
что предлагает новый законопроект №15285?
Закон призван убрать «разрыв коммуникации» между реальным опытом на передовой и законотворчеством в парламенте. Фото: Facebook.
1.06.2026 в Верховной Раде зарегистрирован необходимый и резонансный, но в то же время противоречивый и скандальный проект закона №15285. Это классический пример инициативы, вызывающей жесткие дискуссии, но в то же время продиктованной суровыми реалиями военного времени.
У контексті тривалої збройної агресії рф проти України якість військового законодавства часто стає питанням виживання держави. Проте між реальним досвідом на передовій та законотворчістю у київських кабінетах нерідко виникає «розрив комунікації». Вказаний законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо залучення військовослужбовців до законопроектної роботи Верховної Ради України» (№15285), ініційований Романом Костенком та іншими депутатами, покликаний вирішити цю проблему шляхом впровадження абсолютно нового для України інституту — військових радників народного депутата.
Суть законодавчих змін: як це працюватиме?
Законопроєкт пропонує доповнити закон «Про статус народного депутата України» новою статтею 341, а також внести відповідні зміни до законів, що регулюють діяльність Сил оборони (зокрема, щодо відрядження/ прикомандирування військових).
Право залучати діючих військовослужбовців отримають не всі нардепи, а лише члени профільних комітетів: до предметів відання яких віднесені питання державної політики у сферах національної безпеки і оборони, та забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів.
«Квоти»: кожен такий депутат зможе мати до двох військових радників.
Стати радником можуть тільки офіцери з досвідом військової служби не менше 5 років. Обов'язковою є відповідність усім антикорупційним вимогам (декларування, спецперевірки).
Водночас законопроєкт встановлює запобіжник проти «політизації генералітету»: представники вищого військового керівництва (генералітет, топкомандувачі) обіймати ці посади не зможуть.
Військовослужбовці прикомандировуються до Верховної Ради на визначений у запиті депутата строк із збереженням грошового та інших видів забезпечення за місцем служби.
Позитивні аспекти та переваги
Запровадження інституту військових радників має чітке раціональне підґрунтя і може позитивно вплинути на сектор безпеки:
Міст між теорією та практикою: депутати часто оперують сухими юридичними чи фінансовими термінами. Офіцери з бойовим та управлінським досвідом зможуть «на пальцях» пояснити, як та чи інша норма (наприклад, щодо логістики, мобілізації чи забезпечення) реально працюватиме в окопі чи штабі бригади.
Оперативність та адаптивність: війна змінюється щомісяця (технології БПЛА, РЕБ, зміна тактики). Наявність кадрових військових усередині парламенту дозволить адаптувати закони до реалій 2026 року значно швидше.
Посилення парламентського контролю: Військові радники допоможуть нардепам ефективніше здійснювати цивільний контроль за витратами Міністерства оборони та інших силових відомств, оскільки розуміють внутрішню кухню армії.
Критичні ризики та «підводні камені»
Попри благородну мету, текст законопроєкту містить кілька системних ризиків, які вже викликають дискусії в експертному середовищі:
Ризик «вимивання» дефіцитних кадрів
Офіцери з 5-річним стажем (особливо з бойовим досвідом) – це основа середньої ланки командування (командири батальйонів, штабісти бригад). Якщо кілька десятків таких фахівців поїдуть у Київ консультувати народних депутатів, це може створити кадровий голод безпосередньо на фронті.
Політизація армії та конфлікт інтересів
Військовослужбовець перебуває у вертикалі підпорядкування Головнокомандувача ЗСУ та міністра оборони. Стаючи радником опозиційного чи просто критично налаштованого депутата, офіцер може опинитися між двох вогнів: обов'язком виконувати накази командування та обов’язком допомагати депутату критикувати або реформувати це саме командування.
Створення «елітного тилового притулку»
Існує корупційний ризик, що посада військового радника (яка передбачає перебування в Києві із збереженням військових виплат) може стати інструментом для переведення «потрібних» людей з фронту в тил за протекцією народних депутатів.
Порівняльний аналіз із міжнародним досвідом
Ідея залучення військових до цивільного управління не нова, але у світі вона суворо регламентована:
У США (Congressional Fellowships) офіцери Пентагону можуть стажуватися в Конгресі (1—2 роки). Вони надають експертизу, але не мають права займатися політичною діяльністю чи лобіюванням. Тобто, модель схожа на пропоновану, але в США це елемент кар’єрного зростання офіцера, а не особистий вибір конгресмена.
У країнах НАТО діє загальний принцип: суворий цивільний контроль. Військові в аналітичних центрах або міністерствах перебувають у статусі експертів, а не особистих помічників політиків. Натомість проєкт № 15285 створює ризик прив'язки військового до конкретної політичної фігури (депутата).
Отже, головний тренд у країнах НАТО та ЄС — це залучення військової експертизи на рівні комітетів або через програми тимчасового відрядження, а не створення інституту «особистих військових радників» для окремих політиків. Це дозволяє зберегти політичну нейтральність армії та водночас дає законодавцям доступ до якісної військової аналітики.
Висновки та рекомендації
Законопроєкт №15285 є сміливою спробою інтегрувати військовий досвід у цивільну законотворчість. Проте в поточному вигляді він несе суттєві ризики для обороздатності (через потенційне відволікання бойових офіцерів) та політичної нейтральності ЗСУ.
Для успішного ухвалення та реалізації документ потребує доопрацювання, зокрема:
обмеження термінів: прикомандирування має бути чітко лімітованим (наприклад, не більше 6–12 місяців) без права продовження, щоб офіцери не перетворювалися на постійних цивільних чиновників;
прозорий відбір: кандидатури радників мають погоджуватися Генеральним штабом ЗСУ, щоб переконатися, що переведення офіцера не зашкодить боєздатності його підрозділу;
захист від корупції: запровадження жорстких критеріїв оцінки ефективності роботи такого радника у ВР, щоб уникнути використання посад як «тилового прихистку».
Окрім того, з урахуванням досвіду тих же США чи Британії, для України найбільш адаптивною могла б стати комбінована модель: залучення ветеранів з реальним бойовим досвідом як постійних аналітиків комітету (для забезпечення незалежності та цивільного контролю) та створення механізму тимчасового експертного відрядження діючих офіцерів з конкретних родів військ (наприклад, Сил безпілотних систем) для експертизи специфічних законопроєктів.
«Резюме»: законопроєкт № 15285 — це спроба розв’язати критичну проблему (відірваність депутатів від армійських реалій). Але через високі корупційні ризики та загрозу політизації військових він гарантовано залишатиметься однією з найбільш скандальних і обговорюваних тем у парламентських кулуарах.