«Платоспроможна» рада

Чому учасники проваджень у справах про банкрутство б’ють на сполох?

Недосконалість нормативно-правової бази, «дискусійність» роз’яснень вищих судів, низький рівень підготовки володарів мантій — усе це, на думку експертів, ускладнює життя учасникам проваджень у справах про банкрутство. У тому, що процедура потребує оптимізації, сумнівів не виникає, питання — в якому напрямку рухатися: дбати про короткострокові «вигоди» чи мислити на перспективу. Думки фахівців кардинально різняться.

Роз’яснення не потрібні?

Аби сформулювати спільну позицію щодо проблем у «банкрутній» сфері правовідносин, комітет з конкурсного права Асоціації правників України та саморегулівні організації арбітражних керуючих створили координаційну раду. Кількість учасників останнього засідання органу перевершила всі очікування організаторів, а градус зустрічі поволі зростав.

Справа в тому, що кожен, хто стикався із цією сферою правовідносин, має власне бачення проблем процедури банкрутства та шляхів їх вирішення. Хтось висловлював «класичні» думки, мовляв, коріння всіх негараздів — у недосконалості вітчизняного законодавства та його неналежному розумінні правниками, хтось скаржився на присвоєння державними органами повноважень у цій сфері правовідносин. А от суддя Конституційного Суду у відставці В’ячеслав Джунь переконаний: 90% труднощів виникають через низьку кваліфікацію володарів мантій та нерозуміння ними як власне поняття конкурсного процесу, так і його принципів.

Як не парадоксально, але виявилося, що найбільшим каменем спотикання для правників є роз’яснення вищих судів. Зокрема, дискусії точилися навколо деяких постанов пленуму та інформаційних листів Вищого господарського суду. Так, науковий радник Юридичної групи LCF, віце-президент ВГО «СВО фахівців конкурсного процесу» Андрій Потьомкін звернув увагу присутніх на певну невідповідність постанови пленуму ВГС «Про затвердження Положення про порядок офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство» від 17.12.2013 №16 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Річ у тім, що згідно з постановою організатор аукціону з продажу майна боржника має впродовж 20 робочих днів надіслати відповідне оголошення адміністратору автоматизованої системи. Натомість профільний закон на це відводить 15 днів. Тож в експертів виникає запитання: що зробив цією постановою ВГС — скоригував положення закону? І взагалі, чи можуть суди у вигляді чи то постанов пленуму, чи то інформаційних листів висловлювати позиції щодо процедури банкрутства?

Питання виявилось адресним, адже участь у заході брали секретар третьої судової палати ВГС Ірина Панова та суддя ВГС Олександр Удовиченко. Останній прокоментувати вже прийняту постанову та дати оцінку документу відмовився, водночас зазначивши, що роз’яснення не можуть тлумачити закон, а мають тільки рекомендаційний характер. Більше того, він зазначив, що інколи між самими суддями виникають дискусії стосовно трактування тих чи інших положень роз’яснень. «Чи потрібне таке роз’яснення, з приводу якого виникають три різні думки? — звернувся до правників О.Удовиченко, додавши при цьому: — Читайте закон!»

Своєю чергою директор Центру комерційного права Валентина Данішевська закликала володарів мантій вищих судів не приймати на прохання судів нижчих інстанцій роз’яснень із тих чи інших питань, якщо такі документи є передчасними. Мовляв, постанови пленуму слід приймати тоді, коли узагальнено відповідну практику, а не «бігти» попереду неї.

Що стосується користі інформаційних листів, то в цьому питанні експерти не були одностайними. Думки лунали різні — від «солодких» до радикальних. Так, голова ВСРО «ВГО «Українська палата арбітражних керуючих» Анатолій Родзинський вважає, що найбільшою проблемою у сфері банкрутства є різне застосування норм закону судами першої та апеляційної інстанцій. Тож інформаційні листи ВГС якраз і допомагають учасникам проваджень у справах про банкрутство, скеровуючи практику нижчих судів у правильне русло.

Та не всі правники погодилися з такою позицією. Пропонували як допов­нити інформаційні листи приміткою в преамбулі щодо надання документом неофіційного тлумачення закону, так і взагалі відмовитися від них.

До речі, як зазначила І.Панова, непоодинокими є випадки, коли як судді, так і сторони процесу посилаються виключно на інформаційний лист, а не на норму закону. Така помилка є фатальною, адже рішення, підкріплене посиланням лише на роз’яснення вищого суду, є завідомо нікчемним. Разом з тим вона схвально відгукнулася про зміни в спеціалізації судових палат ВГС. Адже це дозволить представникам третьої судової палати, яка займається розглядом виключно «банкрутних» справ, повною мірою зосередитися на цій сфері правовідносин і відповідних процедурних проблемах.

Локально чи глобально?

Якщо навколо роз’яснень вищих судів точилися дискусії, то стосовно необхідності коригування профільного «банкрутного» закону в учасників засідання сумнівів не виникало. Їхні позиції збігалися: чинна редакція документа не відповідає реаліям сьогодення.

На готовності до співпраці задля оптимізації процедури банкрутства наголосив О.Удовиченко, мовляв, проблеми на цьому шляху виникають не лише в арбітражних керуючих, а й у суддів. Тож законник закликав правничу спільноту об’єднати зусилля для вдосконалення профільного закону, очищення його від «непотрібних» норм. Саме на підготовці змін до документа, на переконання судді, слід наразі сконцентрувати свої зусилля, причому зробити це якомога оперативніше. «Ми чекаємо від вас конструктивних пропозицій, критики… Усе це буде почуто…» — звернувся він до правників.

Критики довго чекати не довелося. Виявилося, що багатьох юристів не влаштовує норма «банкрутного» закону, яка відводить 12-місячний строк на ліквідаційну процедуру боржника (ст.37 закону). У зв’язку із цим лунали пропозиції щодо необхідності скорочення такого строку. Втім, до якої межі — питання залишається відкритим.

Крім цього, пропонувалося переглянути норми Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, яка закріплює визначення кваліфікації та спеціалізації таких фахівців (спеціалізація визначається з урахуванням виконання повноважень арбітражного керуючого у справах про банкрутство, виходячи з належності суб’єкта підприємницької діяльності до видів економічної діяльності, форми власності, його категорії). Мовляв, жодних причин для поділу арбітражних керуючих на «фахових» та «нефахових» немає.

З деяких питань учасникам засідання не вдалося досягти одностайності. Насамперед через те, що частина фахівців наполягала на необхідності зосередити зусилля на проблемах локального характеру, розв’язання яких дозволить учасникам проваджень у справах про банкрутство досягти потрібних «вигод» найближчим часом. Натомість інші вважали, що слід мислити глобально, тобто змінювати підходи до конкурсного процесу й філософію законодавства в цілому. Так чи інакше, але пропозиції щодо внесення змін до профільних нормативно-правових актів будуть відображені у зверненнях до компетентних державних органів та господарських судів.

Чи вдасться координаційній раді реалізувати своє основне завдання — реформувати «банкрутне» законодавство з огляду на потреби СРО — покаже час. Перший крок у цьому напрямі — окреслення проблем, які потребують нагального вирішення, — вже зроблено.