Адвокат Ігор Степанов

«Гарантій для здійснення повноцінного захисту ніколи не буває достатньо»

Для реалізації в повному обсязі принципу змагальності, закладеного в новому Кримінальному процесуальному кодексі, найближчим часом мають бути прийняті нові закони про адвокатуру та прокуратуру. Проект першого вже надійшов до парламенту. І, як будь-яка реформа, відразу поділив тих, кого він стосується, на прихильників і противників. Кореспондент «ЗіБ» зустрівся з відомим українським адвокатом Ігорем Степановим, аби дізнатися про думку практика щодо цього законопроекту, а також почути пропозиції стосовно його вдосконалення.

«Не можна робити різких рухів у сфері, яка безпосередньо стосується долі людини»

— Ігорю Володимировичу, напевне, ви вже встигли ознайомитися з проектом закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Які перші враження?

— Цей законопроект стосується регулювання та визначення напряму розвитку суспільних відносин, в яких я беру активну участь. Тому мені, безперечно, було дуже цікаво ознайомитися з поглядами розробників документа на майбутнє адвокатського середовища.

Перші враження досить позитивні, хоча й не зовсім однозначні. Запропонований у проекті шлях розвитку адвокатури явно не можна назвати революційним. Він швидше еволюційний. І це, на мою думку, є плюсом документа. Бо вважаю, що не можна робити різких рухів у сфері, яка безпосередньо стосується долі людини та захисту її прав. Інакше це може спричинити колапс усієї правозахисної функції.

Крім цього, варто пам’ятати, що можливості адвокатів у наданні якісної та дієвої допомоги не визначаються тільки майбутнім законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Вони будуть зумовлені цілою сукупністю нових актів, серед яких — ще й новий КПК, закон «Про прокуратуру» (який теж чекає свого часу). Тому цілком логічним виглядає еволюційний шлях розвитку адвокатури, обраний розробниками проекту закону, бо їм треба було узгодити та синхронізувати ці нормативні акти між собою.

— Чи достатньо в проекті передбачено гарантій для здійснення повноцінного захисту? Чи стане українським адвокатам легше жити після ухвалення акта?

— Гарантій для здійснення повноцінного захисту ніколи не буває достатньо. Але проектом усе ж таки передбачено їх мінімальний рівень.

Ці гарантії я поділив би на два блоки. Перший стосується безпосередньо інтересів особи, яку захищає адвокат. Норми цього блоку вперше в історії сучасної української адвокатури надають адвокату дієві важелі впливу на керування функцією захисту. Це насамперед унормований інститут адвокатського запиту. У проекті не тільки визначається коло питань та адресатів, стосовно яких може надсилатися адвокатський запит, а й також запроваджено механізм обов’язковості надання відповіді у визначений строк, який підкріплено державним примусом. Безперечно, і в чинному законі «Про адвокатуру» передбачена можливість отримувати необхідні для захисту відповіді та документи, але відсутність у ньому положень щодо державного примусу та строків часто робить зусилля адвокатів, спрямовані на захист, украй неефективними.

Також конкретизується поняття адвокатської таємниці та чіткіше унормовуються правила заборони доступу до неї з боку правоохоронних органів під час проведення стосовно адвоката певних слідчих дій. Так, при проведенні обшуку чи огляду приміщення або тимчасовому доступі до речей і документів слідчий зможе вилучити тільки ті документи, які вкаже у своїй постанові слідчий суддя. Тобто слідчий утратить можливість забрати в адвоката (про всяк випадок) усі документи, які потраплять під руку. До того ж майбутній закон містить пряму заборону на втручання в адвокатську діяльність та перешкоджання її здійсненню.

Другий блок гарантій стосується безпосередньо самого адвоката. Це й специфічний порядок проведення щодо нього оперативно-розшукових заходів, й особливий порядок повідомлення адвоката про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Також заслуговує на окрему увагу норма проекту, яка передбачає обов’язкову присутність під час проведення слідчих дій стосовно адвоката представника ради адвокатів регіону. Це, безперечно, змушуватиме слідчих діяти виключно в межах закону. Наявність перелічених гарантій, звичайно ж, покращить якість захисту та полегшить адвокатам життя.

— Закон передбачає певні вимоги для отримання та збереження статусу адвоката. Чи здатні сьогодні ваші колеги виконати всі з них, зокрема щодо відкриття постійно діючого офісу, участі в захисті за призначенням тощо?

— Що стосується отримання права на здійснення адвокатської діяльності, то ускладнення механізму отримання такого права, на мою думку, позитивно позначиться на якості підготовки та кваліфікації майбутніх захисників. Запропонований механізм стажування уможливить оцінювання здібностей здобувача цього права ще до моменту, як адвокат своїми некомпетентними діями занапастить чиюсь долю.

Не є таємницею, що професія адвоката має свою специфіку та відмінності від праці інших фахівців у галузі права. Очевидно, що зрозуміти її людина повинна до отримання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю.

Збереження статусу діючих адвокатів не може викликати ніяких побоювань. Якщо не маєш постійно діючого офісу, в якому мусиш зберігати справи своїх клієнтів і який обладнаний мінімально необхідною технікою та програмним забезпеченням для виконання функцій захисту, то про який захист може йтися?!

Стосовно обов’язкової участі адвоката у справах за призначенням зауважу, що адвокатура є специфічним інститутом держави, на яку покладено обов’язок захищати порушені права. З огляду на те, що держава сприяє виконанню адвокатурою своїх функцій, створюючи відповідні умови, вона має цілком очевидне право вимагати від адвокатури виконання певних соціальних зобов’язань. Крім того, слід ураховувати й морально-етичний аспект цих соціальних обов’язків. Не можна відмовляти людині в захисті тільки тому, що в неї немає коштів. Якщо хтось із адвокатів не має бажання здійснювати захист за призначенням — він може взагалі припинити займатися адвокатською діяльністю та не мати такого клопоту.

— Автори проекту пропонують допустити до представництва в українських судах іноземних адвокатів. Не лякає конкуренція?

— А чому конкуренція повинна лякати? Конкуренція — це завжди поштовх для розвитку.

Якщо серйозно, то в мене є дуже великі сумніви в тому, що велика кількість іноземних адвокатів мріє практикувати в Україні. Щоб займатися адвокатською діяльністю, треба знати законодавство. Іншими словами, слід знати величезну купу правил суспільної поведінки в Україні. Якщо ти, наприклад, знаєш правила суспільної поведінки в Америці і в тебе є офіційне свідоцтво про їх знання — в нашій країні ці правила нікому не потрібні. Ти все одно повинен вивчити українські правила. Якщо ж ти вивчив українське законодавство і вмієш його застосовувати, то чому б тобі не бути адвокатом? І чим ти будеш відрізнятися від українського адвоката?

— Чимало нарікань у ваших колег викликала система притягнення адвоката до відповідальності, включно з позбавлення свідоцтва. Особливо непокоїть можливість порушення дисциплінарних справ, ініційованих за заявами-скаргами громадян. Чи не стане це дамокловим мечем для адвокатів?

— Ця система дійсно досить жорстка та незвична. Безсумнівно, не можна відкидати того факту, що хтось намагатиметься скористатися нею для тиску на адвокатів. І не обов’язково ці спроби будуть виходити від правоохоронних органів. Бажання використати цю систему може з’явитися й у невдоволених результатами розгляду справ клієнтів. Але сподіватимемося, що захисні механізми, закладені в процедурі перевірки скарг кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями та змагальному процесі розгляду дисциплінарної справи, стануть істотними перепонами на шляху безпідставного притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. У будь-якому випадку, поки не почав діяти цей механізм та не напрацьована практика розгляду подібних скарг, не можна робити будь-які висновки щодо його доцільності чи недоцільності.

«Адвокати — розумні люди, здатні обрати тих, кому зможуть довірити важелі впливу на себе»

— Голова ВККА Володимир Висоцький невдовзі після внесення проекту до ВР оприлюднив заяву, в якій піддав критиці окремі новації. Зокрема, він уважає, що Національна асоціація адвокатів України має формуватися указом Президента. Ви погоджуєтеся з такою пропозицією?

— Я вважаю, що В.Висоцький просто запропонував інший шлях створення органу адвокатського самоврядування ніж розробники проекту закону. Цілком логічно на розвиток цієї пропозиції було б також запропонувати створити нову ВККА при Кабінеті Міністрів, обгрунтовуючи це необхідністю збереження за державою дієвого контролю за якістю підготовки та належною кваліфікацією адвокатів. І, безперечно, для того, щоб цей контроль був на належному рівні, до складу ВККА повинні входити, крім адвокатів, судді та представники виконавчої влади.

Тобто шляхів створення органу адвокатського самоврядування існує безліч. Кожний з них можна обгрунтувати. Я б не казав, що цей шлях поганий, а інший гарний, або навпаки. Треба просто обрати один шлях та рухатися ним.

Проте, на мою думку, шлях, запропонований розробниками проекту, більш демократичний та природний. Я особисто вважаю, що орган самоврядування повинні створювати й брати в ньому участь лише адвокати.

— До речі, після оприлюднення В.Висоцьким заяви щодо несприйняття адвокатами запропонованого главою держави проекту деякі правники висловили думку стосовно несумісності подібних оцінок з посадами голови ВККА та члена Вищої ради юстиції. Чи підтримують в адвокатському середовищі таку пропозицію?

— Вважаю, що посади очільника ВККА та члена ВРЮ передбачають чимало потужних важелів впливу на розвиток адвокатури, тому на цю заяву можна дивитися під двома кутами зору. Або В.Висоцький має якісь особисті інтереси, або він виявився неспроможним використати наявні важелі впливу для того, аби в проекті закону були враховані думки, які він озвучив у заяві. Ні в першому, ні в другому випадку В.Висоцький, на мій погляд, не може залишатись на своїй посаді, оскільки внаслідок наділених повноважень мав би забезпечувати розвиток умов праці адвокатів.

Та й за акцентами ця заява, на мою думку, вкрай неконструктивна. В.Висоцький — дуже розумна людина, тому він не міг не усвідомлювати, що виступати з такою заявою вже після внесення проекту до парламенту позбавлено сенсу. Документ обговорювався й опрацьовувався дуже тривалий час, майже одночасно з проектом нового КПК. Якщо у В.Висоцького не було застережень і приводів для гучних заяв до цього часу, то теперішній демарш можна сприймати тільки як грюкання дверима.

Можу помилятись, але, на мій погляд, підгрунтям цієї заяви є вибори. Не здивуюсь, якщо невдовзі цей діяч опиниться або в списку певної політичної сили, або буде висунутий нею в мажоритарному окрузі.

Особисто я вважаю, що за цими діями стоять суто особисті інтереси. А дбати тільки про особисті інтереси є несумісним з перебуванням на посадах, які В.Висоцький наразі обіймає.

— Чи зможуть незалежні адвокати досягти згоди в тому, кому з колег довірити важелі впливу на самих себе?

— Безумовно, процес створення органу адвокатського самоврядування не буде легким і супроводжуватиметься спорами та дискусіями. Але адвокати — розумні люди, здатні обрати найбільш гідних, тих, кому зможуть довірити передбачені новим законом важелі впливу на себе.

— Із заяви В.Висоцького випливає, що більшість адвокатів проект не влаштовує. Чи дійсно у ваших колег сформувалося негативне ставлення до пропонованих новацій? Які з них варто відкоригувати чи взагалі прибрати?

— У моїх колег немає негативного ставлення до запропонованих новацій. Утім, є деякі зауваження та побажання. При цьому ми розуміємо, що до запропонованого проекту народні депутати вноситимуть поправки, зміст яких може збігатися з нашими побажаннями.

Наведу кілька з них. У проекті взагалі не визначено, чим є надання правової допомоги, чи є це підприємницькою діяльністю чи ні. Зазначене питання є дуже болючим для адвокатів-практиків, особливо для тих, які працюють в об'єднаннях. Якщо визнавати надання правової допомоги підприємницькою діяльністю, то звужується обсяг гарантій адвокатської діяльності. Податкові органи завжди матимуть можливість впливати на адвокатське об’єднання чи бюро шляхом надуманих перевірок і донарахування безпідставних штрафів. Крім цього, податкове навантаження на юридичну особу, яка займається підприємницькою діяльністю, безпосередньо впливатиме на вартість правової допомоги для клієнта.

Аналіз проекту закону крізь призму Цивільного кодексу дозволяє припустити, що адвокатське бюро (об’єднання) зможе існувати тільки в організаційно-правовій формі господарського товариства (товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства). У разі надання правової допомоги адвокатським об’єднанням (бюро), яке буде стороною договору, можна припустити, що ці юридичні особи отримуватимуть плату за надані послуги, а вона не тотожна гонорару, який, у свою чергу, згідно з визначенням, наведеним у проекті, є формою винагороди саме адвоката. Це означає, що в разі створення адвокатського бюро або об’єднання гроші, одержані від надання правових послуг, оподатковуватимуться двічі. Спочатку податки стягуватимуться з товариства, а потім — з адвокатів, з отриманої ними в товаристві заробітної плати (гонорару).

Особливо дивною ситуація стає у випадку створення людиною адвокатського бюро (бо вона створює це товариство одноособово). Усе це призводить до явної дискримінації адвокатських об’єднань (бюро) порівняно з адвокатами, котрі практикують індивідуально. Адже останні є самозайнятими особами, які одержують гонорар, що оподатковується тільки один раз. І це при тому, що всі надають один вид послуг — правову допомогу. Це може призвести до того, що в Україні існуватимуть лише адвокати, які практикують індивідуально. Бо це більш вигідно.

Незрозумілим є також відсутність відмінностей між адвокатським бюро та об’єднанням. З тексту законопроекту можна побачити, що стаття про адвокатське об’єднання практично слово в слово повторює попередню статтю про адвокатське бюро.

Припустимо, я сьогодні створив адвокатське бюро, а завтра вирішив об’єднатися з іншим адвокатом. І в мене миттєво виникає проблема, пов’язана з тим, що я повинен пройти болючу процедуру реорганізації. Навіщо розробники проекту заклали в проект такі труднощі? Чому не залишити якийсь один вид адвокатської практики у вигляді юридичної особи та при цьому не ввести норму, що така особа створюється одним або кількома адвокатами?

Передбачено, що ради адвокатів надають витяги з єдиного реєстру адвокатів за зверненням адвоката або іншої особи. При цьому інформація з реєстру є відкритою і оприлюднюється на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів. У мене та моїх колег є побоювання, що різноманітні правоохоронні органи та державні установи можуть вимагати від адвокатів витягів з реєстру для підтвердження повноважень, аби затягнути час входження адвоката в процес або у випадку надання відповіді на запит.

— Членські внески в НАА, за проектом, визначатиме з’їзд адвокатів. Яким, на вашу думку, має бути розмір таких відрахувань? Варто встановлювати тверду ставку чи у відсотках до отриманих доходів?

— Думаю, що для кращого та ефективного адміністрування процесу планування доходів та витрат НАА розмір внесків слід визначити у вигляді твердої ставки. Крім того, рівність прав членів асоціації повинна відповідати рівності грошових обов’язків.

— Якщо вірити статистиці, в Україні видано близько 30000 свідоцтв на право заняття адвокатською діяльністю. Утім, така кількість пропозицій не призводить до зниження вартості послуг. Як ви вважаєте, чи не варто обмежити, за аналогією з нотаріатом, кількість адвокатів, що працюють у певному регіоні?

— Якщо припустити, що в Україні дотепер узагалі не існувало адвокатів і законопроект запроваджував нову професію — адвоката, то ваша пропозиція, напевно, могла б уважатися слушною. А як при наявності 30000 адвокатів обрати тих, які будуть достойні входити до цієї обмеженої кількості? Безперечно, можна піти шляхом переатестації. Одначе постає питання наявності екзаменаторів. Якщо припустити, що переатестацію мають проводити особи з кола адвокатів, то як переатестовувати екзаменаторів? Якщо ж до кола екзаменаторів не входитимуть адвокати, то що це за адвокатура?

Стосовно ж вартості послуг скажу таке: якщо діяльність із надання адвокатських послуг буде вважатися підприємницькою — їх вартість ще підвищиться.

«У кримінальному судочинстві корупція не має такого масштабу, в який вірить пересічний громадянин»

— В одному з інтерв’ю ви зауважили, що новий Кримінальний процесуальний кодекс забезпечить справжню рівність сторін у процесі. Натомість деякі ваші колеги мають сумніви, що зможуть реалізувати на практиці такі благі наміри розробників кодексу. Що підказує ваш досвід?

— Новий КПК встановлює правила, згідно з якими, порівняно з чинним кодексом, значно підвищуються можливості учасників процесу для реалізації принципу рівності сторін. Правила встановлено, а те, як вони виконуватимуться, залежить від багатьох чинників. Насамперед від швидкості перебудови сторонами процесу та судом свого світогляду, який базується на реаліях нинішнього процесу. Безсумнівно, лише гіпотетично можна вважати, що в першу ж годину, з якої запрацює новий кодекс, усі учасники процесу та суд одразу почнуть його сумлінно виконувати. Проте я вірю, що в нас немає іншого виходу, крім як почати дотримуватися вимог цього акта.

— Вам доводилися брати участь у так званих резонансних справах, зокрема захищати Ігоря Діденка. Наскільки важче адвокатові виконувати свою функцію під прицілами фото- і відеокамер? Адже, за уявленням пересічних громадян, адвокат сьогодні — це швидше посередник між обвинуваченим і суддею, і зайва увага йому ні до чого.

— Під час судового засідання адвокат настільки зосереджується на процесі, що не звертає уваги на будь-які інші чинники. Навіть навпаки, присутність у залі великої кількості спостерігачів дисциплінує учасників процесу та суд. А уявлення пересічних громадян базуються на хибному міфі, що, крім корупції, в судовому процесі нічого немає. При цьому такі уявлення сформовані у громадян, яки, на щастя, ніколи не стикалися з кримінальним процесом. Безперечно, корупція, як соціальне явище, присутня в усіх сферах нашого життя.

Але в кримінальному судочинстві вона не має такого масштабу, в який вірить пересічний громадянин.

— Ваші прогнози: наскільки швидко українські адвокати зможуть призвичаїтися до реальної змагальності в кримінальному процесі, до власного слідства тощо?

— Адвокатам немає потреби призвичаюватися до змагальності процесу. З огляду на обвинувальний ухил досудового слідства та суду нині вони докладають титанічних зусиль для спростування доводів обвинувачення. А змагальність — це, по суті, процес, в якому сторони щось доказують. Прокурор — винуватість, адвокат — навпаки. Це швидше прокурорам треба призвичаюватися до змагальності процесу.

Після пред’явлення обвинувачення адвокат зі своїм підзахисним починає моделювати лінію захисту, яка потім коригується під час ознайомлення із зібраними слідством матеріалами. Ця лінія від початку передбачає зібрання доказів невинуватості клієнта, які, у свою чергу, шляхом адвокатських запитів отримуються з різних джерел. Інша річ, що ці докази досить часто не долучаються слідчим та судом до матеріалів справи з надуманими підстав. Але таке собі квазіслідство адвокати проводять і тепер. Тому й у цьому випадку адвокатам немає до чого призвичаюватися.