Закон і Бізнес


Допущениям здесь не место

К чему приведет право другого лица оценивать наличие умысла при принятии судебного решения?


21.04.2023 15:13
СЕМЕН ХАНИН, адвокат ЮК «Амбер»
11215

Происходящее вокруг дела судьи Татьяны Ильевой вызывает существенный резонанс. Одни критикуют решение Высшей рады правосудия, другие, кто погружается в детали, считает, что это дело может стать приговором всей судебной системе.


Склад кримінального правопорушення

Нагадаємо, що, за версією слідства, суддя Печерського районного суду м.Києва Т.Ільєва незаконно зняла арешт з коштів колишнього віце-президента державної компанії «Хліб України». Такі дії кваліфіковано за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК.

Зі змісту подання САП до ВРП слідує, що рішення було ухвалене суддею через значний проміжок часу після арешту, а сама справа потрапила до судді унаслідок подачі двох аналогічних клопотань від різних осіб. У САП також наголошували, що суддя розглянула це клопотання за відсутності в судовому засіданні заявника, його представника, прокурора.

Відразу зазначу, що я не є захисником судді та не ознайомлений з матеріалами кримінального провадження. Однак те, що відбувається, викликає обурення.

За змістом п.14 ч.1 ст.3 КПК, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення є притягненням до кримінальної відповідальності.

Згідно з ч.1 ст.2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим кодексом.

Склад кримінального правопорушення — це завжди сукупність його ознак. Не може бути неповного складу кримінального правопорушення. Відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для певного кримінального правопорушення, приводить до відсутності кримінального правопорушення. Тільки вся сукупність установлених кримінальним законом ознак може характеризувати певні суспільно-небезпечні дії як кримінальне правопорушення.

Колегія суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 16.05.2019 (справа №761/20985/18) наголосив: «якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин».

Тобто, повідомлення особи про підозру у вчиненні кримінального правопорушення є стадією притягнення до кримінальної відповідальності та можливє лише за наявності ознак складу цього кримінального правопорушення, тобто об’єкту, суб’єкту, об’єктивної та суб’єктивної сторони злочину.

Умисел — поняття оціночне

Відповідно до КК ст.364: «Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб».

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.364 КК, характеризується таким: діяння — прямим умислом і спеціальною метою — одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, а щодо наслідків, передбачених ч.1 або ч.2 ст.364 КК, — умислом або необережністю.

Дії суду (слідчого судді) щодо постановлення вироку, рішення, ухвали або постанови не можуть бути витлумачені як умисне використання службовою особою наданої їй влади або службового становища всупереч інтересам служби. Тому за відсутності суб’єктивної сторони складу злочину згадані дії суду (слідчого судді) не утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК.

Відносно дії суду (слідчого судді) щодо постановлення вироку, рішення, ухвали або постанови не можливо в межах ст.364 КК прийти до висновку, що службова особа використала свою владу або службове становище всупереч інтересам служби умисно. За жодної обставини у даному випадку це є лише оціночним поняттям.

Головна особливість діяльності суду (слідчого судді), що вирок, рішення, ухвала або постанова, що приймається відповідно до законодавства на основі свого внутрішнього переконання, є чинним (правосудним) лише певний час. І мова йде не тільки про можливість оскарження рішення у визначений законом спосіб, а й про таку особливість, як, наприклад, зміна правової позиції взагалі.

Наприклад, Верховний Суд, Велика палата ВС постійно створюють чи змінюють правові позиції, що мають преюдиційне значення. Змінюючи, відступаючи від попередньої правової позиції, ВП ВС скасовують рішення суддів нижчих інстанцій. Чи є в такому випадку дії суддів нижчих інстанцій такими, що використовували свою владу або службове становище всупереч інтересам служби? Звісно, ні, бо немає умислу!

Умисел чи внутрішнє переконання?

У цьому і є головне та закладене саме ст.126 Конституції: «Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку». При прийнятті рішення суддею не можливо відокремити умисел від внутрішнього переконання ніяким чином. Доки людство не винайшло спосіб читати думки це питання було, є, та буде невирішеним.

Навіть спроба такого відокремлення є тиском на суд. Саме тому Конституційний Суд у справі № 1-305/2019(7162/19) визнав такою, що не відповідає Конституції ст.375 КК («Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови»). У згаданому рішенні КС, наголошуючи на принципі юридичної визначеності, зазначив, «що у статті 375 кодексу не встановлено критеріїв, за якими можна визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді (суддів) є «неправосудними», а також не розкрито змісту сполучення слів «завідомо неправосудний», що уможливлює неоднозначне розуміння складу злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою. Формулювання диспозиції ст.375 кодексу допускає можливість зловживання нею при вчиненні органами досудового розслідування дій, що мають наслідком притягнення до кримінальної відповідальності судді лише за факт постановлення ним судового рішення, яке, за суб’єктивним розумінням слідчого, прокурора або будь-якої іншої особи, є «неправосудним» (зокрема, у разі незгоди з цим рішенням)».

Абсолютно аналогічно у даному випадку ст.364 КК не дає чіткої змоги відокремити умисні дії від дій, згідно з внутрішнім переконанням та допускає можливість зловживання, що мають наслідком притягнення до кримінальної відповідальності судді лише за факт постановлення ним рішення, яке, за суб’єктивним розумінням будь-якої особи, є «умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби» (зокрема, у разі незгоди з цим рішенням)».

Ризик позасудової перевірки

Для перегляду судового рішення в законі встановлюються відповідні процедури судочинства, які передбачають оскарження судового рішення та надання йому юридичної оцінки компетентним судом. Конституція не наділяє інші органи державної влади повноваженнями щодо перевірки судового рішення в позасудовому порядку та оцінки його.

КС вважає, що остаточне судове рішення не може бути переглянуто, крім встановлених процесуальними законами випадків його перегляду відповідним судом, що виключає можливість оцінювати таке рішення слідчим, прокурором при вчиненні ними дій, які мають наслідком притягнення судді до кримінальної відповідальності.

Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська Комісія) у Доповіді стосовно незалежності судової влади, схваленій на 82-му пленарному засіданні, яке відбулось 12—13 березня 2010 року, встановлюючи межі «функційного імунітету суддів», визначила його як імунітет від кримінального переслідування за діяння, вчинені під час виконання своїх функційних обов’язків судді, за винятком умисних злочинів, зокрема отримання хабаря (п.61). Тобто дії судді тільки тоді можуть утворювати склад злочину, коли окрім прийняття відповідного рішення, є ще інші дії, які самі по собі незалежно утворюють склад якогось кримінального правопорушення.

Порушення незалежності суддів, а саме право іншої особи оцінювати наявність певного умислу при прийнятті рішення призведе (особливо з огляду на нову тенденцію, що підозра є лише припущенням, що особа могла вчинити певні дії) до величезної кількості повідомлень про підозру стосовно суддів за ст. 364 КК, та, як наслідок, шаленого тиску органів досудового слідства на суддів у разі незгоди з їх рішеннями.

Закон і Бізнес