовує подію в лінійну розповідь, і вимога хронології сама провокує ті суперечності, які потім використають проти неї. Третя — мовчання плутають з відсутністю інформації, хоча воно є ознакою перевантаження психіки.
Психолог пояснила й фізіологію: у стані гострого стресу гіпокамп, який відповідає за хронологію й контекст, працює гірше, ніж мигдалеподібне тіло, що фіксує образи, звуки та запахи без прив’язки до дат. Тому дитина може детально пам’ятати, у що був одягнений кривдник, і не пам’ятати, коли саме це було. «Це не дефект пам’яті, а нормальна робота в умовах загрози», — наголосила вона. Такі розбіжності протилежна сторона нерідко подає як доказ недостовірності показань.
Серед типових помилок у комунікації спікер назвала навідні питання замість відкритих, наполягання на хронології, трактування посмішки чи байдужості як ознак недостовірності та розмову мовою протоколу. Окремо вона застерегла від повторних опитувань: у дітей кожне повторення стає новим стресовим епізодом, і саме перша відповідь найімовірніше є ознакою правди.
Починати контакт О.Адамова радила не з питань, а з нейтральної розмови — про школу, захоплення, друзів, — щоб побачити, як дитина поводиться в спокійному стані, і на контрасті помітити, де вона закривається. Не менш важливо віддати дитині контроль: пояснити, скільки триватиме розмова і що вона будь-якої миті може відмовитися відповідати. «Це не про теплоту тону, а про передбачуваність», — підкреслила спікер. Ознакою впливу дорослих вона назвала раптовий перехід дитини з дитячої мови на доросло-завчену.
Психолога варто залучати за ознак травматичної реакції — дисоціації, регресії, соматичних скарг перед зустрічами, — а також якщо дитині менше 10—12 років або є підозра щодо впливу когось із батьків. Межі ролей спікер окреслила чітко: адвокат відповідає за юридичну стратегію й не веде психологічну роботу, а психолог не формулює юридичних висновків, а працює радше як перекладач — допомагає правильно прочитати вже сказане.
Коли підліток — обвинувачений
Робота з підлітком, який є обвинуваченим, — зовсім інша задача, наголосила психолог, радячи обов’язкову попередню консультацію з психологом або психіатром. Вона нагадала про незрілість префронтальної кори приблизно до 21—25 років: у підлітків гальмуються імпульси й відсутнє довгострокове планування. «Це не знімає відповідальності», — застерегла спікер, але, за її словами, вчинок під впливом групи, афекту чи страху часто не відображає стійкої риси характеру, і цей контекст важливо доносити суду.
Якщо потерпілий шукає безпеки, то підозрюваний підліток закривається й агресує на випередження, бо вже знає, що його звинувачують. Тиснути на визнання фактів у такій ситуації спікер назвала програшною стратегією. Роль психолога тут зміщується в бік оцінки ризику рецидиву й потреби в реабілітації, а не в каральній траєкторії.
Завершальний блок провела адвокат, регіональний представник комітету в Одеській області Іванна Марціс, яка розповіла про справу, де представляла інтереси потерпілого хлопця. Той тривалий час зазнавав булінгу, аж доки інший учень не завдав йому тілесних ушкоджень прилюдно на шкільному подвір’ї. Відомості внесли до ЄРДР за ст.125 КК, проте розслідування фактично не велося: родина не зверталася до адвоката, вважаючи, що держава захистить потерпілого сама.
Адвокат вступила у справу вже під час судового розгляду, коли спливав строк притягнення до відповідальності, а законні представники наполягали, що їм не потрібні ні вибачення, ні компенсація — лише вирок. Поспілкувавшись із клієнтом, вона зрозуміла, що для самого хлопця важливими були якраз вибачення та компенсація, і побудувала виступ, адресувавши його не суду й не опоненту, а обвинуваченому підлітку та його батькові. Того ж дня вони вийшли на зв’язок із бажанням вибачитися й відшкодувати шкоду.
Практичні поради І.Марціс звела до кількох пунктів. Матеріальна шкода доводиться витратами на лікування й обстеження, підтвердженими квитанціями та чеками. Для моральної принципово важливо отримати висновок спеціаліста-психолога, в якому зазначено, в чому саме вона проявилася та які наслідки спричинила. Заявляти суму варто з запасом, а рішення першої інстанції — за потреби оскаржувати. Не варто забувати й про специфіку статей приватного обвинувачення, за якими потерпілий може звернутися із заявою про закриття провадження.
«Основою є неповнолітня особа», — підсумувала адвокат, наголосивши, що законний представник не завжди діє в інтересах дитини. Завершуючи захід, модератор зауважила: головне, що мав показати практикум, — захист неповнолітнього не зводиться лише до норм Кримінального процесуального кодексу.