Закон і Бізнес


Пропуск за змовою


№14 (1053) 01.04—06.04.2012
2173

Митний орган має право продовжити здійснення контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір


Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

7 листопада 2011 року                          м.Київ

Верховний Суд України у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Кривенди О.В.,
Кузменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І.,
Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г.
при секретареві судового засідання Любченко С.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хенкель Україна» до Київської регіонально митниці Державної митної служби, третя особа — Департамент аналітичної роботи та інформаційного моніторингу Державної митної служби, про визнання протиправними податкових повідомлень,

 ВСТАНОВИВ:

 У квітні 2008 року товариство звернулося в суд з позовом до митниці, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення форми «Р» від 25.02.2008 №25 про донарахування ввізного мита та штрафних санкцій та №26 про донарахування податку на додану вартість (далі — ПДВ) та штрафних санкцій.

На обгрунтування своєї позиції позивач зазначив, що ним надано митниці всі документи для проведення митного оформлення та встановлення митної вартості. Оскільки митний орган будь-яких коригувань не здійснював, то підстав для винесення оскаржуваних повідомлень у нього не було. Таким чином, митниця дійшла невірного висновку про порушення чинного законодавства під час здійснення митного оформлення та прийняла оскаржувані податкові повідомлення.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 7.04.2009 в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15.07.2009, залишеною без змін ухвалою ВАС від 31.05.2011, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове — про часткове задоволення позовних вимог. Зокрема, суд визнав нечинними прийняті митницею від 25.02.2008 податкові повідомлення форми «Р» №* в частині визначення сум податкового зобов’язання за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України суб’єктами підприємницької діяльності, в сумі 418129 грн. 17 коп., у тому числі 278752 грн. 78 коп. основного платежу та 139374 грн. 39 коп. штрафних санкцій; №** в частині визначення суми податкового зобов’язання за платежем: ПДВ з товарів, увезених на територію України суб’єктами підприємницької діяльності, в сумі 854104 грн. 99 коп., у тому числі 569403 грн. 33 коп. основного платежу та 284701 грн. 67 коп. штрафних санкцій.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції митниця посилається на неоднакове застосування норм Митного кодексу, а також на те, що суд касаційної інстанції дійшов неправильного рішення у цій справі, відповідно до якого вона не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань зі сплати мита та ПДВ у випадку коли митні органи, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями, які містяться в наданих документах.

В ухвалі, на яку митниця посилається для підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норм МК, суд зазначив, що митні органи обгрунтовано донарахували податкові зобов’язання зі сплати мита та ПДВ, оскільки за результатами перевірки встановлено невідповідність задекларованої підприємством митної вартості товару.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, ВС виходить із такого.

Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України — це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур (п.35 ст.1 МК).

У п.19 ст.1 МК наведено визначення терміна «митні процедури» — це операції, пов’язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.

Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов’язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі МК відповідно до заявленого митного режиму.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства чи міжнародного договору, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (ст.69 МК).

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обгрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Відповідно до ст.265 МК порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контро­лю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов’язкових платежів визначається КМ.

Статтею 25 закону від 5.02.92 №2097-XII «Про Єдиний митний тариф» установлено, що мито, несплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів у безспірному порядку.

Наведені норми права дають підстави вважати, що за наслідками перевірки правильності визначення митної вартості товарів можуть бути донараховані обов’язкові платежі.

Касаційний суд на обгрунтування своїх висновків послався на вимоги пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 закону №2181-III, відповідно до якого платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування суми податкового зобов’язання, якщо вона розрахована контролюючим органом, а контро­люючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання, у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.

Наведений випадок визначення податкових зобов’язань контролюючим органом і, як наслідок, звільнення (у цьому випадку) платника податку від відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов’язання не застосовується для визначення обов’язкових платежів під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, оскільки митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, у більшості випадків визначає декларант, а не контролюючий орган. Зокрема, відповідно до ст.273 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у стст.267—272 цього кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Резервний метод визначення митної вартості може застосовуватися безпосередньо митним органом, який у такому випадку визначає митну вартість товару та обов’язкові платежі, а декларант не може нести відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов’язання.

Це правило не може бути застосовано у разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб’єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу, оскільки відповідно до п.4 указу Президента від 23.07.98 №817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» контро­люючий орган вищого рівня (у такому випадку) може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків контролюючого органу нижчого рівня шляхом перевірки документів обов’язкової звітності суб’єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного контролюючим органом нижчого рівня.

Отже, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів.

В інших випадках, за умови обгрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

Таким чином, рішення касаційного суду в цій справі не відповідає наведеним вимогам законодавства, яке було чинним на час пропуску товарів через митний кордон України.

З урахування наведеного та відповідно до ч.2 ст.243 КАС ухвала касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись стст.241—243 КАС, Верховний Суд

 ПОСТАНОВИВ:

 Заяву Київської регіональної митниці Державної митної служби задовольнити.

Ухвалу ВАС від 8.07.2011 скасувати, справу направити на новий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.