Байт не лжет

Как проверить оригинальность цифрового доказательства: советы судебных экспертов

Можно ли доказать в суде, что запись не поддельная, если оригинала уже не существует? Судебные эксперты объяснили, почему хэш-сумма спасает не всегда, а дипфейк остается доказательством только для того, кто хочет поверить в него.

Коли копія — вже підробка

На круглому столі Національної асоціації адвокатів України, присвяченому судовій експертизі цифрових доказів, зібралися експерти профільних науково-дослідних інститутів судових експертиз та адвокати. Мова йшла про головну практичну проблему кримінальних і цивільних справ останніх років — як довести, що аудіо-, відео- чи фотозапис є оригіналом, а не сфальсифікованою копією.

Судовий експерт вищого класу, старший науковий співробітник Львівського НДІ судових експертиз Юрій Харабуга нагадав, з чого починалася експертиза цифрових записів в Україні — з дослідження «плівок Мельниченка». Тоді, за його словами, це був перший цифровий запис, який узагалі потрапив на експертизу; до того всі носії, що досліджувалися, були аналоговими.

За 25 років ситуація змінилася кардинально. Якщо на початку століття для якісної фальсифікації запису була потрібна спеціальна звукова лабораторія і великі гроші, то сьогодні, за словами Ю.Харабуги, «сфальсифікувати цифровий звукозапис може фактично будь-яка людина». Йдеться не лише про грубий монтаж — вирізання фрагментів на початку чи в кінці запису, що один із директорів експертної установи іронічно назвав «покращенням речових доказів». Технології штучного інтелекту дозволяють клонувати голос конкретної людини і вкласти в її вуста будь-які слова, а справжню фразу — вирвати з контексту та вставити в зовсім іншу розмову.

Саме тому, наголосив експерт, сторона захисту повинна принципово наполягати на наданні оригіналу запису, а не його копії. Якщо оригіналу немає, за словами Ю.Харабуги, «штучний інтелект може зробити майже все». З відео ситуація дещо простіша — сучасні методи здебільшого дозволяють виявити синтетичне походження зображення, а от з голосом усе значно складніше.

Практична порада експерта — консультуватися з фахівцем ще до призначення експертизи, а не копіювати типові питання з методичних рекомендацій Мін’юсту. За його словами, доволі часто варто ставити питання, яких немає в жодній інструкції, і навіть призначати комплексну експертизу — не тільки відео-, звукозапису та комп’ютерно-технічну, а й телекомунікаційну, щоб перевірити, чи має обладнання захист від імітації оригіналу.

Пастка хеш-суми

Завідувачка сектору комп’ютерно-технічних та телекомунікаційних досліджень Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса» Ольга Брендель пояснила, як формально підтверджується, що копія відповідає оригіналу. Дослідження копії, за її словами, взагалі можливе, лише коли документально й інструментально підтверджена ідентичність копії оригіналу — а для цифрових файлів це доводиться порівнянням контрольних сум: якщо вміст файлу не змінювався, хеш-сума оригіналу і хеш-сума копії будуть ідентичними.

Але одна лише хеш-сума — не панацея. Завідувач лабораторії досліджень цифрових доказів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Євген Тимко навів приклад, який варто знати кожному адвокату: зовнішні SSD-накопичувачі мають вбудовані алгоритми оптимізації, тому їхня хеш-сума може змінюватися сама по собі. «Якщо диск перевірити повторно, хеш-сума може бути іншою, хоча інформація та сама», — пояснив Є.Тимко. Та ж проблема — з мобільними телефонами: навіть вимкнений апарат Apple продовжує виконувати внутрішні процеси, тож класичний «дамп оперативної пам’яті», звичний для комп’ютерної експертизи, для телефона практичного сенсу не має.

Звідси й практичний висновок, який пролунав у дискусії: хешувати варто не весь пристрій цілком, а конкретні файли, що мають доказове значення для справи, — саме їх слідчий, захисник чи прокурор повинні визначити після огляду носія за участю фахівця.

Окремо О.Брендель звернула увагу на процесуальну пастку: адвокат не має права самостійно вимагати від експерта витребувати матеріали в сторони обвинувачення — експерту це прямо заборонено і кодексом, і інструкцією про призначення експертизи. Усі об’єкти дослідження заявник повинен надати сам, інакше експертизу просто не призначать.

Дипфейк без доказів

Питання дипфейків виявилося чи не найгострішим. Є.Тимко визнав відверто: сьогодні у світі не існує жодної валідованої методики, яка б дозволяла об’єктивно довести факт створення запису штучним інтелектом. «Не існує методик, які дозволяють об’єктивно довести, що ви виявили дипфейкове зображення», — зазначив експерт. Сам факт існування технології дипфейк, за його словами, ще не свідчить про штучне походження конкретного запису — і навпаки, справжній запис можна безпідставно поставити під сумнів лише тому, що технічно підробку можливо створити.

Проблема, додав Є.Тимко, ще й у тому, що методи розпізнавання на основі штучного інтелекту самі є «чорною скринькою»: жоден розробник не може до кінця пояснити, чому модель дійшла того чи іншого висновку. В закордонній судовій практиці, за його словами, висновки експертів уже відхиляли саме через застосування такого непрозорого алгоритму.

Показовий приклад навів сам Є.Тимко з англійського права: у справі, де експерт застосував автоматизовані методи ідентифікації особи за голосом, суд не прийняв висновок, а сам експерт втратив статус. Після цього в Англії на 25 років заборонили використовувати автоматизовану ідентифікацію особи за мовленням у судових експертизах.

Свідок, а не папірець

Що із цим усім робити адвокату на практиці? Є.Тимко порадив орієнтуватися на англійську модель, де експерт — не автор паперового висновку, який просто «кладуть до справи», а свідок, якого викликають у судове засідання для перехресного допиту. Іноді, за його словами, відповідь на живе запитання в залі суду важить більше, ніж написано у висновку.

Друга вимога, яку варто перейняти, — висновок експерта має бути викладений таким чином, аби його розуміння не потребувало спеціальної підготовки. Якщо експерт ховається за професійною термінологією й уникає простих пояснень, це, за словами Є.Тимко, підстава поставити висновок під сумнів у суді.

Насамкінець експерт нагадав про можливість звертатися по допомогу до європейської мережі інститутів судових експертиз NFCI, куди входять і чотири українські установи. Її робочі групи публікують кращі практики дослідження цифрових доказів у відкритому доступі англійською мовою — а перекласти такий текст, за словами Є.Тимко, сьогодні можна навіть за допомогою звичайного чат-бота на основі штучного інтелекту.

Закон і Бізнес