«Велике вухо»

Як працюють спецслужби й чим може загрожувати викриття інформаційного шпигунства

З незапам’ятних часів негласний контроль — «прослушка» — одна з найважливіших складових стеження за людьми. Дізнатися про те, що говорять люди за зачиненими дверима, прагнули та прагнуть усі — спецслужби, комерсанти, преса та й просто надто цікаві люди. Проте в різних країнах сам факт виявлення такого виду шпіонажу має різні наслідки для його організаторів.

Спецтехніка спецслужб

Пристрої для прослуховування можна поділити на кілька категорій — залежно від характеру об’єкта спостереження, інформації, яку необхідно отримати, і можливостей організації контролю. Наприклад, якщо йдеться про який-небудь секретний об’єкт — оборонний НДІ або конструкторське бюро. У цьому випадку прослуховування приміщень є одним зі способів запобігання витоку інформації, що становить військову й державну таємницю.

Інша річ, що «слухати» всіх підряд не вистачить вух у будь-якої спецслужби, тому найчастіше негласний контроль установлюють вибірково. Як тільки під підозру потрапляє конкретна людина, використовують мобільні пристрої, які пишуть звук протягом певного часу. Як правило, їх камуфлюють під елементи інтер’єру або просто ховають у них.

Вдаються й до використання дистанційних пристроїв — мікрофонів з радіопередавачем або приладів віддаленого знімання аудіоінформації. Однак і тут є свої підводні камені — радіоканал підслуховуючого пристрою практично неможливо заховати, а використання пристрою дистанційного контролю, що знімає лазерним променем звукові вібрації з віконного скла, пов’язане з надто високими вимогами.

Досить часто прослуховування здійснюється й без спецпристроїв, а замість них задіюють спеціальне програмне забезпечення. В одному випадку — це гігантська система глобального контролю Агентства національної безпеки США, що витягує із цифрових мереж переговори абонентів. У іншому — звичайний вірус, завдяки якому приховано здійснюється дзвінок з телефону без відома його власника, що дозволяє слухати, про що той говорить.

Професійні системи електронної розвідки виявити практично неможливо, а ось шпигунська програма в смартфоні може видати себе швидким розрядженням батареї та обнулінням балансу.

«Троянський кінь» і «Мотель із тарганами»

Тривалий час прослуховування в СРСР було монополією контррозвідки. Нерідко його здійснювали відносно працівників іноземних посольств, передусім — капіталістичних країн. Історії відомі два епічні епізоди, коли технічне проникнення радянських спецслужб до секретів американського посольства викликало в тодішніх «заклятих друзів» сильне збентеження.

Перший мав місце 80 років тому — Йосип Сталін наказав НКВС за всяку ціну встановити підслуховуючі пристрої в американському посольстві. Оперативно-технічне управління розробило унікальний мікрофон. Пристрій, який не мав ні батарейок, ні випромінювача радіохвиль, неможливо було виявити за допомогою спеціальних технічних засобів того часу. Постало питання: яким чином установити жучок у святая святих американського диппредставництва — кабінеті посла.

Проникнути до нього не допомогла навіть пожежа, влаштована в посольстві агентами Луб’янки. Тому вирішили діяти за принципом «троянського коня». У 1945 році, під час ялтинської конференції «великої трійки» — Й.Сталіна, Франкліна Рузвельта та Вінстона Черчилля, американського й англійського послів запросили на урочисте відкриття піонерського табору «Артек». Під час розкішно обставленої зустрічі з піонерами діти подарували американському послу Авереллу Гарріману герб США, виконаний із цінних видів дерев. Подарунок був настільки гарним, що американець повісив його на стіну свого робочого кабінету. Зі здійсненням подальших заходів щодо організації прослуховування не виникло жодних ускладнень.

8 років подарований послу «троянський кінь» у вигляді дерев’яного орла повідомляв на Луб’янку найсекретніші відомості з американського посольства, поки його нарешті не виявили. Американцям так і не вдалося повністю розгадати принцип роботи жучка, і вони ще 7 років після цього зберігали в таємниці факт його виявлення.

Друга спроба мала місце наприкінці 1970-х. Тоді американці затіяли зведення нового комплексу будівель у своєму представництві. За тогочасними правилами, постачання будівельних матеріалів і спорудження здійснювала радянська сторона. Під час будівництва новий корпус посольства буквально нафарширували «закладками». Апаратура мала унікальні особливості: вмонтовані в стіни й перекриття пристрої не міг виявити рентген, оскільки їх щільність була тією самою, що й у металевих конструкцій. Унікальний і дотепер до кінця не з’ясований принцип підзарядки батарей забезпечував практично необмежений термін роботи спецтехніки.

Однак операцію було зірвано. Американцям вдалося виявити частину «закладок», та, як побудована вся система, вони не могли зрозуміти. Всі сумніви розвіялися в 1991 році. 5 грудня голова новоствореної Міжреспубліканської служби безпеки (нова назва КДБ) Вадим Бакатін передав послу США в СРСР Роберту Страуссу схему обладнання американського посольства прослуховуючими пристроями. Через це нову будівлю посольства в Москві охрестили «мотелем з тарганами».

Що стосується думки про це працівників радянської контррозвідки, то «ідіотизм» і «зрада» — найм’якші слова, які вони використовували, характеризуючи вчинок В.Бакатіна.

Плоди зливу інформації

Тим часом технології прослуховування взяли на озброєння засоби масової інформації. Чи не найбільш гучний епізод — «справа газети News of the World» — британського таблоїду з 168-річною історією, який належав медіамагнату Руперту Мердоку. Як з’ясувалося, репортери цього видання, як справжні шпигуни, прослуховували телефони відомих персон, у тому числі людей, наближених до королівської сім’ї, за хабарі отримували секретні відомості від працівників спецслужб і поліції, мали місце випадки погроз і тиску на політичних діячів Великої Британії. Закінчилося все сумно — десятки журналістів було заарештовано, газету закрили, а численні виплати компенсацій жертвам незаконного прослуховування завдали Р.Мердоку мільйонних збитків і ­коштували йому крісла голови ради директорів корпорації News corporation, в яку входив таблоїд.

Інша справа з використанням ЗМІ методів прослуховування в Росії (і в Україні. — Прим. ред.). Незважаючи на те, що в різних журналістських розслідуваннях раз у раз спливають телефонні розмови корумпованих чиновників або кримінальних ділків, широкого резонансу в суспільстві вони не викликають. Однак злив матеріалів прослуховування в пресу перетворився на дубину, якою влада періодично б’є по головах своїх політичних опонентів, оскільки монополія на використання професійної спецтехніки, як і раніше, належить спецслужбам.

Від прослуховування ніхто не застрахований. Навіть високоморальна людина хоч раз у своєму житті, але може потрапити під підозру спецслужб і стати об’єктом негласного прослуховування. Тому вихід один — укотре нагадати собі, що мовчання — золото.