Закон і Бізнес


Шкода й компенсація

ВСС визначився з джерелами підвищеної небезпеки: від машин до собак


№19-20 (1058-1059) 10.05—18.05.2012
33924

Питання, пов’язані з розглядом справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, мають особливе значення, оскільки виникає велика кількість відповідних цивільно-правових спорів. Судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Дмитро Луспеник, Борис Гулько та головний консультант управління вивчення та узагальнення судової практики ВСС Ганна Гридасова підготували узагальнення з метою з’ясування проблем, що виникають при вирішенні справ вказаної категорії, виявлення розбіжностей у тлумаченні законодавства, усунення недоліків та розбіжностей при вирішенні спорів, пов’язаних із відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.


Законодавче врегулювання

 Відносинам щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, присвячено, зокрема ряд статей Конституції, Цивільного кодексу, положення Кодексу про адміністративні правопорушення, Кодексу законів про працю.

Правову природу відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та внаслідок взаємодії цих джерел, урегульовано законами «Про дорожній рух» вiд 30.06.93 (зі змінами); «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» від 5.07.2011 (після набрання ним чинності скасовано вимоги щодо обов’язкової наявності у водія дорожнього (маршрутного) листа та нотаріально посвідченої довіреності на керування транспортним засобом); «Про автомобільний транспорт» вiд 5.04.2001; «Про міліцію» вiд 20.12.90.

Норми, що стосуються обов’яз­кового страхування, містяться в спеціальному законодавстві, зокрема законах «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вiд 1.07.2004; «Про страхування» вiд 7.03.96; «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2.03.2000; «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001, Директиві Ради ЄЕС від 24.04.72 «Щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та виконання зобов’язання про страхування такої відповідальності», Правилах добровільного страхування транспортних засобів «КАСКО», затверджених Укрстрахнаглядом 25.03.97 №19-1, постановою Кабміну «Про затвердження розмірів страхових платежів за договорами міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 6.01.2005 №5.

Із метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при вирішенні спорів цієї категорії Пленумом Верховного Суду було прийнято ряд постанов.

Вирішуючи спори цієї категорії справ, суди у своїй діяльності також керуються Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабміну «Про правила дорожнього руху» від 10.10.2001 №1306, Методикою товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції, Фондом державного майна від 24.11.2003, законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 та іншими нормативно-правовими актами, що регламентують спірні правовідносини.

Водночас існує й спеціальне законодавство, яке регулює правовий режим відповідальності володільців спеціальних джерел підвищеної небезпеки. Наприклад, закон «Про охорону навколишнього природного середовища» вiд 25.06.91 визначає обов’язок осіб, які володіють джерелом підвищеної екологічної небезпеки, компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не буде доведено, що останні потерпіли внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій.

Також є певні особливості порядку відшкодування ядерної шкоди. Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюють закони «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 5.04.2006; «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» вiд 12.06.2011, а також ратифікована Україною Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду вiд 12.09.97.

Зазначений вище перелік законів та нормативно-правових актів не є вичерпним. Загалом суди дотримуються його, проте під час розгляду справ такої категорії трапляються випадки, коли судді не завжди правильно застосовують норми матеріального права, допускають помилки щодо встановлення дійсних правовідносин сторін, застосування до них норм права, наслідком чого є скасування або зміна судових рішень.

 Небезпечна діяльність

 Поняття джерела підвищеної небезпеки на рівні закону (легальна дефініція) закріплено в ст.1187 ЦК, відповідно до якої під джерелом підвищеної небезпеки розуміють діяльність, пов’язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для осіб, які цю діяльність здійснюють, та інших осіб.

Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у п.4 постанови Пленуму ВС «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 №6, відповідно до якого «джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність з використання, транспортування, зберігання предметів, речовин й інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості». Наприклад, літак, автомобіль небезпечні неможливістю їх миттєвої зупинки, а будівництво — тією ж неможливістю зупинки техніки, предметами, піднятими на висоту або заглибленими, і заподіянням саме механічних ушкоджень (каліцтва). Майнова відповідальність за шкоду, завдану діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Так, у серпні 2009 року Є. звернувся до суду з позовом до Б., в якому зазначив, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, був пошкоджений його автомобіль. Судом під час розгляду справи встановлено, що 19 лютого 2009 року в м.Житомирі водій автомобіля ВАЗ 21-01 Б. не забезпечив технічно справного стану транспортного засобу, в результаті цього випала опора колеса автомобіля, після чого останній, втративши керованість, зіткнувся з припаркованим автомобілем позивача. Рішенням (заочним) Богунського районного суду м.Житомира від 26.02.2010 позовні вимоги Є. до Б. про відшкодування шкоди задоволено частково.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень стст.1166, 1167, 1187 ЦК, якими передбачено обов’язок особи відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

«Завдяки постійному розвитку науки з’являються нові об’єкти, поводження з якими може створювати підвищену ймовірність заподіяння шкоди».

Чинним законодавством дано приблизний перелік видів діяльності, які можуть створювати підвищену небезпеку заподіяння шкоди. Цей перелік не є вичерпним, оскільки завдяки постійному розвитку науки й техніки з’являються нові об’єкти, поводження з якими може створювати підвищену ймовірність заподіяння шкоди. Через цю обставину суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, повинен з’ясовувати наявність його характерних ознак, серед яких неможливість повного контролю з боку людини; наявність шкідливих властивостей; велика ймовірність завдання шкоди.

Зокрема, судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії в таких випадках, коли останню використано не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, на транспорті.

Так, рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 18.02.2011 відмовлено в задоволенні позовних вимог О. до Овруцького управління по експлуатації газового господарства ВАТ з газопостачання та газифікації «Житомиргаз» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (справа №2-67/11). Суд виходив із того, що ч.1 ст.1187 ЦК закріплено тільки приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки, до яких не належить газопровід, оскільки умови його використання не створюють небезпеки для оточуючих.

В іншому випадку рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 30.06.2010 (справа №2-14/10) позовні вимоги О. до ВАТ «Черкасиобленерго», ВАТ «Укртелеком» про відшкодування шкоди задоволено частково. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із положень ч.2 ст.1187 ЦК та зазначив, що судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії. Під час розгляду справи судом було встановлено, що пожежа в будинку позивача, яка в подальшому призвела до настання негативних наслідків у вигляді шкоди, сталася внаслідок замикання, спричиненого потраплянням проводів мережі на проводи ліній радіофікації внаслідок зміщення електроізолятора з кріплення на опорі та провисання ліній електропередачі.

Виходячи з викладеного можна зробити висновок, що газопровід, електромережа в квартирі не визнаються джерелом підвищеної небезпеки, оскільки умови їх використання не створюють ніякої небезпеки для оточення.

Не визнається джерелом підвищеної небезпеки поводження зі зброєю, однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, а тому, попри знання устрою, механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

У науці цивільного права є думка, згідно з якою джерелом підвищеної небезпеки є діяльність певного роду, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість повторного контролю за нею людиною, а також діяльність із використання, транспортування, збереження предметів, речовин та інших об’єктів виробничого, господарського або іншого призначення, що мають такі самі властивості.

Так, транспортний засіб, що не рухається, не може розглядатись як предмет, що створює підвищену небезпеку, при наїзді на нього іншого транспортного засобу.

Не вважається джерелом підвищеної небезпеки велосипед, оскільки цей транспортний засіб не має двигуна, а рухається внаслідок дії мускульної сили людини, яка знаходиться на ньому, отже, його експлуатація є повністю контрольованою.

У переважній більшості, як свідчить практика, суди розглядають цивільні справи про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортних пригод, які сталися за участю наземних транспортних засобів.

Під час розгляду таких справ слід враховувати, що відповідно до п.1.10 ПДР механічний транспортний засіб — транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін стосується тракторів, самохідних машин і механізмів (крім транспортних засобів, робочий об’єм двигуна яких не перевищує 50 см3), а також тролейбусів та транспортних засобів з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

За визначенням цього пункту ПДР мопед — двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об’ємом до 50 см3. Отже, хоча він і не належить до механічних транспортних засобів, наявність у нього двигуна відповідно до положень ч.1 ст.1187 ЦК дає підстави вважати мопед джерелом підвищеної небезпеки.

Саме з таких підстав ухвалою Верховного Суду від 26.05.2010 (справа №6-16307св09) рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 4.03.2009 та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 25.05.2009 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

 «Шкідливі» тварини

 Хоча переважна більшість цивільних справ щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, пов’язані із заподіянням шкоди транспортними засобами, необхідно зазначити, що на розгляді судів також перебували справи за позовами про відшкодування шкоди, завданої іншими видами джерел підвищеної небезпеки.

Так, рішенням Київського районного суду м.Полтави від 9.06.2010 (справа №2-3306/10) частково задоволено позовні вимоги І. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої йому укусами службової собаки породи «московська сторожова», яка належить відповідачці К. У результаті нападу тварини позивачеві були завдані легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасне погіршення стану здоров’я.

«Дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини».

Слід визнати правильним посилання суду на ст.1187 ЦК під час задоволення позовних вимог про відшкодування шкоди, заявлених особами, які постраждали від службових собак і собак бійцівських порід, оскільки їх утримання визначено законодавцем як джерело підвищеної небезпеки (порядок їх утримання визначено законами).

Під час розгляду справ цієї категорії слід звертати увагу на те, що відповідальність за порушення правил тримання собак і котів встановлена ст.154 КУпАП, а правила утримання домашніх тварин відповідно до вимог ст.9 закону «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 30.12.2009 встановлюються органами місцевого самоврядування.

У разі виникнення сумнівів щодо питання, чи є собака службовим або його порода бійцівською, у випадках, коли ці обставини мають значення для правильного вирішення справи і є складовою предмету доказування, слід звертатися за відповідним роз’ясненням до фахівців у порядку, визначеному процесуальними нормами.

Отже, задоволення на підставі ст.1187 ЦК вимог про відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки, що не є службовим і порода якого не є бійцівською, буде помилковим.

Необхідно врахувати, що інші домашні тварини не визнаються такими, що створюють підвищену небезпеку.

Так, рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 23.03.2011 (справа №2-84/11), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 20.05.2011, у задоволенні позовних вимог К. до К.Б. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено з тих підстав, що тілесні ушкодження, з приводу яких позивач перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, не були йому заподіяні джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки не можна вважати домашніх (свійських) тварин, зокрема коня. Також суд дійшов висновку, що позивач К. не довів у суді тих обставин, що тілесні ушкодження були отримані ним внаслідок неправомірних дій відповідача К. та з його вини.

Такі висновки суду є правильними.

Дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини. При відшкодуванні шкоди, завданої діяльністю, пов’язаною з утриманням диких тварин, слід враховувати вимоги ст.8 закону «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 30.12.2009 і Порядку утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 30.09.2010 №429, зареєстрованим у Міністерстві юстиції від 29.12.2010 №1384/18679.

Так, позивачка О. звернулася в суд з вимогою компенсувати матеріальну та моральну шкоду з тих підстав, що 6.08.2009 та 10.09.2009 на її земельній ділянці дикими кабанами було знищено урожай кукурудзи та картоплі. Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області в задоволенні позовних вимог О. до ЛМП «Хотимир» с.Хотимир Тлумацького району Івано-Франківської області відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позов­них вимог, суд виходив із положень стст.1166, 1167 ЦК та стст.2, 3 закону «Про мисливське господарство та полювання», відповідно до яких мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення та в межах території України є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Судом у ході розгляду було встановлено, що ЛМП «Хотимир» не є органом державної влади, а відтак — і власником диких тварин, які перебувають в урочищі Тисменицького району Івано-Франківської області.

Іноді позитивний висновок і можливість застосування ст.1187 ЦК можуть бути пов’язані не тільки з якісними, а й із кількісними критеріями. Наприклад, зберігання каністри з бензином у гаражі власника автомобіля підвищеної небезпеки для оточення не створює, проте зберігання горючих матеріалів у великих місткостях пов’язане з підвищеною небезпекою.

Правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, встановлено законом «Про об’єкти підвищеної небезпеки». Статтею 1 цього закону визначено, що об’єкт підвищеної небезпеки — це об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. Відповідно до ст.9 вказаного закону суб’єкт господарської діяльності ідентифікує об’єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин. Нормативи порогової маси небезпечних речовин, а також порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її результати визначаються Кабміном. На основі ідентифікаційних даних останній затверджує класифікацію об’єктів підвищеної небезпеки й порядок їх обліку.

Отже, при виникненні сумнівів щодо віднесення того чи іншого об’єкта за кількісними показниками до джерела підвищеної небезпеки слід виходити з положень чинного законодавства України щодо цього питання.