Виконавців урятували від статті

КС пояснив, що працівники ДВС не є правоохоронцями

Чи можна державного виконавця вважати правоохоронцем? На це далеко не лінгвістичне питання Конституційний Суд дав негативну відповідь. Тепер працівникам ДВС, які зловживатимуть службовим становищем, не загрожує окрема кваліфікуюча ознака з більш суворою санкцією за такий злочин.

 Розбіжності практики

 Рішенням від 18.04.2012 №10-рп/2012 у справі з офіційною назвою «щодо застосування кваліфікуючої ознаки «працівник правоохоронного органу» до працівника державної виконавчої служби» (суддя доповідач — Андрій Стрижак) КС фактично виконав функцію найвищого судового органу загальної юрисдикції, оскільки привів судову практику стосовно цього питання до єдиного знаменника. У конституційному зверненні Віталія Кузьменка, яким була ініційована ця справа, відзначається, що суди загальної юрисдикції, кваліфікуючи діяння працівників ДВС за ст.364 Кримінального кодексу, в одних випадках уважали державних виконавців працівниками правоохоронного органу, а в інших — ні. Відповідно, або призначали покарання за ч.3 ст.364 КК, або обмежувалися першими двома частинами ст.364.

Якщо держвиконавця суд відносив до правоохоронців, той міг отримати за зловживання владою або службовим становищем від 5 до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. У протилежному випадку і строк ув’язнення був меншим, і конфіскація не застосовувалася.

Обгрунтовуючи необхідність офіційного тлумачення, Суд зазначив, що «конституційне звернення громадянина Кузьменка В.Б. порушує проб­лему, вирішення якої має значення для багатьох працівників державної виконавчої служби». Хоча сумнівно, що в лавах ДВС така вже чисельна «злочинна» складова, якій загрожує дія зазначеної статті КК. Утім, КС вирішив розібратися з термінологією, і побічно зробив важливий для всіх правоохоронців висновок.

 До покарання через… захист

 Як зазначалось у зверненні, ті суди, що вважали держвиконавців правоохоронцями, послуговувалися визначенням з пп.«д» абз.2 п.1 ст.2 закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Згідно із цією нормою правоохоронними органами є «органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші». На розвиток цього положення визначено коло осіб, які підлягають захисту як працівники правоохоронних органів. До переліку окремо включені «співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які беруть безпосередню участь, зокрема, у виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів» (пп.«д»).

Однак, на думку Суду, вказані напрями діяльності не можуть уважатися додатковими підставами для віднесення органів, що провадять таку діяльність, до правоохоронних. Адже в такий спосіб, як зазначено в рішенні КС, законодавець лише розширив коло осіб, котрі підлягають державному захисту за цим законом. Тому положення пп.«д» абз.2 п.1 ст.2 закону «не може бути застосоване при тлумаченні положення ч.3 ст.364 КК».

 Чи є правоохоронцем глава МВС?

 Очевидно, що визначення спеціального суб’єкта злочину мало б наводитися в самому кодексі. Або принаймні повинне бути посилання на положення інших законодавчих актів, у яких визначено, хто саме належить до працівників правоохоронного органу. Оскільки при ухваленні кодексу ні першого, ні другого законодавцем зроблено не було, то, як наголосив КС, це «унеможливлює застосування положень інших законодавчих актів для встановлення щодо спеціального суб’єкта злочину кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч.3 ст.364 КК, — працівник правоохоронного органу».

Оскільки застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено, Суд удався до аналізу інших норм кодексу. І з’ясував, що, зокрема, у ч.2 ст.342 та ч.1 ст.343 КК окремо згадуються опір працівникові правоохоронного органу чи вплив на нього, й окремо — такі дії стосовно держвиконавця. Із цього Суд зробив висновок, що «положення ч.3 ст.364 КК не поширюється на державних виконавців та інших працівників державної виконавчої служби».

Звісно, судді КС не вдавалися до міркувань, кого ще не можна вважати правоохоронцем у контексті ч.3 ст.364 КК. Проте, продовжуючи логіку Суду, можна припустити, що застосування цієї кваліфікуючої ознаки є проблематичним, наприклад, стосовно міністра внутрішніх справ чи окремих його підлеглих.

Так, за законом «Про Кабінет Міністрів України», посада міністра є політичною, а в ст.112 КК член Уряду віднесений до державних діячів. Крім того, кодекс відокремлює втручання в діяльність правоохоронця (ст.343) від втручання в діяльність державного діяча (ст.344). Аналогічно під різні статті підпадають погроза або насильство стосовно цих осіб (стст.345, 346 КК).

Отже, не виключено, що апеляційна інстанція, аналізуючи справу екс-міністра Юрія Луценка, погляне на оцінку його дій за ч.3 ст.364 КК у світлі цього рішення КС. Якщо перекваліфікація і не вплине на строк, то принаймні врятує колишнього високопосадовця від конфіскації майна. Адже в інших частинах цієї статті такого додаткового покарання не передбачено.

А законодавцеві варто уточнити безпосередньо в кодексі, для яких категорій службовців слід посилити покарання за зловживання владою. Аби наступного разу єдиному органу конституційної юрисдикції не довелося рятувати від цієї статті чергового «правоохоронця за назвою».