Охорона в законі

Президент погодився з новими правилами застосування сили, кийків і службових собак

Згідно з законом «Про охоронну діяльність» процедура ліцензування стане суперечливою, а правила притягнення до відповідальності — строгими й незрозумілими. Журналісти ж отримають додаткові права.

Нове — старе

Охороняти нас (або від нас) по-новому почнуть восени 2012 року. Підписаний Президентом закон набере чинності через шість місяців з моменту офіційної публікації. Чимала частина положень цього правового акта взята з Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з охорони власності і громадян (наказ МВС від 01.12.2009 №505). Дещо в новому законі запозичене з Інструкції про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охорони громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації і контролю за їх дотриманням (затверджена наказом МВС від 28.02.94 №112). Нагадаємо: ця інструкція була зареєстрована Мін’юстом, а через дев’ять років він цю реєстрацію скасував. Деякі положення автори закону придумали самі.

Незважаючи на вельми «поважний вік» проекту (внесений на розгляд Верховної Ради ще в липні 2009 року), він виявився небездоганним. Передусім заслуговують уваги терміни та їх визначення.

Наприклад, термін «об’єкт охорони». Згідно із законом об’єкт охорони — це фізична особа і (або) майно (абз.3 ч.1 ст.1). Не особа, яка охороняється, а просто фізична особа. Незалежно від її місцезнаходження, незалежно від факту укладання (неукладання) стосовно нього договору на надання охоронних послуг і т.д. Припустимо, можна змиритися з прирівнюванням співгромадян до об’єктів, але зробити такими об’єктами всіх фізичних осіб і все майно — не зовсім професійно. З об’ємом і змістом поняття не завадило б бути обережнішими. До речі, віднесення наших співвітчизників до неживих предметів простежується не лише в згаданому визначенні. Наприклад, в абз.5 ч.1 ст.1 мова йде про «індивідуально визначену» фізичну особу. Ще ні в одному нормативному документі нас, хай і простих смертних, але все-таки суб’єктів (а не об’єктів) правовідносин, так не називали. А називали так лише речі (у теорії права і Цивільному кодексі) — індивідуально визначені й визначені родовими ознаками. Проте досить лірики, приступимо до аналізу самого закону.

«Крихкі» ліцензії

Можливо, пріоритетним завданням парламенту можна вважати не тільки (і не стільки) врегулювання охоронної діяльності, скільки обмеження повноважень так званих комерційних охоронних структур. Щоб їх співробітники не плуталися під ногами справжніх охоронців — вартових громадського порядку й нашого з вами спокою, озброєних пістолетами й повноваженнями, даними їм законом «Про міліцію».

Так або по-іншому, нас передусім цікавить не сама спроба органів влади або окремо взятих осіб монополізувати охоронну діяльність, а те, як на нас, простих смертних, позначаться такі положення закону. Заради справедливості відзначимо, що в деяких обмежувальних нормах можна знайти й позитивні моменти.

Ліцензія — важіль, яким держава користуватиметься для нейтралізації неугодних суб’єктів охоронної діяльності. Першим насторожливим нововведенням є норма про наслідки анулювання ліцензії. Якщо в суб’єкта охоронної діяльності ліцензія анульована, то він буде позбавлений її на строк не менше року. Більш того, засновники такого суб’єкта не можуть отримати «охоронну» ліцензію на іншу юридичну особу протягом того ж року. Це щонайменше дивно, адже ліцензія може анулюватись і за заявою суб’єкта. І за це юрособа і її засновники чомусь обмежуються в праві отримати нову ліцензію. Проте це, швидше, випадковість. Своїм обмежувальним положенням законодавець наче попереджає про те, що діяльність суб’єктів у цій сфері суворо регулюватиметься. А щоб відчути всю строгість законодавчого акта, звернемося до норм, які дають підстави анулювати ліцензію без будь-яких заходів попередження. Отже, ліцензія може бути анульована, зокрема, у випадку:

— смерті фізичної особи — підприємця (мається на увазі, ймовірно, смерть підприємця — ліцензіата, а не об’єкта, що охороняється; втім, незай­ве було б згадати про це в самому законі, а не залишати на відкуп тим, хто тлумачитиме положення акта);

— надання недостовірних відомостей у документах, поданих для отримання ліцензії;

— відмови від проведення перевірки (ймовірно, мається на увазі відмова допустити перевіряючих до здійснення відповідної діяльності);

— приховування фактів про скоювані або підготовлювані злочини, незалежно від інтересів замовника послуг охорони;

— здійснення дій, спрямованих на силове протистояння між персоналом охорони різних суб’єктів господарювання;

— створення перешкод або перепон в діяльності представників правоохоронних та інших органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також громадянам при реалізації ними прав, даних законами й іншими нормативно-правовими актами.

Останні три підстави для анулювання ліцензії заслуговують особливої уваги через свою неконкретність. А неконкретність — це завжди можливість покарати з надуманих підстав. Остання підстава для анулювання ліцензії ймовірно, потрібна для закріплення негласної охоронної монополії підрозділів правоохоронних органів. Важко уявити взаємну протидію, якщо мова йде про підрозділ міліції, що надає охоронні послуги, і опергрупу, що приїхала проводити оперативно-розшукові заходи. До речі, останнім пунктом (виключно як засобом залякування) можуть користуватися журналісти. Згідно зі ст.26 закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» журналіст має право відвідувати будь-які підприємства, установи, організації і відкрито вести записи. Це і є права, дані законом. І якщо суб’єкт охоронної діяльності перешкоджатиме їх реалізації, то може позбутися ліцензії.

Дивні заборони

Особливу увагу слід приділити обмеженням для суб’єктів охоронної діяльності. Точніше не самим обмеженням, а їх неіснуючій «забезпечувальній» силі. Лише три заборони (вони згадувалися вище) спричиняють такі наслідки, як анулювання ліцензії. Інші не передбачають ні штрафів, ні попереджень, ні жодних інших наслідків для суб’єктів охоронної діяльності. Деякі заборони заслуговують того, аби бути процитованими. Отже, порушення, які, по суті, безкарно можуть здійснювати ліцензіати:

— розголошування відомостей про вжиття заходів з організації та здійснення охоронної діяльності, інформації з обмеженим доступом і інформації про особу, що охороняється;

— охорона особи, що здійснює злочинні дії, адміністративне правопорушення, або особи, яка намагається їх скоїти;

— здійснювати дії, що зазіхають на права, свободи та власність фізичних осіб, а також дії, що ставлять під загрозу їх життя, здоров’я, честь, гідність і ділову репутацію;

— участь у виконанні судових рішень під час виконавчого провадження.

Можливо (і швидше за все), такі дії регулюються іншими нормативними актами. Проте в цьому випадку, мабуть, їх або потрібно не згадувати зовсім, або передбачити за них певні санкції. А так маємо порушення без покарання.

Права охорони в законі

Закон передбачає наявність у працівників суб’єктів охоронної діяльності специфічних прав і обов’язків. Деякі слід проаналізувати детально. Персонал охорони має право:

— вимагати від осіб припинення протиправних дій, дотримання законності та правопорядку (процитовано дослівно; зрозуміло, що законодавець не мав на увазі те, що персонал охорони має право вимагати від громадян припинити дотримання законності й правопорядку; проте лінгвістично норма виписана саме так);

— вимагати від осіб дотримання пропускного та внутрішньооб’єктного режимів. Тут слід зробити ремарку для наших співвітчизників (журналістів і громадян, котрі за службовим обов’язком регулярно «проникають» на режимні об’єкти), які проходитимуть «крізь» таку охорону: охоронці повинні мати відповідні правила пропускного і внутрішньооб’єктного режимів. Якщо ці правила відсутні на посту охорони, то вимагати їх дотримання буде доволі складно;

— під час здійснення пропускного режиму на об’єктах охорони проводити огляд речей фізичних осіб (з їхньої добровільної згоди), транспортних засобів, вилучення речей і документів, що є знаряддями або предметами правопорушення, перевірку документів і ін.

Один цей пункт може «заплести звивини» багатьом суб’єктам охоронної діяльності. Спробуємо розібратися. Отже, з огляду на це положення можна зробити наступний висновок: огляд дозволяється проводити тільки під час здійснення пропускного режиму (тобто на пропускному пункті повинен знаходитися екземпляр правил пропускного режиму, які передбачають можливість проведення такого огляду). Речі фізичних осіб можна оглядати тільки з їхньої згоди, транспортні засоби (але не речі фізичних осіб, які знаходяться в цих транспортних засобах) — без них. Від вилучення речей і документів краще взагалі утриматися, оскільки питання про їх належність до предметів і знарядь правопорушення вельми неоднозначне;

проводити відкрито фото- і відеозйомку. Цей пункт заслуговує особливої уваги. Згідно із законом фото- і відеоматеріали слід зберігати один рік (потім такі матеріали повинні знищуватися комісією з трьох чоловік, про що складається відповідний акт. Це означає, що після року роботи на об’єкті з відеокамерою суб’єкт охоронної діяльності щодня повинен складати як мінімум один акт про знищення відеоматеріалів — тих, які були зняті рік тому). За цей рік матеріали зйомок можна використовувати виключно в службовій діяльності. Що таке службова діяльність, закон не роз’яснює. Чи є службовою діяльність розміщення смішного ролика на YouTube? У «Однокласниках.ру»? Де написано, що це не службова діяльність? Ніде. Одна справа — вказати, що використовувати фото- і відеоматеріали можна виключно як доказ, якщо в місці, де проводився запис, скоєно діяння, що має ознаки злочину, інше — розмите поняття «службова діяльність». Тобто, підбиваючи підсумок цьому «охоронному праву», можна дійти невтішного висновку: додаткових гарантій захисту від несанкціонованого «інтерактивного освітлення» громадяни не отримали.

Кийки, електрошокери, собаки

Безумовно, заслуговують на увагу норми, які дозволяють суб’єктам охоронної діяльності застосовувати до громадян заходи фізичного впливу, а також використовувати спеціальні засоби й службових собак. Проте спочатку слід визначитися із змістом понять. Якщо із заходами фізичного впливу й службовими собаками все більш або менш ясно, то що таке «спеціальні засоби», закон замовчує. Уже не в одному нормативному акті мовиться про те, що перелік спеціальних засобів встановлює Кабінет Міністрів. А самого переліку досі немає. То тут, то там з’являються фрагментарні визначення цього поняття. Наприклад, в Правилах застосування спеціальних засобів активної оборони працівниками відомчої охорони Національного банку України сказано, що спеціальні засоби активної оборони — це гумові кийки, газові балончики і інші засоби з препаратами сльозоточивої і дратівної дії.

^{Ліцензія — важіль, яким держава користуватиметься для нейтралізації неугодних суб’єктів охоронної діяльності.}

А в Ліцензійних умовах здійснення господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони і їх продажу список буде більший.

До засобів активної оборони відносять не тільки палиці й балончики, а й електрошокові пристрої, пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими або аналогічними кулями несмертельної дії, і патрони до них, ручні газові гранати і т.д.

Тобто сьогодні сказати, які саме спеціальні засоби застосовуватимуться суб’єктами охоронної діяльності стосовно людей, складно. Тому розглянемо умови їх застосування.

Отже, фізична дія й спеціальні засоби можуть бути використані виключно для:

— самозахисту (мається на увазі персонал охорони) або захисту іншої особи від нападу, що створює загрозу її життю, здоров’ю або майну;

— запобігання незаконним спробам насильницьким шляхом оволодіти спеціальними засобами;

— затримання правопорушника, що незаконно проник на об’єкт, що охоронявся, або скоював інші протиправні дії, або чинив опір;

— знешкодження тварин, що загрожують життю і здоров’ю персоналу охорони або іншим особам.

Одним словом, можуть використовуватися досить широко (загроза майну, інші протиправні дії і т.д.). Маємо це на увазі.

Наприкінці про собак. Для охорони можуть використовуватися собаки, які пройшли курс дресирування й мають ветеринарний паспорт. Службові собаки використовуються виключно для виявлення:

— проникнень (спроб проникнень) на об’єкти, що охороняються;

— осіб, що незаконно перебувають на об’єктах, що охороняються.

Суб’єктам охоронної діяльності заборонено (на жаль, знову без відповідного «забезпечення» цієї заборони) використання службових собак без провідника в громадських і загальнодоступних місцях.

Підсумок

 Завершуючи цей бліцаналіз нового закону, змушені відзначити, що намітилася зовсім не втішна тенденція. По-перше, насторожує зниження якості законодавчої техніки. Раніше законопроекти в схожому вигляді не проходили навіть першого читання. Зрозуміло, що правовий акт в основному регулює діяльність охоронних фірм і т.д. Але це не означає, що суб’єкти охоронної діяльності мають самі його складати. А мова, якою закон написаний, змушує робити в тому числі й такі припущення. По-друге, турбує фрагментарна «врегульованість» закону. Одні норми ніколи не будуть втілені на практиці через їх «незабезпеченість» санкціями, інші — припускають невиправдано суворі покарання для суб’єктів охоронної діяльності. Можливо, на момент набрання законом чинності буде підготовлено безліч змін і доповнень до нього. Ймовірно, до їх підготовки потрібно приступати негайно. Щоб не було пізно.

Пряма мова

Дмитро СТРИЖОВ, генеральний директор холдингу охоронних підприємств «Шериф»:

— Великий плюс закону — те, що з’явилося таке поняття як транспорт реагування суб’єкта охоронної діяльності. Тобто визначено, як повинен виглядати автомобіль, чим він має бути обладнаний. Крім того, передбачається, що автомобілі будуть оснащені світловими й звуковими маячками. Це дуже зручно, адже щоб максимально швидко прибути на місце звідки надійшов сигнал тривоги, потрібно мати більше прав на дорозі, ніж у автоаматорів. До сьогодні ми платили штраф, коли їхали за тривогою й порушували правила.