Цифра важнее судьбы

Почему институт усыновления в Украине нуждается в изменениях во время войны

Число дел об усыновлении растет, а законодательство не успевает за реальностью. Способна ли система увидеть ребенка за статистикой, возрастным барьером и формальными основаниям для отмены?

Арифметика замість облич

В Національній асоціації адвокатів України відбулася фахова дискусія «Усиновлення як найбільш пріоритетна форма влаштування дитини у сім’ю. Виклики сьогодні», організована комітетом НААУ з питань сімейного права. Модерувала захід адвокат, кандидат юридичних наук Світлана Савицька.

Відкриваючи дискусію, голова комітету Лариса Гретченко навела судову статистику: у 2025 році розглянуто 5,5 тисяч справ про усиновлення, ухвалено рішень у 4371 справі, задоволено 4276 заяв. «Більше тисячі справ фактично мають відхилення з різних причин — закриття провадження, залишення без розгляду, і дуже багато справ, близько 900, переходять у наступний період», — зазначила вона.

З аналізом ситуації по місту Києву виступила начальниця відділу усиновлення і сімейних форм виховання Служби у справах дітей та сім’ї КМДА Валентина Березіна. Вона розповіла, що з початком повномасштабного вторгнення основним викликом стала евакуація дітей: понад півтори тисячі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, були переміщені, дві третини — за кордон. Сьогодні за кордоном залишаються 365 дітей.

В.Березіна звернула увагу на стрімкі зміни законодавства: «Шалені зміни в законодавство, які валилися чи не щоденно, і це треба було опрацьовувати поряд з іншими викликами». За її словами, нормативні акти часто суперечать один одному, а трактування міжнародних документів різниться навіть на рівні окремих спеціалістів.

Щодо динаміки усиновлення спікер навела дані: у 2022 році, коли суди фактично не працювали кілька місяців, усиновлено лише 40 дітей, у 2024-му показник став піковим — це співпало з рекордною кількістю кандидатів-усиновлювачів. У 2025-му тенденція пішла на спад: зараз у черзі залишається близько 197–198 кандидатів, тоді як у 2024 році черга на навчання сягала кількох місяців.

Окремо В.Березіна звернула увагу на внутрішньосімейне усиновлення (коли вітчим чи мачуха усиновлюють дитину дружини чи чоловіка): якщо у 2019–2021 роках по Києву ухвалювалося 45–55 таких рішень на рік, то у 2025-му — вже 168. «Це підтверджує ті випадки, коли довгий час проживали разом, виховували дітей, але жодним чином не задумувались над тим, що потрібно оформлювати це юридично», — пояснила вона.

Спікер також наголосила на проблемі дітей старше 11 років, дітей з інвалідністю та дітей із сімейних груп (від 2 до 7 рідних братів і сестер, яких не можна роз’єднувати) — саме ця категорія найчастіше залишається поза увагою кандидатів-усиновлювачів.

Бар’єр у 15 років

Адвокат Марта Змисла присвятила виступ проблемі застосування ст.211 Сімейного кодексу, яка встановлює, що різниця у віці між усиновлювачем та дитиною має бути не менше 15 років.

«Ця норма є імперативною, вона не дає суду якихось дискреційних повноважень та не передбачає можливості загалом врахувати якісь індивідуальні особливості справи», — зазначила М.Рогобик. За її словами, якщо різниця у віці менша за 15 років навіть на місяць чи кілька днів, усиновлення юридично неможливе — і суди стабільно підтримують таку позицію.

Як приклад спікер навела власну практику: сестра хотіла усиновити рідного брата, різниця у віці становила 14 років і 9 місяців, суд відмовив, попри те, що дитина росла в цій сім’ї з народження.

М.Змисла звернула увагу на типову ситуацію з вітчимами та мачухами: якщо жінка народила дитину у 20 років, а у 28 одружилася з чоловіком 22 років, на момент звернення дитині 8 років — різниця у віці складе 14 років, і заяву про усиновлення відмовлять, навіть якщо чоловік виховував дитину з раннього віку.

Цікаво, що французьке право в такій ситуації діє протилежним чином: якщо дитина є дитиною подружнього партнера, мінімальна різниця у віці скорочується з 15 до 10 років. Аналогічні винятки передбачені й Європейською конвенцією про усиновлення дітей, яка встановлює орієнтовну межу 16 років, але дозволяє відступ «у найвищих інтересах дитини», коли усиновлювач є другим із подружжя чи партнером батька або матері.

«Норма перебуває у конфлікті із принципом забезпечення найкращих інтересів дитини», — підсумувала адвокат. На її думку, вирішенням може стати доповнення ч.2 ст.211 нормою, яка надасть суду право відступити від вимоги 15-річної різниці у виняткових випадках, залежно від обставин кожної справи.

Мова прив’язаності

Психолог, докторка філософії у галузі психологічних наук Анна Козлова розглянула питання скасування усиновлення через призму прив’язаності — психологічного механізму, який забезпечує дитині відчуття безпеки.

«Прив’язаність — це така штука, яку неможливо побачити неозброєним оком, не можна її пощупати, але у всіх вона є», — пояснила А.Козлова. За її словами, діти-сироти, які виросли в інституційних закладах, або діти, чия прив’язаність була порушена через насильство чи нехтування з боку біологічних батьків, потрапляючи в нову сім’ю, не мають досвіду «безпечної прив’язаності» — і це не провина дитини, а виклик для дорослих, які мають це розуміти.

Психолог критично оцінила норму, яка дозволяє скасування усиновлення через виявлені у дитини психічні захворювання: «На момент усиновлення ані служба, ані орган опіки не міг сказати, що в неї через 10 років станеться психічний розлад. Частина психічних захворювань проявляється лише після 14 років, коли діагноз стає однозначним». Для неї ця норма є «дискримінаційною позицією», яка не враховує, що батьки, які народжують власних дітей, теж не застраховані від подібних діагнозів у майбутньому.

А.Козлова звернула увагу й на ставлення системи до батьків, які визнають, що не впоралися: «Коли справа доходить до скасування, система діє доволі агресивно щодо батьків. А визнати, що ти не впорався — для цього потрібна внутрішня сила. Натомість система «заклює» цих людей, і вони відчувають почуття провини». На думку психолога, суди й органи опіки рідко аналізують, чому усиновлення не склалося, обираючи замість цього тактику звинувачення батьків.

Окремо спікер наголосила на необхідності супроводу родин після усиновлення: процес формування прив’язаності триває щонайменше півроку, і без професійної підтримки батьки, які стикаються з труднощами, часто намагаються вирішувати їх «хаотично», у стані паніки.

Стаття 8 без винятків

Адвокат Ольга Семенюк розповіла про застосування статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя) у справах саме про скасування усиновлення.

«Стаття 8 взагалі не гарантує права на усиновлення, але практика Європейського суду розвивалася, і нині саме усиновлення розглядається як частина сімейного життя», — пояснила О.Семенюк. За її словами, у таких справах завжди є конкуренція інтересів: з одного боку — інтерес дитини на стабільне сімейне середовище та збережені емоційні зв’язки, з іншого — інтерес усиновлювача на захист від свавільного втручання у вже сформовану сім’ю.

Спікер навела трискладовий тест ЄСПЛ для оцінки правомірності скасування усиновлення: чи передбачене це законом, чи має втручання легітимну мету, і чи є воно необхідним у демократичному суспільстві. «Найчастіше можна знайти порушення саме на третьому кроці — коли є закон і є легітимна мета, але незрозуміло, чому одразу скасування, а не якісь інші заходи для збереження сімейних зв’язків», — зауважила О.Семенюк.

Як приклад вона навела справу «Агєєви проти рф»: подружжя усиновило двох дітей, згодом одну дитину із травмами госпіталізували, відкрили кримінальне провадження, а дітей забрали та скасували усиновлення ще до завершення кримінального процесу. Суд визнав відібрання дітей виправданим, але встановив порушення статті 8 — оскільки саме скасування усиновлення й 14-місячна відсутність будь-яких контактів між дітьми та усиновлювачами за підозрою у жорстокому поводженні без інших вагомих підстав не виправдовувалися.

«Скасування усиновлення повністю позбавляє усиновлювачів сімейного життя з дітьми і може застосовуватися лише у виняткових обставинах, виправданих визначальною вимогою найкращих інтересів дитини», — підсумувала О.Семенюк правовий стандарт, встановлений у цій справі ЄСПЛ.

Завершуючи дискусію, С.Савицька подякувала учасникам і зазначила, що тема потребує продовження у ширшому колі — за участю суддів, психологів та самих усиновлювачів, оскільки питання мотивації, прив’язаності та процесуальних гарантій тісно переплітаються між собою і потребують комплексного підходу.

Закон і Бізнес