Національність для професіоналів

«Етнічні» справи розглянуть без присяжних засідателів

Мосміськдума пропонує вивести справи про злочини на національному грунті з-під юрисдикції присяжних. Свої пропозиції щодо цього, оформлені у вигляді поправок до законодавства, депутати передали в Держдуму.

На їхню думку, «емоційний стан населення не дозволяє забезпечити неупередженість» при розгляді справ з національним підгрунтям, тому вироки в таких справах мають виносити професійні судді.

Всі, кому тільки заманеться

На класичне запитання «А судді хто?» російська система народного правосуддя дає незмінну відповідь: пенсіонери, домогосподарки, відставні військові, безробітні. Представники середнього класу, освічені, молоді й соціально активні громадяни не хочуть ви¬трачати час на судові засідання. Ось частково ще й через це у присяжні рекрутують людей з низькими матеріальними статками, не надто освічених, зараже¬них соціальними, а часом і національними забобонами. І на процесах з їхньою  участю російське правосуддя зазнає поразку за поразкою. У Ростові-на-Дону суд присяжних двічі виносив виправдувальний вердикт у «справі Едуарда Ульмана», обвинуваченого в убивстві мирних жителів Чечні. У Петербурзі присяжні виправдали вбивцю таджицької дівчинки, вирішивши, що він винен тільки в грабежі й хуліганстві. Якщо вироки у справах з національним підгрунтям виноситимуть люди, котрі неприязно ставляться до інородців, суд присяжних перетвориться на суд натовпу, 12 представників якого будуть вирішувати «винен — не винен», керуючись обивательською правосвідомістю.
Як показують дослі¬дження, тільки 16% росіян готові добровільно ухвалювати вироки своїм співгромадянам, а 78% від такої честі відмовляються, додержуючись християнського заповіту «Не судіть, та не судимі будете». Але навіть при дефіциті суддів — громадських працівників їх треба відбирати ретельніше. Щонайменше виключати з-поміж кандидатів у присяжні людей, котрі перебувають у ідейній спорідненості з підсудними. Виявити таку спорідненість не складно. Скажімо, у справах про розпалювання національної ворожнечі тестувати майбутніх засідателів на толерантність. У будь-якому випадку відмова від суду присяжних — не най¬кращий вихід із становища. По-перше, невідворотність покарання, так само як і виправдання невинних, від присяжних залежить в останню чергу. По-друге, така новація ще більше ослабить інститут присяжних, поле дії якого постійно звужується. «З повноваженнями суду присяжних слід бути обережним, скорочувати їх не можна», — прокоментував ініціативу парламентарів перший заступник голови комітету Держдуми з питань цивільного, кри¬міналь¬ного, арбітражного і прце¬су¬ального за¬конодав¬ства Володимир Груздєв. Він, нав¬паки, вважає, що можливості суду присяжних потрібно розширювати.

«Національна» відповідальність

Ініціатива московських законодавців цим, утім, не обмежується. Вони також внесли  поправки до деяких статей кримінального кодексу. Пропонується доповнити їх новими пунктами, зокрема, особливо виокремити злочини, скоєні «за м¬тивами політичної, іде¬олгічної, расової, на¬ціональ¬ної чи релігійної ненави¬сті» або ворожнечі «відносно якоїсь соціальної групи». За вбивство при таких обтяжливих обставинах, на думку депутатів Мосміськдуми, потрібно карати позбавленням волі на строк від 8 до 20 років або довічним ув’язненням, а за заподіяння шкоди давати від 5 до 12 років.
Пропозиції посилити кримінальну відповідальність за злочини на національному грунті виникають після їх скоєння, а щорічно в Росії фіксується понад 100 подібних злочинів. Одначе фахівці-кримінологи не вірять у дієвість каральних заходів. Каральний ресурс, по суті, вичерпано. Крім того, у справах з нібито очевидним національним підгрунтям дуже важко довести це підгрунтя.
Московські законодавці пропонують, зокрема, від¬коригувати й закон про ЗМІ, а саме — заборонити пресі вказувати національність злочинців до вироку суду. Вони вважають, що вилучення з кримінальної хроніки подібних відомостей слугуватиме змі¬ц¬ненню міжнаціональної згоди.
У чомусь стурбованість депутатів Мосміськдуми небезпідставна. Ксенофоб¬ські настрої іноді справді провокують засоби масової інформації.

Валерій ВИЖУТОВИЧ, «Российская газета»