Следом за эксцепцией
Почему в виндикационном иске защита не исчерпывается применением способа защиты
Судья Кассационного гражданского суда Василий Крат.
Вопросы вокруг применения виндикационного иммунитета порождают целый ряд проблематик: от определения происхождения и природы самой конструкции до юридической неопределенности в законодательстве.
На роздоріжжі редакцій
Суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат у рамках роботи ІХ Харківського міжнародного юридичного форуму виступив із доповіддю «Віндикаційний імунітет: окремі ремарки».
«Коли ми говоримо про захист, який застосовує суд, ми завжди переміщуємо питому вагу на той спосіб захисту, про який просить позивач, будь-то віндикаційний, негаторний позов чи будь-який інший. Я для себе достатньо давно помітив, що захист не вичерпується способом захисту, який обирає позивач», — розпочав спікер. В.Крат додав, що в доктрині, на рівні закону, є лише окремі елементи того, що римляни почали досліджувати достатньо давно. І це називається заперечення. Ці заперечення мають, з точки зору самого віндикаційного імунітету, матеріальну правову природу.
Суддя пояснив, що заперечення про позовну давність — раніше було ipso iure, зараз за заявою сторони. Заперечення про нікчемність зараз працює ipso iure. Суд знає закон і застосовує це. З віндикаційним імунітетом ситуація ще цікавіша. Тому В.Крат говорить про недоречність пов’язування захисту із застосуванням того чи іншого способу захисту. Адже матеріально-правовому розумінні відмова і по суті погодження із ексцепцією відповідача, який заперечує проти віндикаційного позову, це також захист. Тому весь акцент змістили на те, що обирає позивач. А те, як заперечує відповідач і чого можуть стосуватись заперечення, ексцепція, залишається поза увагою.
Суддя розповів, що, готуючись до лекції для студентів про віндикаційний позов, він задався питання: «Де власне у віндикації знаходиться право?». Адже на початку в Римі це саме й був спір про право. В римському віндикаційному процесі власник був зобов’язаний довести своє право власності на річ.
Спікер додав, що українські правники здебільшого тяжіють до поєднання непоєднуваного і бажання «затягнути англосаксів в континентальну систему». Але водночас В.Крату сподобався вислів: «…у часи плутанини юридичний розум вдається до використання стародавніх максим і латинських фраз, намагаючись навести лад у хаосі» (Howe, John E. Bona Fide Purchaser--Without Title, Kentucky Law Journal: Vol.36: Iss. 2, Article 2).
Перша ремарка, на яку звернув увагу В.Крат, це питання про те, яку редакцію ч.2 ст.388 ЦК слід застосовувати з 28 серпня 2025 року? Так, станом на 1.01.2025 ч.2 ст.388 ЦК «виглядала так»: «Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (ч.2 ст.388 доповнено абзацом другим згідно із законом від 1.12.2022 №2792-IX).
Водночас, законом «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» від 9.01.2025 №4196-IX, який введено в дію з 28.08.2025, абзац другий ч.2 ст.388 викладено в такій редакції: «Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продано такому набувачу на електронному аукціоні в порядку, визначеному законом».
Суддя зазначив, що ці редакції суттєво відрізняються, в тому числі, і за змістовним наповненням. Але це ще не все, адже 12.03.2025 ця ж норма була викладена в такій редакції: «Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна».
Питання, який із підходів, в якій нормі в цій ситуації можливо застосовувати, залишається відкритим. Але, переконаний суддя, з точки зору юридичної визначеності, навряд чи так може бути.
Види імунітету
У контексті віндикаційного імунітету та його видів, спікер навів окрему думку судді Великої палати ВС Олександра Банасько від 11.09.2024 у справі № 554/154/22. Так, суддя виділяє такі види віндикаційного імунітету як:
загальний імунітет добросовісності — неможливість витребування майна в добросовісного платного набувача за винятком трьох визначених у ч.1 ст.388 ЦК випадків;
імунітет ex iudicio — неможливість витребування майна в добросовісного набувача, якщо таке майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень (аб.1 ч.2 ст.388 ЦК);
імунітет ex peculiari rei — неможливість витребування в добросовісного набувача грошей, а також цінних паперів на пред’явника, що існують у паперовій формі (ст.389 ЦК);
приватизаційний імунітет — неможливість витребування в добросовісного набувача майна, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (абз.2 ч.2 ст.388 ЦК).
Також В.Крат звернув увагу на постанову КЦС від 25.06.2025 у справі №638/17112/21, в якій на суд констатував, що на підставі ч.2 ст.388 ЦК майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
В цій ситуації віндикаційний імунітет направлений для забезпечення стабільності. Тут же суд вказав на те, що при «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (абз.1 ч.2 ст.388 ЦК, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець.
Водночас, у рішенні ЄСПЛ від 11.01.2024 у справі «Шмакова проти України», суд зазначив, що хоча Уряд стверджував, що у справі заявниці компенсація не була необхідною, оскільки вона отримала земельну ділянку безоплатно, це не виключає можливості визнання порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підсумовуючи, В.Крат зазначив, що в контексті розглянутої проблематики можна ставити питання про застосування тільки традиційного заперечення або заперечення загалом, про наявність видів і моделей віндикаційного імунітету, а також його поширення або непоширення на ті випадки, коли майно набувається недобросовісним набувачем.