Закон і Бізнес


Верховний Суд роз'яснює питання бюджетного відшкодування


3844


Неподання органом ДПС висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, не позбавляє платника податку права пред’явити вимоги про стягнення пені. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 3.06.2014 №21-131а14, яку публікує "Закон і Бізнес".



Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

3 червня 2014 року м.Київ №21-131а14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Південкабель» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби в Харківській області про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з державного бюджету в особі ГУ ДКС бюджетне відшкодування податку на додану вартість за травень 2012 року в розмірі 2180908 грн. та пеню в сумі 32495 грн. 52 коп. за прострочення погашення заборгованості бюджету з 1.09.2012 по 31.10.2012 включно.

На обгрунтування позову товариство зазначило, що невиконання відповідачами своїх обов’язків, установлених вимогами пп.200.12, 200.13 ст.200 Податкового кодексу, порушило право товариства на своєчасне отримання бюджетного відшкодування ПДВ, яке підлягає стягненню як заборгованість бюджету з нарахуванням на неї пені відповідно до п.200.23 ст.200 ПК.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 28.11.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013, позов задовольнив частково: постановив стягнути з державного бюджету в особі ГУ ДКС на користь товариства бюджетну заборгованість із відшкодування ПДВ за травень 2012 року в розмірі 2180908 грн. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 32495 грн. 52 коп. відмовив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 21.01.2014 рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У рішенні суду касаційної інстанції йдеться про те, що товариство подало до СДПІ податкову декларацію з ПДВ за червень 2012 року, в якій заявлено до бюджетного відшкодування суму
6147370 грн. (ряд.23); довідку щодо залишку суми від’ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду; розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у зазначеному розмірі.

СДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку правомірності такого нарахування, за результатами якої складено акт від 18.09.2012 №*, яким товариству підтверджено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за декларацією за червень 2012 року на загальну суму 6147370 грн.

СДПІ не подала до ГУ ДКС висновок щодо відшкодування товариству суми ПДВ у розмірі 6147370 грн., заявленої в податковій декларації з ПДВ за червень 2012 року.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, товариство зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано пп.200.12, 200.13, 200.23 ст.200 ПК. Просить скасувати рішення судів усіх інстанцій та постановити нове — про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів уважає, що заява товариства підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд, допускаючи справу до провадження Верховного Суду, виходив із того, що в рішеннях ВАС (постанова від 18.03.2013 та ухвали від 27.05 і 11.06.2013), копії яких додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пп.200.12, 200.13, 200.23 ст.200 ПК.

У рішеннях, наданих заявником на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що в разі якщо платник податку не отримує бюджетне відшкодування в установленому порядку та визначені строки, у нього згідно з п.200.23 ст.200 ПК виникає право на нарахування пені на суму такої заборгованості й ця пеня підлягає стягненню.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд виходив з того, що оскільки СДПІ не подала до органу державного казначейства висновок щодо підтвердження суми бюджетного відшкодування, підстави для стягнення пені відсутні.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права в подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету (бюджетному відшкодуванню), і строки проведення розрахунків урегульовано ст.200 ПК.

Відповідно до пп.200.7 та 200.10 цієї статті платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Згідно з п.200.11 ст.200 ПК за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів.

Відповідно до пп.200.12 та 200.13 ст.200 ПК орган державної податкової служби зобов’язаний у 5-денний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган ДКУ видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом 5 операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

У справі, що розглядається, суди встановили, що СДПІ за результатами перевірки визнала право товариства на отримання бюджетного відшкодування ПДВ і підтвердила достовірність розрахунку заявленої до відшкодування суми, проте не подала у визначений законодавством строк до органу ДКУ висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з п.200.23 ст.200 ПК суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120% облікової ставки Нацбанку, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла такого правового висновку.

У разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування, передбачених пп.200.7 та 200.8 ст.200 ПК вимог та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом Державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірки, цей орган зобов’язаний у 5-денний строк після закінчення перевірки подати до органу ДКУ висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Протягом 5 операційних днів після отримання зазначеного висновку орган ДКУ повинен видати платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника

податку в обслуговуючому банку.

На суми податку, не відшкодовані протягом визначених ст.200 ПК строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120% облікової ставки НБУ, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу ДКУ висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв’язку із цим заборгованості бюджету з ПДВ не позбавляють платника податку права пред’явити вимоги про стягнення зазначеної пені.

За таких обставин ухвала ВАС від 21.01.2014 не узгоджується з вимогами законодавства через неправильне застосування норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Установивши помилковість виснов­ків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, про що йдеться в заяві товариства, оскільки відповідно до ч.2 ст.243 КАС Верховний Суд не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 цього кодексу.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги такі повноваження відповідно до вимог ст.223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування оскаржуваної ухвали слід направити на новий розгляд до цього суду.

Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ «Завод «Південкабель» задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 21.01.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.