(Не)мнимые потери
Подлежит ли учету девальвация гривны при расчете убытков
.
Иногда у юристов возникает вопрос: является ли девальвация гривны убытком, возможно ли ее учитывать и как обосновать исковые требования. К сожалению, сейчас сложилась ошибочная, на мой взгляд, практика по этому вопросу.
Помилкова практика
Спочатку визначимо, що девальва́ція — це зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют або міжнародних валютних одиниць (до відміни золотих паритетів — до золота) внаслідок виникнення курсового перекосу. Правники іноді вживають термін «курсова різниця» замість девальвації.
У постанові Верховного Суду від 9.12.2020 у справі 127/27222/16-ц зазначено, що «курсова різниця» жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.
Є позиція Великої палати ВС, що викладена у постанові від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, де зазначено:
«Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Мінфіну від 10.08.2000 №193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого наказом Держказначейства від 24.07.2001 №126, іноземна валюта — валюта інша, ніж валюта звітності.
Курсова різниця — різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.
Монетарні статті — статті балансу, що відображають кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов’язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.
До монетарних статей відносяться кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму коштів в іноземній валюті.
Виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:
датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;
датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;
датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;
датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.
Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У п.8 ст.16 ЦК зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач просив стягнути її на підставі ст.22 ЦК.
Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК, збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до ст.22 ЦК у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.
Визначення поняття збитків наводяться також у ч.2 ст.224 Господарського кодексу, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч.4 ст.623 ЦК при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов’язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об’єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов’язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст.614 ЦК).
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Тобто, «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток».
Коректна правова позиція
Для початку зазначимо, що Верховний Суд та ВП ВС у згаданих постановах (а подібних позицій є достатньо у реєстрі судових рішень) практично зовсім не обґрунтовують помилковий висновок про те, що «курсова різниця» жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.
Після цитування статей ЦК та ГК, з якими ніхто і не сперечається, суди зазначають:
«Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».
На погляд поважних судів, саме ці три речення доводять, що не в конкретному випадку, а взагалі «курсова різниця» жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою.
Це помилкове твердження, оскільки в даному випадку йде не про можливість отримання прибутку, а про реальні збитки у вигляді знецінення, втраті купівельної спроможності грошей.
Зазначимо, що функції грошей розглядаються як прояв їхньої сутності. Є 5 таких функцій: міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші.
Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є особливим товаром, який є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів.
Згідно з п.1 ч.2 ст.22 ЦК збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з постановою ВС від 8.02.2018 у справі №662/928/15-ц, «реальна вартість грошей може визначатись їх купівельною спроможністю у певний час».
Тобто, під шкодою необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей.
Відповідно з ст.1192 ЦК «Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі».
Зрозуміло, що вчасне неповернення боржником майна у вигляді коштів є тією обставиною, що призвело до втрати купівельної спроможності грошей — реальних збитків кредитора, та кредитору необхідно нести додаткові витрати, щоб відновити своє порушене право (купівельну спроможність). І у даному випадку доказуванню підлягає саме наявність та розмір реальної втрати купівельної спроможності, а не можливі упущені доходи.
У цьому — головна хиба попередніх помилкових позицій.
Таким чином, при порушенні боржником прав кредитора у грошовому зобов’язанні та відповідному доведенні кредитором втрати купівельної спроможності грошей (девальвації гривні (курсової різниці), згідно з п.1 ч.2 ст.22 ЦК витрати, необхідні для відновлення порушеного права кредитора, є його реальними збитками.