Прибыль на благотворительности
Как по новому закону будут наказывать за продажу гуманитарной помощи
.
Парламент дополнил Уголовный кодекс новой ст.201-2 «Незаконное использование в целях получения прибыли гуманитарной помощи, благотворительных пожертвований или безвозмездной помощи». Проанализируем особенности состава данного преступления и проблематику квалификации.
Співвідношення з іншими кримінальними правопорушеннями
Відповідно до закону від 24.03.2022 №2155-ІХ (набрав чинності 3.04.2022), основні юридично значимі ознаки нового кримінального правопорушення викладено в ч.1 ст.201-2 КК. Нею встановлено заборону на:
продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги або
використання благодійних пожертв, безоплатної допомоги або
укладання інших правочинів щодо розпорядження таким майном,
з метою отримання прибутку, вчинені у значному розмірі.
У зв’язку з цим за основу для аналізу взято саме ч.1 ст.201-2 КК.
По-перше, за повідомленнями ЗМІ, до набрання чинності законом №2155-ІХ дії осіб, які незаконно продавали гуманітарну допомогу, приховуючи призначення товарів від покупців, кваліфікувалися органами досудового розслідування як шахрайство за однією з частин ст.190 КК.
У контексті порівняння ст.190 і ст.201-2 КК зазначимо, що, по-перше, ст.201-2 КК не передбачає обов’язкового заволодіння чужим майном, оскільки в ній ідеться лише про мету отримати прибуток, тобто для ст.201-2 КК немає значення, чи отримав винний очікуваний зиск. А по-друге, ст.201-2 КК не обмежує способи вчинення правопорушення обманом або зловживанням довірою. Іншими словами, цілком можливо, що покупець усвідомлює, що він купує гуманітарну допомогу, і його це повністю влаштовує.
У випадку заволодіння коштами потерпілих шляхом продажу їм товарів гуманітарної допомоги, на наш погляд, може виникнути питання про ідеальну сукупність злочинів, передбачених ст.190 і ст.201-2 КК. Це випливає з того, що згадані склади злочини мають різний безпосередній об’єкт (ст.190 – відносини у сфері власності, ст. 201-2 – відносини у сфері гуманітарної допомоги та благодійної діяльності). У зв’язку з цим винний одним своїм діянням фактично посягає на обидва безпосередні об’єкти, а тому вчиняє не одне, а два правопорушення. Наприклад, аналогічно кваліфікується шахрайство, вчинене з використанням завідомо підробленого документа, — за ст.190 і ст.358 КК.
По-друге, також звертаємо увагу на співвідношення норм ст.201-2 і ст.209 КК, яка передбачає відповідальність, зокрема, за вчинення правочину з майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом.
Цілком можливою є ситуація, коли особа, попередньо незаконно обернувши на свою користь гуманітарну допомогу шляхом, наприклад, крадіжки, згодом збуває на платній основі протиправно набуте майно.
У цьому разі, вбачається, питання кваліфікації має вирішуватися виходячи з мети, якою керується винний. Якщо мета незаконного збагачення була досягнута шляхом викрадення гуманітарної допомоги, а продаж викраденого майна відбувається лише з метою його конвертації у гроші, то кваліфікувати вчинене слід за відповідною частиною ст.209 КК. Це обумовлено тим, що за описаних обставин продаж відбувається не з метою отримання прибутку, оскільки його вже було одержано у виді викраденого майна.
Проблемні аспекти об’єктивної сторони.
По-перше, вважаємо, що законодавець безпідставно не вказав у тексті закону, що продаж, використання та укладення правочинів щодо зазначених предметів мають бути передусім незаконними. Вказівка про незаконність лише у назві статті є недостатньою.
Якщо буквально сприймати формулювання ч.1 ст.201-2 КК, може скластися хибне враження, що кримінальним законом карається, у тому числі, продаж особою (набувачем гуманітарної допомоги або бенефіціаром благодійної пожертви) товарів, правомірно отриманих нею як гуманітарна допомога або благодійна пожертва. Безумовно, таке тлумачення вочевидь суперечить справжньому змісту досліджуваної норми. Але для цілей юридичної визначеності слід було зазначити про таку ознаку вказаних дій, як незаконність. Адже не будь-який продаж гуманітарної допомоги з метою отримання прибутку є незаконним.
По-друге, законодавець у ч. 1 ст. 201-2 КК передбачив, що кримінально-караним є саме продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги, використання благодійних пожертв (коштів, іншого майна, майнових прав), безоплатної допомоги (про неоднозначність використання цього поняття в тексті норми йдеться нижче) або укладення інших правочинів саме щодо такого майна.
Використані словесні конструкції свідчать про те, що, незважаючи на посилання в примітці на закон “Про гуманітарну допомогу”, незаконні дії з іншими, крім товарів, видами гуманітарної допомоги (наприклад, незаконне справляння плати з набувачів гуманітарної допомоги за таку допомогу у виді виконання робіт, надання послуг) не можуть становити об’єктивну сторону складу цього правопорушення.
Це пояснюється тим, що роботи та послуги в силу своєї юридичної природи не можуть продаватися, оскільки вони виконуються та надаються. Також роботи та послуги навряд чи можуть вважатися майном, оскільки згідно з ч.1 ст.190 Цивільного кодексу майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.
Отже, особа, яка незаконно з метою отримання прибутку використала в значному розмірі гуманітарну допомогу у вигляді виконання робіт або надання послуг, на наше переконання, не може бути притягнена до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.201-2 КК.
По-третє, привертає увагу визначення терміну «безоплатна допомога», вжитого в ч. 1 ст. 201-2 КК. У ст.1 закону «Про гуманітарну допомогу» зазначено, що безоплатна допомога (пересилка, виконання робіт, надання послуг) – це надання гуманітарної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій донорам. Інакше кажучи, безоплатна допомога в законодавстві розуміється як процес надання гуманітарної допомоги.
У зв’язку з цим продаж, використання або укладання правочину щодо безоплатної допомоги вбачається неможливим.
Цілком імовірно, що шляхом вжиття терміну “безоплатна допомога” законодавець прагнув охопити інші види гуманітарної допомоги, включаючи роботи та послуги. Однак вважаємо таку спробу невдалою, адже узагальнюючим словом для предметів кримінального правопорушення в ч. 1 ст. 201-2 КК є все ж таки майно, що не включає роботи та послуги.
**
Отже, законодавче формулювання ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 201-2 КК, не позбавлене окремих недоліків, а конкретні шляхи вирішення проблемних питань юридичної кваліфікації діянь, пов’язаних із незаконним використанням гуманітарної допомоги, безоплатної допомоги та благодійних пожертв, будуть окреслені майбутньою правозастосовною практикою.