Поочередное проживание с родителями отвечает наилучшим интересам ребенка – судья ВС

До недавнего времени судебная практика исходила из того, что место жительства ребенка определялось только с одним из родителей. Однако считается, что ребенок любит обоих родителей одинаково и, соответственно, требует внимания, любви их обоих.

На цьому наголосив суддя Касаційного цивільного суду Євген Синельников під час круглого столу «Розвиток сімейного законодавства України в умовах оновлення (рекодифікації) цивільного законодавства України», інформує «Закон і Бізнес».

Тож із 2022 року Верховний Суд у своїх рішеннях почав вказувати, що національне і міжнародне законодавство визначає рівність прав і обов’язків обох батьків щодо виховання і утримання дитини.

Зокрема у резолюціях Парламентської асамблеї Ради Європи №1921 «Гендерна рівність, поєднання особистого та трудового життя, спільне виконання обов’язків», ухвалену 25.01.2013, та №2079 «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 2.10.2015 ПАРЄ закликала держави-члени РЄ поважати право батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне законодавство передбачало в разі окремого проживання подружжя або розлучення можливість спільної опіки над дітьми заради їх найкращих інтересів на основі взаємної згоди батьків.

Є.Синельников звернув увагу на законодавство Канади, яке фактично відходить від використання терміна custody (опіка або опікування). Натомість вживає термін parenting time «батьківський час». Він може бути поділений між розлученими батьками порівну або хтось із батьків може проводити більше часу з дитиною. Одному з батьків може бути присуджено й увесь батьківський час, однак це не означає, що другий позбавлений можливості зустрічатися із дитиною.

Крім того, ВС звертав увагу, що відповідно до ст.5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і зі своїми дітьми користується рівними правами та обов’язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Йдеться, в тому числі, й про рівність батьків щодо виховання дитини.

У п.67 Загального коментаря №14 від 29.05.2013 Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини зберігати стосунки з обома батьками.

Також Є.Синельников навів посилання на рішення ЄСПЛ у справі «Zaunegger v. Germany». В національному суді батько вимагав спільної фізичної опіки над дитиною. Але суд не задовольнив такої вимоги, посилаючись на те, що німецьке законодавство на той час не передбачало спільної батьківської опіки щодо дитини батьків, які не проживали в зареєстрованому шлюбі. ЄСПЛ визнав, що батько у даному випадку зазнав дискримінації.

Наведене дало підстави ВС з 2022 року вказувати в рішеннях про те, що з огляду на міжнародні договори та визнані принципи, а також положення національного законодавства є підстави для вирішення спорів про визначення місця проживання дитини з використанням різних моделей:

спільне опікування, тобто з почерговим проживанням дитини із кожним із батьків за відповідним графіком виходячи з конкретних обставин справи;

визначення місця проживання дитини з одним із батьків (бажано одночасно з вирішенням питання щодо участі у вихованні дитини другого з батьків, аби спір був вирішений в одному процесі);

визначення місця проживання дитини в певному місці з можливістю батьків почергово перебувати в цьому місці і фізично опікуватись дитиною в цьому помешканні.

Він зазначив, що суди при розгляді відповідних спорів застосовують гнучкі підходи. Так у справі № 465/6496/19 КЦС, який, як правило, розглядає справи в письмовому провадженні, провів три судові засідання за участю батьків, представника органу у справах дітей. Орган опіки і піклування рекомендував визначити місце проживання дитини почергово з кожним із батьків, а вони погоджувалися, щоб така модель була застосована. 

Надалі спільна фізична опіка була застосована судами апеляційної інстанції (постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 20.03.2024 у справі №347/1317/22, Дніпровського апеляційного суду від 13.02.2024 у справі №201/2277/23, Чернівецького апеляційного суду від 29.02.2024 у справі №347/1317/22).

22 травня цього року КЦС ухвалив ще дві постанови, в яких застосував таку модель вирішення спору (у справах №№643/7509/21 та 754/3063/22). В одній із цих справ орган опіки і піклування запропонував застосувати спільну опіку ще в суді першої інстанції, однак суди такий варіант відхилили. Касаційний суд дійшов висновку, що обставин, які б давали підстави для висновку про якісь негативні характеристики когось із батьків, для того щоб визначати місце проживання лише з другим, та не погодитись із висновком органу опіки і піклування, не було.

Підсумовуючи, Є.Синельников наголосив, що спори про визначення місця проживання дитини необхідно вирішувати, виходячи з указаних вище принципів, а також вдосконалювати законодавство, виходячи зі сформованої судової практики.

Круглий стіл «Розвиток сімейного законодавства України в умовах оновлення (рекодифікації) цивільного законодавства України» організований Інститутом правотворчості та науково-правових експертиз НАН України спільно з координаційним бюро з проблем сімейного права відділення цивільно-правових наук НАПрН.

Закон і Бізнес