Абонплата за бездіяльність
Обращение с иском об обязательстве закрыть счет не противоречит способам защиты, поскольку является требованием о принудительном исполнении обязанности в натуре
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
28 листопада 2011 року м.Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого — Колесника П.І.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф.,
Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т.,
Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І.,
Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОН-XXI» на постанову Вищого господарського суду від 10.08.2011 у справі №27/11 за позовом товариства до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про закриття поточного банківського рахунку,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2011 року товариство звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом зазначеної постанови суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування останнім положень ст.16 Цивільного кодексу та ст.20 Господарського кодексу, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. В обгрунтування заяви додано копію постанови ВАС від 21.12.2010 у справі №3/75.
Посилаючись на зазначене судове рішення, товариство у своїй заяві дійшло висновку про те, що оскаржувана постанова суду касаційної інстанції є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог вказаних норм матеріального права.
Ухвалою від 10.10.2011 ВГС допустив до провадження дану справу для перегляду ВС постанови ВГС від 10.08.2011.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені заявником обставини, ВС дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.
Під час розгляду справи судами нижчих інстанцій встановлено, що 17.11.2005 між товариством та акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» було укладено договір №* на відкриття та обслуговування поточних рахунків, за умовами якого відповідач відкрив позивачу рахунок №** та взяв на себе обов’язок здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
У зв’язку з тим, що акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», 29.08.2008 між позивачем та відповідачем було підписано договір №*, на підставі якого останній взяв на себе обов’язок відкрити товариству рахунок №** та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.
Відповідно до ст.1075 ЦК договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта в будь-який час.
Згідно з п.7.2 договору рахунок клієнта може бути закритий: за заявою про закриття рахунку згідно з чинним законодавством; за рішенням органу, що відповідно до чинного законодавства здійснює функції з ліквідації або реорганізації клієнта як юридичної особи; а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством та умовами договору.
Аналогічні вимоги передбачено п.20.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12.11.2003 №492, яким встановлено, що поточні рахунки клієнтів банків закриваються: на підставі заяви клієнта; на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо); у разі смерті власника рахунку — фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця); а також на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.
Під час розгляду справи судами встановлено, що, керуючись зазначеними положеннями законодавства та умовами договору, 20.07.2010 товариство надіслало на адресу відповідача лист №* з вимогою закрити поточний рахунок. Оскільки банк вказане прохання не виконав та не надав відповіді на заяву, 26.08.2010 позивач повторно звернувся із вказаною вимогою листом №**, яку також було залишено без задоволення.
Суд касаційної інстанції, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, дійшов висновку про те, що закриття поточного банківського рахунку клієнта на підставі його заяви передбачено положеннями ЦК, інструкції та умовами договору. Водночас ВГС погодився з твердженням суду апеляційної інстанції про те, що звернення клієнта до банку з позовом про зобов’язання закрити рахунок у судовому порядку суперечить способам захисту, встановленим ст.16 ЦК та ст.20 ГК.
Статтею 16 ЦК передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 вказаної статті закріплено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, передбачено примусове виконання обов’язку в натурі. Аналогічне положення міститься у п.5 ч.2 ст.20 ГК, в якому встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.
Звертаючись до суду з вимогою зобов’язати банк закрити поточний рахунок, позивач фактично просив суд примусити відповідача виконати обов’язок, який був покладений на нього умовами договору, а також положеннями вищезазначених норм ЦК та інструкції.
Водночас ні ВГС, ні суд апеляційної інстанції на дані обставини справи уваги не звернули та дійшли хибного висновку про відсутність правових підстав для зобов’язання відповідача закрити поточний рахунок у судовому порядку на підставі вказаних статей ЦК та ГК.
З огляду на викладене, твердження суду касаційної інстанції про те, що обраний товариством спосіб захисту своїх прав суперечить вимогам ст.16 ЦК та ст.20 ГК, є необгрунтованим.
Крім того, відповідно до п.20.6 інструкції, якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заяву подано в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви. Оскільки судами нижчих інстанцій встановлено, що товариство звернулося відповідно до вказаного пункту інструкції з проханням закрити поточний рахунок, то зволікання відповідача у виконанні такої вимоги призвело до безпідставного нарахування абонентської плати за період, протягом якого позивач вказаним рахунком не користувався, що також порушує права позивача.
Також передчасним є висновок суду касаційної інстанції про наявність у клієнта заборгованості перед банком у розмірі 830 грн. за користування поточним рахунком, оскільки відповідно до довідки, яку досліджували суди під час розгляду справи, така заборгованість існувала станом на 17.01.2011. Водночас судами не встановлено наявність заборгованості позивача перед відповідачем станом на 20.07.2010, тобто на момент подачі товариством заяви про закриття поточного рахунку.
За таких обставин ВГС дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог, а прийнята ним постанова є незаконною і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.11125 ГПК у разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись стст.11123—11125 ГПК, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ТОВ «АТОН-XII» задовольнити.
Постанову ВГС від 10.08.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.11116 ГПК.