Стартовая линия для государства
Подписать конвенцию сейчас: это не об адвокатах, а о правосудии
Валентин Гвоздий, заместитель председателя Национальной ассоциации адвокатов Украины, Рады адвокатов Украины
В конце января стало известно, что министр юстиции Германии подписала Конвенцию Совета Европы о защите профессии адвоката. ФРГ стала 26-м государством, присоединившимся к этому международному документу. В то же время Украина, стремящаяся к евроинтеграции, почему-то не торопится.
Нагадаю, конвенція, ухвалена 12 березня 2025 року, стала відповіддю на занепокоєння європейських інституцій щодо збільшення кількості нападів, погроз, переслідувань і залякувань адвокатів, а також неправомірного перешкоджання і втручання в їхню професійну діяльність.
Тож у закликах до української влади щодо найскорішого підписання і ратифікації акта, що лунають останнім часом, легко «з’їхати» у професійну тематику: мовляв, адвокати хочуть отримати собі додаткові гарантії. Але це поверхневе прочитання. Насправді конвенція стосується правосуддя в цілому. Чи може суд ухвалювати рішення, коли сторона захисту працює під тиском, коли відсутні умови для комунікації між адвокатом і клієнтом?
Справедливий розгляд починається не з розумного судді, а з можливості людини говорити із захисником її прав відверто і без страху.
Саме тому згідно з ч.3 ст.6 конвенції сторони повинні забезпечити, щоб адвокати:
a) могли надавати клієнтам або потенційним клієнтам юридичні консультації віч-на-віч при особистій зустрічі;
b) могли конфіденційно спілкуватися з клієнтами та потенційними клієнтами будь-якими засобами та в будь-якій формі;
c) не були зобов’язані розголошувати, передавати або давати свідчення щодо будь-якої інформації або матеріалів, отриманих, прямо чи опосередковано, від клієнтів або потенційних клієнтів, а також щодо будь-якого обміну з ними та будь-яких матеріалів, підготовлених у зв’язку з таким обміном або веденням судових справ від їхнього імені.
Пояснювальний звіт до конвенції (це офіційний коментар, яким мають керуватися країни під час її застосування) акцентує: конфіденційність відносин між адвокатом і клієнтом є делікатним питанням і має вирішальне значення для здійснення адвокатської діяльності, а тому заслуговує на особливий захист від неправомірного втручання з боку органів влади. Таке втручання підриває незалежність правничої професії та ефективне функціонування верховенства права (п.7).
Окремий запобіжник стосується ототожнення адвоката з клієнтом або справою клієнта. Конвенція прямо вимагає, щоб адвокати не зазнавали несприятливих наслідків через таке ототожнення (ч.5 ст.6). Пояснювальний звіт уточнює, що це явище є частим у середовищі політиків, медіа та суспільства і може проявлятися у негативних реакціях, погрозах, переслідуванні або залякуванні адвокатів (п.52). При цьому ототожнення є небезпечним саме тому, що ставить під удар незалежність захисту і підриває гарантії справедливого розгляду.
Також адвокати повинні «мати вільний доступ до суду, трибуналу або іншого подібного органу, в якому вони мають право представляти клієнта, та можливість спілкування з таким судом, трибуналом або іншим подібним органом» (ч.1 ст.6 конвенції). І коли адвокатам перешкоджають або заважають здійснювати свою професійну діяльність, це безпосередньо і негативно впливає на права їхніх клієнтів на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя. Особливо це стосується справ за участю вразливих груп населення, які вже можуть стикатися з бар’єрами в доступі до правового представництва (п.8 Пояснювального звіту).
Саме тому конвенція фіксує не «пільги», а ті гарантії, без яких захист у суді не може вважатися ефективним, а суд — справедливим. Важливо, що документ охоплює і професійні асоціації (ст.4): держави мають забезпечити їх незалежність і самоврядність.
Конвенція важлива ще й тим, що її виконання підлягає моніторингу через GRAVO як незалежний експертний орган і через Комітет сторін як політичний майданчик для рекомендацій та контролю виконання висновків. За результатами оцінювання GRAVO готує звіт і висновки, а Комітет сторін може ухвалювати рекомендації, зокрема із зазначенням заходів і строків подання інформації про їх виконання. Водночас передбачено й невідкладну процедуру: якщо є достовірні дані про ситуацію, що потребує негайної уваги, GRAVO може вимагати термінового спеціального звіту від держави, а за потреби призначити розслідування і візит до країни (стст.11–13 конвенції).
Український контекст тут виглядає суперечливо. У травні 2025 року, коли в Люксембурзі конвенцію підписували перші країни, України серед них не було. Затримка пояснювалася технічними та процедурними питаннями. Але результат лишається тим самим: навіть за відсутності формальних заперечень процес пробуксовує. У публічному полі це пояснюють потребою попереднього правового аналізу, дискусіями щодо перекладу окремих термінів і прив’язкою до «реформного треку» та Дорожньої карти з питань верховенства права.
Як людина, яка працювала у складі Комітету експертів з питань захисту адвокатів (CJ-AV) і бачила, як цей документ народжувався, скажу просто: підписання конвенції — не «нагорода» і не корпоративний бонус. Це стартова лінія для держави, яка претендує на довіру до правосуддя. Підписати її зараз — означає захистити не професію заради професії, а суд і кожного, хто завтра прийде до нього за захистом: у кримінальній справі, у спорі з державою, в конфлікті бізнесу, в справі про майно, свободу чи репутацію.