Високий Юнкер у чорному черевику

Повернення в політику «містера євро» посилить централізацію структур ЄС і вплив Берліна

В Єврокомісії з’явився новий президент. У листопаді 2014 року Жан-Клод Юнкер замінить на цій посаді Жозе Мануеля Баррозу. Чого очікувати від цього гравця європейської політичної сцени? І чому прем’єр Великої Британії Д.Кемерон так наполегливо виступав проти його кандидатури?

Архітектор єврозони

У кожного політика — своя ціна і свої слабкі місця. А отже, новий очільник Єврокомісії може у будь-який момент «підняти чужий прапор». Однак, як пише інтернет-журнал Polit Russia, наразі Ж.-К.Юнкер — плоть від плоті «старого бізнесу» Європи, тобто, швидше за все, єдині, до кого він по-справжньому лояльний, — це власники офшорних рахунків у Люксембурзі.

Як відзначають експерти, просуванню Ж.-К.Юнкера на пост №1 в ЄС сприяла підтримка з боку канцлера Німеччини Ангели Меркель. Хоча їхні стосунки не варто вважати безхмарними. А.Меркель — представник німецького бізнесу. Ж.-К.Юнкер — європейського. Як наслідок, їх інтереси збігаються аж ніяк не повністю.

Що ж являє собою новий єврокомісар як політик? У 1979 році 25-річний Ж.-К.Юнкер отримав диплом магістра права Страсбурзького університету, а рік по тому склав присягу адвоката, хоча як юрист ніколи не практикував. У 35 років він стає міністром фінансів Люксембурга, а на початку 1995-го — прем’єром найбільшого офшору ЄС, суміщаючи до 2009 року обидві посади.

10 років тому він уже претендував на посаду голови Єврокомісії. Проте тоді канцлер ФРН Герхард Шредер і президент Франції Жак Ширак надали перевагу бельгійцю Герману ван Ромпею.

Ще Ж.-К.Юнкер відомий тим, що «патологічно добре рахує гроші» і є одним з архітекторів єврозони. Причому, як відзначають експерти, якби його ідеї втілювалися в життя, то нинішня єврозона була б набагато здоровішою.

Втім, фінансове кредо не уберегло Ж.-К.Юнкера від низки політичних скандалів, які в решті-решт коштували йому крісла глави уряду.

Скандали, інтриги, розслідування…

У 2012 році в пресу потрапив запис розмови 4-річної давнини Ж.-К.Юнкера і тодішнього керівника люксембурзької спецслужби Le Service de renseignement de l’Etat luxembourgeois (SREL) Марко Мілле. Оскільки, за місцевими законами прем’єр автоматично є й начальником SREL, то розмова нагадувала рапорт про виконану роботу.

Зокрема, виявилось, що SREL стежить за герцогом Анрі Люксембурзьким, якого підозрює у зв’язках із британською розвідкою МІ-6 (у 1975 році він закінчив Королівську військову академію в Сандхерсте, Велика Британія). Нібито за допомогою британської розвідки він намагався створити власну неформальну спецслужбу. Також із записаної розмови можна було зробити висновки, що співробітники SREL в обхід санкцій ведуть активні фінансові операції на Кубі, в Лівії та Іраку і непогано на цьому заробляють.

Згадувалося також про можливу причетність сім’ї герцога до серії терактів у 1980-х роках, які влада «списала» на комуністів/соціалістів і використовувала для просування своїх політичних інтересів. Причому М.Мілле, який дотримується радикальних поглядів, схиляв свого патрона до оприлюднення наявних доказів. Однак Ж.-К.Юнкер, якого називають «французьким Макіавеллі», не пішов на цей крок, надавши перевагу, як відзначають експерти, закулісним інтригам без «фейєрверків».

Врешті-решт, Ж.-К.Юнкера звинуватили в тому, що він не повідомив парламенту про «протиправні дії SREL». Самі дебати запам’яталися заявою прем’єра про те, що для спецслужб порушувати санкції і тим самим контролювати нелегальні фінансові операції — цілком нормально. А троє співробітників SREL із 60, які скомпрометували спецслужбу, — ще не привід для звинувачення всієї структури в незаконних операціях.

Реанімація «містера євро»

На той час, коли стало відомо про зміст бесіди, М.Мілле змушений був піти з SREL і опинився у концерні Siemens, в якому очолив службу безпеки. Таке успішне «приземлення» у тепле крісло в одній з найбільших німецьких компаній може бути непрямим доказом правоти тих аналітиків, які вважали, що Берлін намагався використовувати SREL як таран проти англійських інтересів в Європі. Тим більше що записав бесіди із прем’єром, швидше за все, сам М.Мілле.

Крім того, і скандал, і подальше падіння кабінету Ж.-К.Юнкера деякі експерти пов’язували з атакою на незговірливий офшор, який настійливо намагається зберігати таємницю вкладів. Тому результат парламентського розслідування можна було передбачити. Ж.-К.Юнкер подав у відставку і втратив всі офіційні посади в структурах Євросоюзу. Внаслідок цього похитнулися позиції Німеччини в її боротьбі з англо-американцями за вплив у ЄС.

Утім, як бачимо, ненадовго. Як відзначають журналісти, його почуття гумору, невимушена доброзичливість і дотепність дозволили «провінціалові» з маленького Люксембурга здобути визнання і в Берліні, і в Парижі, і в Брюсселі. Зв’язки «містера євро» на європейському політичному олімпі допомогли Ж.-К.Юнкеру удруге повернутися до життя (у 1989-му він потрапив в аварію і два тижні пробув у комі).

Його реанімація в ЄС, схоже, може схилити ваги вже на користь Німеччини. Адже Ж.-К.Юнкера вважають прихильником посилення повноважень центральних структур Євросоюзу. Що, власне, є подразником для Лондона.