Генеральна «рокіровка»

Президент поставив на «збереження спадкоємності»

Усупереч прогнозам політиків і багатьох експертів, Олександр Медведько все-таки залишив свою посаду. Президент вирішив, що нині Генпрокурора кращого, ніж Віктор Пшонка, не знайти. Парламент був з ним солідарний.

Непроста п’ятирічка

Попри те що з приходом Віктора Януковича до влади О.Медьведьку не раз передрікали швидке звільнення, йому вдалося пропрацювати пов¬ну каденцію. 3 листопада, за день до закінчення строку повноважень керів¬ника ГПУ, глава держави відправив його у відставку.
Таке посадове довгожительство для самого Олександра Івановича, очевидно, є приводом для гордості. «Я першим в історії незалежної України пропрацював п’ятирічний строк. До цього було 13 генпрокурорів і виконувачів обов’язків. Але 5 років не працював ніхто», — із задоволенням констатував О.Медведько.
Його «стійкість» дійсно викликає повагу. За роки служби Генпрокурор, який зайняв крісло після Святослава Піскуна, міг не раз залишитися без посади ще до того, як у країні кардинально змінилася влада. Так, подібні спроби робилися під час другого прем’єрствування Юлії Тимошенко.
Крім того, не варто забувати, що для О.Медведька ці 5 років не є «безперервним стажем». У квітні 2007 року, в розпал бурхливого обговорення природи і цілей президентських указів про розпуск парламенту тодішнього Генпрокурора звільнили з поса¬ди. Його змінив С.Піскун, правда, ненадовго. Наступні події, аж до призначення Віктором Ющенком в.о. Генпрокурора Віктора Шемчука і сумнозвісного штурму будівлі ГПУ, ще сильніше розпалили атмо¬сферу. У результаті 1 червня 2007 року О.Медведька, котрий на той момент був найбільш нейтральною кандидатурою, все ж таки відновили на посаді.
Генпрокурор продемонстрував здібності до лавірування між різними центрами впливу, що, мабуть, і дозволило пережити кілька урядів, а також залишатися на посаді за часів правління В.Ющенка. Хоча останньому неодноразово натякали на надмірно лояльне ставлення Генпрокурора до думки Партії регіонів.
Проте до О.Медведька залишалися професійні питання, велика частина яких стосувалася розслідування найбільш резонансних справ. Наприклад, предметом критики є те, що за минулі роки так і не завершилося слідство у справі про отруєння В.Ющенка. Причому правоохоронці в особі екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка неодноразово заявляли, що палиці в колеса з’ясування істини вставляли саме співробітники ГПУ. Проте під кінець каденції Генпрокуророві вдалося розібратися з головною слідчою проблемою десятиліття — «справа Георгія Гонгадзе» була передана до суду.
Незважаючи на те що попередньо замовником убивства журналіста був названий покійний колишній глава МВС Юрій Кравченко, в ГПУ не виключають, що слідство доведеться продовжити. З новими силами взялись і за розслідування справи про отруєння третього Президента: планують провести нові експертизи. Та й в іншому О.Медведько залишає після себе цікавий спадок: справи стосовно газу «Рос¬укренерго»; приватизаційні спори в судах із зарубіжними інвесторами; затримання екс-міністра еконо¬міки Богдана Данилишина, екстрадиції котрого чекають «як тільки, так відразу»; результати аудиту діяльності Кабміну Ю.Тимошенко, використання яких для порушення кримінальних справ теж не виключається. Новому главі ГПУ буде чим зайнятися.

Донецькі старти

Після того як стали відомі результати президентських виборів, експерти неодноразово радили О.Медведьку готуватися до того, щоб залишити посаду. Та все ж ближче до закінчення строку повноважень Олександра Івановича і політики, і політологи допускали, що йому як кандидатурі більш-менш нейтральній (цього разу відносно груп впливу всередині Партії регіонів) і такій, що не викликає заперечень як мінімум частини опозиції, вдасться зберегти за собою крісло. Проте ні. Правда, Президент запевняє, що О.Медведько сам попросив його про відставку, а рішення про подальше працевлаштування буде прийнято «днями» (за деякими версіями, він змінить Раїсу Богатирьову на посаді глави РНБО. — Прим. ред.).
При обговоренні питання «Якщо не Медведько, то хто ж?» найбільшу популярність у фахівців мали три кандидатури. Показово, що кар’єра всіх головних претендентів починалася в Донецьку чи Донецькій області: колишнього Генерального прокурора, а нині заступника глави АП Геннадія Васильєва, куратора «важняків» Рената Кузьміна і нинішнього першого заступника очільника ГПУ Віктора Пшонки. 3 листопада президентські симпатії опинилися на боці третього кандидата — давнього друга і кума.
В інтерпретації глави держави це рішення проходить під гаслом «зберегти спадкоємність»: якби Президент зволікав з призначенням, усе одно виконувати службові обов’язки довелося б першому за¬ступнику. До того ж, попри те, що абсолютно безхмарною кар’єру колишнього прокурора Донецької області назвати не можна (на роки його роботи припали вбивство журналіста Ігоря Александрова і неодно¬значне розслідування цієї справи), на тлі своїх значно проблемніших конкурентів він виглядає компромісною кандидатурою. «В.Янукович ставить В.Пшонку тому, що той затиснутий між Р.Кузьміним, тим же О.Медведьком й іншими, хто хотів би покермувати ГПУ», — вважає політолог Віктор Небоженко.
До слова гаранта (а особистий друг на посаді Генпрокурора — це досить корисне для Президента «надбання») в правлячій більшості готові були прислухатися невідкладно. І 4 листопада глава держави особисто представив свою креатуру парламенту. Опозиція особливо не заперечувала. «В.Пшонка не та фігура, проти призначення якої ми протестуватимемо, але голосувати — це справа влади», — уточнив бютівець Андрій Шкіль.
Як і припускав напередодні «регіонал» Михайло Чечетов, кандидатура В.Пшонки отримала майже конституційну більшість — 292 голоси. Нового Генпрокурора чекає широкий фронт робіт. І необхідністю «модернізації органів прокуратури», про що нині говорить Президент, завдання, швидше за все, не вичерпуються.

Ксенія СОКУЛЬСЬКА, «Подробиці»