Доказательства в условиях войны
Подводные камни установления факта смерти человека на временно оккупированной территории Украины
.
Люди, оставшиеся на оккупированных территориях, к сожалению, там и умирают. Так что часто возникает ситуация, когда родственники, находящиеся на подконтрольной территории Украины, сталкиваются с невозможностью оформить должным образом документы о смерти своих родных и реализовать свои наследственные права, ведь там нет украинской власти.
У зв’язку з цим 01.07.2022 до Цивільного процесуального кодексу було внесено зміни, якими врегульовано порядок встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.
Що ж до процедури встановлення факту смерті, то відповідно до ст.317 ЦПК, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім’ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов’язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
Ухвалене судом рішення у таких категоріях справ підлягає негайному виконанню та може бути оскаржено в загальному порядку, втім, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Копія судового рішення видається учасникам справи негайно після його ухвалення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.
До заяви про встановлення факту смерті необхідно додати докази на підтвердження: родинних відносин з померлим або факт впливу встановлення факту смерті особи на їхні права, обов’язки чи законні інтереси, факту смерті — це можуть бути, наприклад, медичне свідоцтво про смерть видане окупаційною владою, громадянства померлого.
Ніби все просто, втім доволі часто виникають ситуації, коли суди залишають такі заяви без руху.
Залишення без руху може бути з різних підстав, наприклад неналежне оформлення заяви, або порушення процедури подачі заяви. Втім, навіть якщо заява оформлена відповідно до всіх процесуальних вимог, заява може бути залишена без руху на підставі відсутності інформації про попереднє звернення до органів РАЦС та не долучення до заяви письмової відмови в реєстрації факту смерті та видачі свідоцтва про смерть.
Суди аргументують це тим, що згідно із п.5 ч.2 ст.293 ЦПК, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, а ч.3 ст.294 ЦПК визначено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Так, відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Письмова відмова відділу державної реєстрації актів цивільного стану в проведенні державної реєстрації смерті є обов’язковою передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті, з урахуванням змін, внесених до ч.3 ст.9 закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди помилково залишають такі заяви без руху з підстав попереднього незвернення до органу реєстрації актів цивільного стану, неотримання відмови у проведенні державної реєстрації смерті та потребі подальшого оскарження такої відмови в порядку адміністративного судочинства не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки встановлення такого факту саме судом безпосередньо передбачено у ст.317 ЦПК, яка не вимагає від заявника вчинення інших дій перед зверненням до суду з відповідною заявою, тобто надає можливість відразу звернутися до будь-якого суду цивільної юрисдикції (постанова КЦС від 16.10.2023 у справі №607/5528/23).
Висновок про можливість розгляду судами таких заяв без попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та отримання відмови цього органу узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.03.2023 у справі №753/8033/22 та від 26.04.2023 у справі №337/3725/22.
Ще однією поширеною підставою для залишення заяви без руху є посилання судів на відсутність належних документів, що засвідчують смерть особи. У цьому випадку суди помилково застосовують положення пп.1, 2 ч.1 ст.17 закону «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», де зазначено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану лише на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров’я або судово-медичною установою або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Крім того, в ухвалах про залишення без руху посилаються на п.1 гл.5 розд.III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції від 18.10.2000 №52/5 де визначено обмежений перелік документів, що можуть бути підставою для державної реєстрації смерті, а саме:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом МОЗ від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Мін’юсті 25.10.2006 за №1150/13024;
б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом МОЗ від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Мін’юсті 25.10.2006 за №1150/13024;
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
г) рішення суду про оголошення особи померлою;
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Ненадання одного з таких документів, унеможливлює проведення державної реєстрації смерті, відповідно до наказу МОЗ від 08.08.2006 № 545.
Утім, це — помилкові твердження з огляду на те, що у постановах від 26.04.2023 у справі №337/3725/22, від 29.03.2023 у справі №753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/ довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.
Правова оцінка документів, поданих заявником на підтвердження факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України в порядку ст.317 ЦПК, а не органами державної реєстрації актів цивільного стану. Саме рішення суду про встановлення такого факту є підставою для державної реєстрації смерті відділом ДПАЦС за місцем ухвалення рішення суду.
Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Водночас держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави. Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян. Принципи «намібійські винятки», сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, національні суди можуть застосувати у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України) (постанови ВС від 22.10.2018 у справі №235/2357/17, від 07.09.2022 у справі №759/5313/21 та від 29.03.2023 у справі №753/8033/22).
Таким чином, можна констатувати, що будь-які документи, які підтверджують смерть особи, навіть якщо вони видані окупованою владою і у вас немає на руках їх оригіналу, можуть бути доказами у справах про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території.