ВККС подвергает сомнению акты ВРП и Президента Украины?!
.
ИННА ОТРОШ, судья Хозяйственного суда г.КиеваОрган государственной власти, уже имеющий собственные репутационные потери из-за сомнений относительно гражданства некоторых членов ВККС, и, как следствие, сомнений о полномочности состава ВККС, создает серьезные репутационные риски для ВРП и Президента
Як відомо, «новостворена» Вища кваліфікаційна комісія суддів відновила проведення оцінювання відповідності суддів займаній посаді, передбаченого п.161 «Перехідних положень» Конституції, зокрема, активно розглядає у пленарному складі питання щодо «підтримання рішень колегій» щодо суддів, які вже отримала рішення Вищої ради правосуддя про внесення подання про призначення на посаду (та в тому числі укази Президента України).
Діюче законодавство передбачає процедуру оцінювання всіх суддів на відповідність займаній посаді відповідно до пп.4 п.161 розд.XV «Перехідні положення» Конституції. Така процедура оцінювання була імплементована в законодавство з метою очищення суддівського корпусу та передбачає проходження оцінювання всіма суддями, обраними/ призначеними на посаду до 30.09.2016.
Починаючи з моменту запровадження такої процедури у 2016 році і до сьогодні, спостерігається тенденція до безкінечних законодавчих змін до порядку проведення оцінювання суддів, яке, по суті, повинно мати єдині методологічні основи та порядок проведення, оскільки є разовою процедурою особливого порядку для всіх суддів.
Так одні з останніх змін до закону «Про судоустрій і статус суддів» були внесені законом від 09.12.2023 №3511-IX, зокрема, до п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону, якими передбачено:
«Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, — пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді».
До цього моменту, п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII передбачав проведення оцінювання відповідності суддів виключно колегією ВККС. Однак, на практиці Комісія проводила оцінювання і пленарним складом, ігноруючи імперативну норму щодо суб’єкту проведення оцінювання — колегія.
У даній публікації ми не будемо зосереджувати увагу на законності таких дій ВККС до внесення змін до закону, а виключно зосередимо увагу на так званих «суддях-п’ятирічках», які пройшли оцінювання відповідності займаній посаді колегією ВККС та щодо яких на підставі закону №679-ІХ були внесені подання ВРП про призначення на посаду та, в тому числі, видано укази Президентом України про призначення на посаду судді.
Підпункти 2, 4 п.161 розд.XV «Перехідні положення» Конституції визначають, що:
1) повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом;
2) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років, має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
Згідно зі ст.36 закону «Про Вищу раду правосуддя» призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов’язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
Як відомо, ВККС досить довгий час не функціонувала у зв’язку припиненням повноважень складу ВККС на підставі закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 № 193-ІХ.
У цей час з метою забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу ВККС був прийнятий закон №679-ІХ, який набрав чинності 20.06.2020.
Згідно з пп.3 п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №679-ІХ, визначено, що ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
Закон №679-ІХ, по суті, не змінив порядок оцінювання суддів на відповідність посаді, а виключно повторив законодавчу норму щодо необхідності рішення ВККС у складі колегії про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, для ухвалення ВРП рішення про внесення Президенту України подань про призначення на посаду судді.
Мета закону №679-ІХ була спрямована на забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу ВККС, зокрема, забезпечення можливості ВРП приймати рішення про внесення подань щодо суддів без передбаченої до цього рекомендації ВККС (ст.36 закону «Про Вищу раду правосуддя»), яка, по суті, має технічний характер без жодного правового навантаження.
Навіть, якщо взяти до уваги спірну практику ВККС щодо необхідності проведення пленарних засідань в процедурі оцінювання відповідності посаді (за наявності висновку ГРД), та розцінити положення закону №679-ІХ як такі, що визначають інший порядок проведення оцінювання (достатність рішення колегії ВККС), висновок буде єдиний: у період відсутності повноваженого складу ВККС закон визначав необхідним і достатнім успішне проходження суддею оцінювання ВККС у складі колегії як підставу для прийняття рішення ВРП про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді.
Відповідно до абз.6 п.13 розд.III «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про Вищу раду правосуддя» (зокрема, у редакції в період відсутності повноважного складу ВККС) за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на 5 років до набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з пп.2 та 4 п.161 розд.XV «Перехідні положення» Конституції.
Отже, з урахуванням вказаних норм, оцінювання судді, строк повноважень якого закінчився, на відповідність займаній посаді є одним з етапів призначення на посаду.
Закон визначає єдиний процедурний порядок призначення судді-п’ятирічки на посаду в такій хронології:
проходження оцінювання на відповідність займаній посаді,
внесення ВРП подання Президенту України про призначення судді на посаду,
видання Президентом України указу про призначення судді на посаду.
Таким чином, прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України про призначення на посаду судді може мати місце виключно після проходження суддею оцінювання відповідності займаній посаді. І саме на підставі факту проходження такого оцінювання та після, по суті, «перегляду» такого рішення ВККС на засіданні ВРП (під час якого фактично аналізується рішення ВККС про відповідність судді та висновки ГРД) – ВРП ухвалювала на підставі закону № 679-ІХ рішення про внесення подання Президенту України про призначення судді на посаду.
Зокрема, якщо проаналізувати рішення ВРП (прийняті на підставі закону №679-ІХ) щодо внесення подання Президенту України, в них, зазвичай, міститься така інформація: «Керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатурою судді …, у тому числі тих, які наведені у висновку Громадської ради доброчесності, ВРП дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням її на посаду судді. За результатами розгляду наявних у розпорядженні Вищої ради правосуддя матеріалів, зокрема суддівського досьє, не встановлено обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді».
Отже, з моменту прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України про призначення судді на посаду держава визнає факт проходження суддею оцінювання відповідності займаній посаді, так як відповідно до закону до моменту проходження такого неможливим є подальше призначення на посаду судді, строк повноважень якого закінчився.
Так на підставі закону № 679-ІХ у період відсутності повноважного складу ВККС ВРП були ухвалені рішення про внесення Президенту України подань про призначення на посаду 125 суддів, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який їх було призначено, на підставі рішень ВККС (у складі колегій) про визнання відповідних суддів такими, що відповідають займаній посаді.
Указами Президента було призначено на посаду 99 суддів із вказаних 125.
Наразі, ВККС у пленарному складі активно проводить оцінювання на відповідність займаній посаді суддів (у яких є висновок ГРД), щодо яких ВРП на підставі закону №679-ІХ були внесені подання Президенту України про призначення на посаду, та в тому числі, щодо яких Президентом України вже видані укази про призначення (та які вже понад 2 роки відправляють правосуддя).
Фактично, ВККС керується тим, що судді, які мають висновок ГРД, незважаючи на наявність подання ВРП про призначення на посаду та відповідного указу Президента України, повинні пройти оцінювання у пленарному складі ВККС.
Тобто, Комісія не бере до уваги визначений законом (в тому числі, законом №679-ІХ) порядок призначення на посаду судді та не усвідомлює або усвідомлює та свідомо порушує одну з гарантій незалежності суддів – особливий порядок призначення та звільнення судді (ч.5 ст.48 закону №1402-VIII).
Проводячи у пленарному складі оцінювання судді-«п’ятирічки», який вже отримав подання ВРП про призначення та призначений на посаду указом Президента України, ВККС, фактично, робить ревізію законності та обґрунтованості подання ВРП та указу Президента України.
Відповідно до ст.19 Конституції правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вища рада правосуддя є конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів (ст.1 закону «Про Вищу раду правосуддя»).
Відповідно до ч.2 ст.796 закону №1402-VIII ВРП відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:
1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням;
2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Підстави, зазначені у п.1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
Частина 4 ст.37 закону «Про Вищу раду правосуддя» визначає, що ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до п.1 ч.19 ст.79 закону «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані нею в передбаченому законом порядку, якщо:
1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;
2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Таким чином, саме ВРП як конституційний орган наділена повноваження приймати остаточне рішення щодо призначення на посаду судді, в тому числі надавати оцінку обставинам і висновкам щодо них, які надані ВККС в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, та відмовляти у внесенні подання за наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.
Відповідно до ст.102 Конституції Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.
Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.
Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом (ст. 128 КУ).
На виконання свої конституційних обов’язків Президент України як глава держави видає укази про призначення суддів на посади.
ВККС у пленарному складі, проводячи оцінювання суддів, щодо яких ВРП вже внесено подання про призначення та, в тому числі, Президентом України вже видано відповідні укази, фактично ревізує акти ВРП як конституційного органу та Президента України як гаранта Конституції та ставить під сумнів доброчесність вже призначених суддів. При цьому, ВККС має статус, по суті, допоміжного органу, призначення якого зводиться до оцінювання кандидатів та суддів.
Виникає потенційна загроза, за якої проходження одного і того ж оцінювання на відповідність займаній посаді є для одних і тих же суддів, у яких закінчився строк повноважень, і підставою для призначення і підставою для звільнення! Тобто, такий суддя фактично змушений двічі проходити одне і те ж оцінювання, і правові наслідки його можуть суперечити один одному.
Так у випадку прийняття ВККС у пленарному складі рішення про невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до ВРП про звільнення з посади судді, якого тільки-но було призначено на посаду на підставі цього ж оцінювання(!), ми маємо ситуацію, коли ВРП повинна переглянути своє ж рішення, в якому розглянуті вже ті самі обставини та ВРП вже зроблено власні висновки (щодо відсутності сумнівів у відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики).
І які дії повинна вчинити ВРП у такому випадку після вже одного розгляду питання щодо конкретного судді, аналізу обставин проходження ним оцінювання та прийняття вже одного рішення про внесення подання про його призначення? Як бути з правовою визначеністю? Як бути з верховенством права та гарантіями суддівської незалежності?
Більше того!
Як бути з указами Президента України як гаранта Конституції (та гаранта реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору), який вже видав укази про призначення суддів та фактично підтвердив їх правовий статус як суддів, які повноважні (в тому числі доброчесні) відправляти правосуддя?
ВККС бере на себе відповідальність ставити під сумнів доброчесність суддів, які призначені Президентом? Як бути з репутацією гаранта Конституції та ВРП?
Як зазначено в п.44 доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська Комісія) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року), принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов’язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків: він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Враховуючи викладене, кожен суддя має правомірні очікування, що до нього буде застосований саме той порядок оцінювання та призначення на посаду, який чітко визначений законом, та що після призначення його на посаду Президентом України як гарантом Конституції до нього не можуть бути застосовані процедури, які фактично ставлять під сумнів правомірність його призначення Президентом України.
Так само кожен громадянин нашої держави має розумні сподівання, що держава забезпечує належне функціонування системи правосуддя, в тому числі формує суддівський корпус з чітким дотриманням процедур та відповідним чином державою забезпечується право на справедливий суд, елементом якого є створення суду (призначення суддів) «згідно із законом».
Порушення встановленого законом порядку проведення оцінювання відповідності судді займаній посаді матиме складні наслідки як на рівні держави – численні позови та заяви до ЄСПЛ, що завдасть шкоди авторитету судової влади, так і на міжнародному рівні – оскільки замість якісного проведення судової реформи матиме місце продовження правового хаосу, що свідчитиме про неспроможність забезпечити належне функціонування системи правосуддя та розбудову правової держави, а отже і порушення міжнародних зобов’язань Україною, виконання яких є обов’язковим для вступу України до Європейського Союзу.
P.S. Державницьке мислення має бути присутнім не тільки у вищих посадових осіб держави, але і у кожної особи, яка уповноважена на виконання функцій держави. Кожна така особа має усвідомлювати як загальну мету (цілеспрямованість) діяльності державного органу, в якому вона працює, так і важливість виконання своїх посадових обов’язків з неухильним дотриманням норм законів, не допускаючи зловживань. Державницьке мислення включає в себе вміння передбачати наслідки своєї діяльності не тільки для випадків ad hoc, але і в масштабах усіх можливих ситуацій, які можуть складатись у певній сфері здійснення такої діяльності.