
Какие тенденции при избрании мер пресечения заметил судья первой инстанции
Андрей Гаврищук отметил: если раньше ст.177 УПК просто цитировалась, без указания обоснования каждого из рисков, то сейчас эта тенденция постепенно уходит в прошлое.
Каждая из сторон процесса видит этап избрания меры пресечения под особым углом. Способны ли негативные тенденции, складывавшиеся в практике годами, расширить фокус судейского взгляда на эту проблематику?
Процитовані ризики
В рамках XVII Kyiv Criminal Law Forum, організованого Асоціацією адвокатів України, суддя Голосіївського районного суду Андрій Гаврищук представив доповідь «Запобіжні заходи: нові підходи судів до арештів, застав та домашнього арешту». Вона ґрунтувалась на вибірці ухвал щодо обрання, зміни, скасування запобіжних заходів, винесених київськими судами у період з 1 січня 2024 року до 1 грудня 2025 року.
Так, за спостереженнями судді, приблизно в кожному третьому клопотанні про обрання виключного запобіжного заходу було відмовлено і обрано інший — не пов’язаний із триманням під вартою. При цьому, досліджувана вибірка не враховує альтернативу у вигляді застави. Йдеться виключно про інший запобіжний захід, ніж той, з яким звертався орган досудового розслідування.
Тож, перша позитивна тенденція, яку відзначив спікер, це те, що лише у двох з трьох ухвал про обрання виключного запобіжного заходу клопотання задовольняються, в інших — обираються альтернативні. Також позитивним трендом, на думку судді, є те, що слідчі судді (це особливо дуже помітно на стадії досудового розслідування), змінюють запобіжні заходи, враховують той фактор, що з плином кримінального провадження, ризики, які визначенні ст.177 КПК, зменшуються.
Зокрема, у практиці Голосіївського районного суду м.Києва, за винятками, майже в кожній ухвалі, є послаблення запобіжного заходу. Тобто, якщо спочатку обирається тримання під вартою, наступна ухвала, зазвичай — це зміна запобіжного заходу, зміна розміру застави і т.д.
Наступний тренд стосується обґрунтування ризиків. «Не секрет, що були досить небезпідставні претензії саме до судів, що раніше ст.177 КПК просто цитувалася, без зазначення обґрунтування кожного з ризиків, які наявні в тому чи іншому кримінальному провадженні стосовно кожної особи. Ця тенденція потрохи відходить в минуле», — зазначив А.Гаврищук.
Спікер додав, що, дійсно, навіть при аналізі ухвал із вибірки, залишаються просто цитування ст.177 КПК, але здебільшого є вже правильний рух стосовно обґрунтованості в кожній справі, дійсності, наявності чи відсутності тих чи інших ризиків.
Суддя зізнався, що, аналізуючи деякі ухвали, для нього, як для процесуаліста, було цікаво відмітити те, що навіть в особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, є як відмови в застосуванні запобіжних заходів, так і взагалі їх відсутність. Прикладом цьому слугує ухвала Святошинського районного суду м.Києва у справі за ст.115 ч.1 КК.
Процесуально тут варто врахувати той момент, що прокурор у цій справі істотно пропустив строки щодо продовження запобіжного заходу. Відповідно, особа була звільнена з-під варти. Прокурор згадав через місяць про те, що є стаття, є людина, а запобіжного заходу немає. Однак суд відмовив у застосуванні запобіжного заходу, саме з посиланням на те, що жоден з ризиків, які зазначені прокурором, не був підтвердженим. Зокрема, особа більше місяця з’являлась на кожне судове засідання, виконувала і так покладені на неї обов’язки, і суд не побачив підстав для застосування будь-якого запобіжного заходу.
За словами спікера, в іншій справі, в якій особливо тяжкі тілесні ушкодження призвели до смерті потерпілого, до особи також не застосовувався жодний запобіжний захід, оскільки вона належним чином виконувала всі, покладені на неї процесуальні обов’язки.
Непомірні застави
Також спікер відзначив кілька тенденцій стосовно воєнного стану і особливостей його врахування при обранні запобіжного заходу. Зокрема, сформувалась стала практика про те, що при обрані запобіжних заходів, наприклад, домашнього арешту, судами обов’язково враховуються реалії нашого часу. Так, не вважається порушенням домашнього арешту перебування особи у бомбосховищі або захисних спорудах на час оголошення повітряної тривоги і це прямо прописується в резолютивній частині ухвал. Також враховуються реалії щодо медичних показників, коли особі треба відлучатися до лікаря. Це теж не є порушенням цього запобіжного заходу.
Звертаючи увагу на негативні тенденцій у практиці судів, А.Гаврищук зазначив про те, що у справах, які стосуються військових злочинів, можна спостерігати відсутність будь-якої альтернативи й застосування виключно тримання під вартою. Також зберігається тенденція, коли, не зважаючи на положення ст.182 КК, при визначенні розміру застави діє принцип: що більш резонансна справа, то більший розмір застави просить орган досудового розслідування чи прокурор. Але, за словами судді, тут практика двояка.
«Якщо дивитись на мою крайню практику, то в кількох останніх ухвалах зазначено, що прокурор не довів виключної необхідності застосування застави у розмірі більшому, ніж передбачено ст.183 КК. Тобто застава призначалась у тому розмірі, який передбачений гранично законом, виключно з мотивів того, що у клопотанні відсутнє будь-яке обґрунтування про необхідність призначення більшого розміру застави», — зазначив спікер.
Відповідаючи на питання модератора про те, як суд ставиться до оцінки обґрунтованості підозри під час розгляду запобіжного заходу, А.Гаврищук визнав, що така проблематика дійсно є актуальною.
«Якщо йдеться про класичну ситуацію, де явно неправильна кваліфікація злочину, особисто в моїй практиці за останній два роки є дві ухвали, де я відмовив у застосуванні будь-якого запобіжного заходу, в тому числі, крім недоведеності ризиків, посилаючись на те, що підозра фактично є необґрунтованою», — пояснив суддя.
За його словами, тут судді певним чином прив’язані до практики апеляційного суду. На цій стадії, оцінюючи обґрунтованість чи необґрунтованість підозри, судді у виключних випадках можуть чітко побачити одразу з формулювання, що застосована неправильна стаття чи кваліфікація дій особи. «В контексті дослідження цього питання ми більше прив’язуємось все ж таки до оцінки доказів, яку на стадії досудового розслідування слідчий суддя не може надавати», — додав спікер.
Також А.Гаврищук навів приклад з особистої практики. В одній з ухвал у справі, що стосувалась економічної статті, основним доказом, на який посилалась сторона обвинувачення, обґрунтовуючи підозру, була так би мовити економічна експертиза. Але навіть побіжний перегляд цієї експертизи свідчив про те, що це не зовсім економічна експертиза, це експертиза витрат, які були понесені певною юридичною особою на здійснення своєї прямої діяльності, без врахування тих доходів, які в результаті цієї діяльності особа отримала. Тобто не треба бути спеціалістом у галузі права, щоб побачити, що експертиза надає оцінку витратам, без будь-якого врахування, що за цей же період часу, підприємство працювало, приносило дохід, і для оцінки проведення цієї експертизи було затребувано документи щодо витрат на основні засоби.