Под одной крышей с обидчиком
Какие признаки определяют преступления, связанные с домашним насилием
.
Понятие «преступления, связанного с домашним насилием» — сравнительно новое для национального уголовного права. Поэтому на практике возникает немало вопросов его применения На некоторые из них были даны ответы во время семинара для судей.
Покарання, що не стримує
В якості спікера семінару, що був організований Одеським регіональним відділенням Національної школи суддів, виступила суддя Касаційного кримінального суду Наталія Марчук.
Вона зауважила, що формулювання поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст.1261 КК. Воно може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. Тому поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством» не є відсилочним, у розумінні законодавця має комплексний характер і регламентується в різних сферах суспільних відносин. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.
Як зазначила суддя, враховуючи обставини скоєння деяких злочинів у конкретних кримінальних провадженнях щодо домашнього насильства, напевно, законодавцю варто було б переглянути верхню межу покарання, передбаченого в ст.1261 КК (2 роки позбавлення волі). На її думку, таке покарання не виконує превентивну функцію та не убезпечує потерпілих від можливих негативних наслідків у майбутньому.
Що стосується питання призначення покарання за домашнє насильство, то доповідачка навела приклад одного з проваджень (справа №457/529/20), що перебувало на розгляді ККС. Так, засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати вирок апеляційного суду.
Згідно з вироком міського суду він був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК, йому було призначено покарання у виді громадських робіт і застосовано до нього обмежувальні заходи: покладено обов’язок пройти програму для кривдників та пробаційну програму.
Апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, призначивши чоловікові покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Тобто максимальне покарання, передбачене ст. 126-1 КК.
«Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, врахував, що особа була неодноразово судима за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, і, маючи непогашену судимість, протягом короткого періоду після відбування покарання знову вчинила злочин, передбачений ст.1261 КК. Суд апеляційної інстанції у вироку зазначив, що особа на шлях виправлення не стала, а покарання у виді арешту, призначені їй за попередніми вироками, не досягли своєї мети, яка полягала у виправленні та запобіганні вчиненню ним нових злочинів. За результатами розгляду касаційної скарги ККС залишив без зміни вирок апеляційного суду», – повідомила Н.Марчук.
Амністія для «домашнього» насильника
Крім того, вона акцентувала на питанні про можливість застосування до засудженого амністії в тому разі, коли потерпілими від злочину є діти. Так, відповідно до вироку районного суду у справі № 522/20208/15-к чоловіка було визнано винуватим та засуджено за ст. 123 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання). Апеляційний суд звільнив особу від відбування призначеного покарання на підставі п.«в» ст.1 закону «Про амністію у 2016 році».
Касаційний суд не погодився з вироком. Адже чоловік вчинив злочин щодо своєї дружини в присутності їхньої дитини, ККС дійшов висновку, що неповнолітні діти засудженого є потерпілими від злочину. При цьому злочинні дії одного з батьків стосовно іншого, що призвели до смерті останнього, є такими, що посягають на охоронювані законом права та інтереси їхніх дітей, а саме право на батьківське піклування, право на повноцінний фізичний, духовний, інтелектуальний, культурний та соціальний розвиток.
Разом з тим у п.«г» ст.9 закону «Про амністію у 2016 році» передбачено, що амністія не застосовується до осіб, які мають дітей, яким не виповнилося 18 років, і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей. Таким чином, апеляційний суд незаконно звільнив особу від покарання на підставі закону «Про амністію у 2016 році».
За наявності однієї з ознак
Доповідач нагадала також про висновок, зроблений у постанові об’єднаної палати ККС від 12.02.2020 у справі № 453/225/19. ОП ККС вказала, що злочином, пов’язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст.1 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству», незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.
Встановлена в п.7 ч.1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов’язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред’явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього (аналогічну позицію містить постанова ККС від 10.03.2020 у справі №531/270/19).
У постанові від 7.04.2020 у справі № 647/1931/19 ККС не погодився із запропонованим стороною обвинувачення у касаційній скарзі підходом, що злочин щодо особи, яка зазначена в чч.2 та 3 ст.3 закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (у цих частинах перелічені особи, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству), завжди має вважатися злочином, «пов’язаним з домашнім насильством» у значенні п.7 ч.1 ст.284 КПК.
У цьому провадженні ККС дійшов висновку, що посилання лише на те, що потерпілим від злочину є член сім’ї обвинуваченого, недостатньо для того, щоб стверджувати про існування ситуації домашнього насильства у значенні, яке надається цьому терміну Стамбульською конвенцією та законом, що ухвалений з метою її імплементації. Для того, щоб обґрунтувати застосовність винятку щодо домашнього насильства у п.7 ч.1 ст.284 КПК до конкретного випадку, обвинувачення має довести обставини, які свідчать, що потерпіла від інкримінованого злочину особа є в той же час і жертвою домашнього насильства.
Третє — вже злочин
Крім того, спікер звернула увагу на постанову ККС від 25.02.2021 у справі № 583/3295/19. У ній касаційний суд вказав, що об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст.1261 КК, становлять діяння, що виражаються в систематичному насильстві у формах фізичного, психологічного та економічного насильства. Сексуальне насильство виходить за межі цих форм і за наявності підстав кваліфікується за відповідними статтями КК.
Словосполучення «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї з трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних у законі наслідків.
При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше, ніж інші передбачені законом докази.
Нові епізоди насильства
Ще в одній постанові (від 12.10.2021 у справі №663/3390/19) ККС дійшов висновку, що відповідно до принципу юридичної відповідальності non bisin idem («двічі за одне й те саме не карають») особа не може бути притягнута до відповідальності за одні й ті ж діяння (домашнє насильство), які кваліфікуються як адміністративні правопорушення, а потім – як кримінальне правопорушення, оскільки це суперечить Конституції та практиці Європейського суду з прав людини.
У справі №236/2450/20 ККС не погодився з висновком суду першої інстанції щодо того, що повідомлення особою про новий епізод домашнього насильства, який стався після того, як уже розпочалося розслідування за ст.1261 КК, вимагало внесення в ЄРДР нового запису про кримінальне правопорушення.
Як зазначив касаційний суд, враховуючи характер злочину, передбаченого ст.1261 КК, який за визначенням включає ознаку систематичності й повторюваності, окремі епізоди такого насильства можуть не утворювати окремого злочину, а становлять продовження домашнього насильства у значенні ст.1261 КК. У цьому разі нові епізоди такого насильства під час триваючого розслідування цього злочину не обов’язково вимагають внесення нового запису до ЄРДР.