Закон і Бізнес


Голова ВГСУ Богдан Львов:

«На жаль, інколи доводиться відповідати за негативні результати роботи інших осіб»


№23 (1165) 07.06—13.06.2014
ОЛЕКСІЙ ПИСАРЕВ
3761

Як зізнається сам Богдан ЛЬВОВ, до публічності він не звик, завжди думав, що суддя має лише виконувати свою роботу, а не розповідати про неї. На посаді голови Вищого господарського суду Богдан Юрійович намагається працювати якомога відкритіше, тому з легкістю погодився на інтерв’ю. Розмова відбувалась у кабінеті, в якому він почав працювати після виборів. Власне, де працювали й всі попередні очільники ВГС.


«Якби хтось спробував підкупити суддів, він автоматично став би непрохідним кандидатом»

— Богдане Юрійовичу, рішення про висунення вашої кандидатури на виборах голови ВГС було особистим чи таку ідею вам запропонував хтось із колег?

— Рішення про участь у виборах було для мене непростим. Ще кілька місяців тому, тобто до прийняття закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», в мене не було жодних амбіцій щодо зайняття будь-яких адміністративних посад. Однак через загострення ситуації в країні та в самій системі правосуддя судді почали перей­матися питанням, що можна змінити в організації роботи установи.

Звичайно, виникало питання, кого  саме колектив може підтримати, а кого — ні. І так склалося, що погляди суддів були звернені на кількох можливих кандидатів. З деякими претендентами на посаду, наприклад з Петром Гончаруком, у мене не було жодних розходжень із приводу того, як має розвиватися суд. І якби хтось із нас вийшов до «другого туру», то інший його підтримав би.

Загалом же факт того, що у виборах брало участь одразу четверо кандидатів, доводить лише одне: не було жодних попередніх домовленостей і процес не був «розписаним» наперед.

— Ви проводили якусь передвиборну агітацію? Зустрічались із цього приводу з представниками колективу?

— Так вийшло, що агітацією в нас займалася вся держава, яка вимагала змін у всіх сферах життя. Так само кожен журналіст, який публікував інформацію про ВГС, змушував суддів прокидатися, формулювати власну позицію й намагатись її реалізувати.

Є різні види відповідальності. Той, хто скоїв кримінальний злочин, має нести кримінальну відповідальність, за дисциплінарний проступок передбачена дисциплінарна відповідальність. У роботі ж суддів однією з найважливіших складових, у сукупності з іншими, є етика. Якщо людина, навіть не скоївши жодного злочину, діяла так, що виникли сумніви в етичності її вчинків, — вона не повинна очолювати судову систему. В іншому разі її тінь падатиме на всі суди. Тому зміна керівництва була затребувана не лише суспільством, а й самими суддями.

Як наслідок, не було потреби в тривалій агітації чи тим більше, як це звучало в деяких інтернет-ЗМІ, в підкупі суддів. Якби хтось спробував підкупити суддів, він автоматично став би непрохідним кандидатом, адже асоціювався б з усіма негативними явищами. Судді, в першу чергу, голосували за себе і своє майбутнє.

— Від громадських активістів, які виступали за ухвалення закону про відновлення довіри до судової влади, доводилося чути невдоволення тим, що в багатьох судах на посади очільників обрали колишніх керівників. Чому, на вашу думку, так відбувається? У судах бояться змін чи суддів усе влаштовує в організації роботи?

— Сам по собі факт того, що посаду керівника обійняв колишній голова чи прийшла нова людина, не свідчить ні про «здоров’я» колективу, ні про його «хворобу», ні про бажання змінити ситуацію, ні про небажання.

Так, закон запровадив певні обмеження, через які судді у віці 64 років уже не могли претендувати на зайняття адмінпосад. Відповідно, у таких колективах відбулися зміни керівного складу. Але чи означає це оздоровлення колективу?

Проте у суддів може й не бути до керівника жодних претензій. Яскравий приклад — колишній заступник голови ВГС Віктор Москаленко. Ніхто з суддів не може сказати, що він здійснював тиск або іншим чином впливав на відправлення судочинства. Між тим на даний час ця відповідальна та висококваліфікована людина, яка пропрацювала в системі арбітражу понад 30 років, вимушено стала заручником цієї ситуації, та з урахуванням вимог закону він йде у відставку з посади судді, а не заступника голови суду. Виходить, що за тривалу багаторічну працю Віктора Москаленка «нагороджено» пониженням у посаді. Це може бути виправдано в масштабах держави, але в масштабах життя конкретної людини не завжди справедливо. Тому сподіваюся, що судді довірили очолювати суди достойним людям, незважаючи на те, чи займали ті якісь посади раніше.

Теоретично можна допустити, що в певних колективах, якщо була якась постійна, так би мовити, негативна кадрова робота, система не зазнала змін. Однак такі факти мені не відомі.

Законодавець ужив низку заходів для того, щоб забрати в керівників важелі непроцесуального впливу на суддів. А якщо цих важелів немає і якщо колективам довірили обирати очільників, чому б не погодитися з результатами? Навіщо відразу ставити їх під сумнів? Напевно, краще довіритися суддям і через рік зрозуміти, чи виправданим був такий вибір.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що під час виборів голови ВГС судді голосували не стільки за вас, «скільки проти того, що було раніше». Що ви мали на увазі, проти чого конкретно голосував колектив?

— Питання поставлено цікаво, але, мабуть, на жаль для вас, я не наведу велику кількість якихось фактів, розповідаючи, що все в суді було погано. Передусім колектив голосував проти того, що ціла низка дій колишнього керівництва призвела до формування репутації працівників господарських судів як представників мало не антидержавної організації. Наскільки такі підозри громадськості були обгрунтовані — нехай з’ясовують компетентні органи: Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів, Генеральна прокуратура тощо.

У будь-якому разі судді прагнули того, щоб їхня робота викликала повагу. І саме за відновлення високого статусу судді вони й голосували на цих виборах.

«Якщо зросте довіра суспільства до судів, законодавець, можливо, збільшить строк перебування на адмінпосадах»

— Як після обрання на посаду змінився ваш робочий графік? О котрій годині йшли з роботи до обрання головою й о котрій тепер. Які справи займають найбільше часу?

— Графік став більш щільним, і, звичайно, змінилося його наповнення. Раніше я займався розглядом касаційних скарг і меншою мірою — підготовкою узагальнень. Зараз же доводиться більше працювати над організацією роботи в суді. Ми вже змінили спеціалізацію суддів, змінюємо штатну структуру, намагаємося вдосконалити роботу зі ЗМІ, доносимо свою позицію до законодавців із приводу проектів, які нині готуються. Все це вимагає значного часу, адже слід спілкуватися з багатьма людьми, опрацьовувати різноманітні матеріали, активніше брати участь у міжнародних зустрічах. Відповідно, робочий день розтягнувся.

Проте така ситуація виправдана, і не можу сказати, що вона викликає негативне ставлення. Адже зараз можна реалізувати свої задуми, спрямовані на досягнення суспільно значимого результату.

— Судові справи продовжуєте розглядати? Яке у вас тепер навантаження?

— У зв’язку із цілим рядом організаційних заходів, необхідністю брати участь у різноманітних робочих групах моє навантаження відповідно до рішення зборів суддів тимчасово зменшили. До 1 липня воно становитиме 5% від середнього, потім збільшиться до 20%. В ідеалі ж, якщо нам удасться вирівняти роботу, воно має збільшитися до 70—75%.

Звичайно, у більш стабільних країнах, наприклад у США, голова суду бере собі навантаження навіть дещо вище, ніж в інших суддів, щоб його не звинуватили в ухиленні від розгляду справ. Це, напевно, ідеал, до якого ми прийдемо не через один рік. Адже наразі на очільника суду покладено дуже багато організаційних питань.

— Відповідно до закону ви перебуватимете на посаді голови один рік, потім — нові вибори. На вашу думку, цього часу достатньо для реалізації задумів? Законодавцю варто подовжити строк?

— З одного боку, я вважаю, що, враховуючи мету ухвалення закону про відновлення довіри до судової влади, передбачений ним строк перебування на посаді виправданий. Законодавець хотів оновити людей на адмінпосадах і дати можливість новим керівникам відновити довіру до судів. Із цього погляду річний строк цілком виправданий.

Водночас сподіваюся, що ті люди, які займатимуть посаду голови ВГС після мене, ставитимуть перед собою ті ж цілі й завдання, що і я. Таким чином не порушиться спадкоємність позицій. Це дуже важливо, адже вищий спеціалізований суд відповідає за забезпечення єдності практики, що досягається шляхом підготовки й ухвалення постанов пленуму. Для розроблення повноцінних рекомендацій їх слід обговорювати з науковцями, проводити дискусії в судах, аналізувати практику. Все це займає близько року. Після цього має відбутись ознайомлення з роз’ясненням суддів. У результаті чого ми зможемо побачити, як рекомендації застосовуються на практиці, чи є в постанові недоліки.

Також, безумовно, слід спілкуватись із тими суддями, які не враховують постанови пленуму в роботі, якщо, звичайно, такі є, для того, щоб зрозуміти, чому так відбувається. Це важливо для єдності практики, щоб людина, яка звертається до суду, могла прогнозувати розвиток подій та навіть рішення. Така ситуація дозволятиме розвивати досудове врегулювання спорів, шукати та знаходити компроміс, який влаштує обидві сторони. Тому контроль за дотриманням положень постанов пленуму надзвичайно важливий і потребує певного часу. Отже, об’єктивний строк від початку підготовки постанови до налагодження її застосування — 2—3 роки. Тому за сьогоднішніх умов необхідно, щоб наступні очільники продов­жували роботу попередників.

Разом з тим, якщо зросте довіра суспільства до судів, можливо, строк перебування на адміністративних посадах збільшиться, а обмеження перебування на цих посадах може бути знято.

«Не можна раптово досягти ідеалу в судовій системі, якщо суспільство не ідеальне»

— У своєму «передвиборному» виступі ви казали, що не розповідаєте сусідам про те, де працюєте, через недовіру суспільства до суддів. Тепер ви їм про це розповіли?

— Ні, не розповів. Випробування владою ще потрібно витримати, тому не поспішаю їм нічого розповідати, щоб через рік не довелося розповідати про якісь «інші» новини (сміється. — Прим. ред.).

Судити про людину слід незалежно від того, яку посаду вона обіймає, а тому, сподіваюсь, із сусідами ми залишимося просто сусідами й вони знатимуть мене не як посадову особу. Хоча, звичайно, зараз будь-яка інформація дуже доступна, тому не можна сказати, що вони не знають про місце моєї роботи.

Якщо ж говорити про довіру до суддів, то будь-яка людина, починаючи працювати, хоче пишатися результатами своєї роботи. У суддів жодних відмінностей у цьому немає. Судова робота завжди перебуває під наглядом і не лишається поза увагою суспільства. Якщо висновки суспільства позитивні — суддя може бути собою задоволений. Якщо негативні — йому краще змінити професію. Але, на жаль, інколи доводиться відповідати за негативні результати роботи інших осіб. Саме в таких випадках краще приховувати свою професію від сусідів.

— Що ви плануєте робити для підвищення довіри громадян до системи правосуддя?

— Ми не можемо забувати, що суд — лише складова суспільства. Не можна раптово досягти ідеалу в судовій системі, якщо суспільство не ідеальне. Це було б надто оптимістично. Тому підвищення довіри суспільства — дорога з двостороннім рухом. Ми усвідомлюємо необхідність робити перші кроки назустріч суспільству, але слід розуміти, що є й супутні фактори, починаючи від навчання студентів на юридичних факультетах і закінчуючи призначенням нових суддів.

Також слід звернути увагу на представників сторін, які беруть участь у розгляді справи. Судовий процес — це конфлікт інтересів, і, як правило, одна зі сторін програє. Тому виникає запитання: чи вистачить у представника тієї сторони, яка програла, мужності сказати, що він програв через власну помилку? Чи, можливо, йому простіше сказати, що суд купила інша сторона? Зважаючи на громадську думку про систему правосуддя, його клієнт може в це повірити.

В європейських країнах і в США приховування юристами інформації — підстава для позбавлення права зай­матись юридичною практикою, а підроблення документів — кримінальний злочин. У нас — це лише підстава для збільшення гонорару.

Тому треба розуміти, що сам по собі суд ідеальним не стане. Слід підвищувати кваліфікацію і представників сторін. Якщо ж ми сподіватимемося, що суд усе вирішить і сторони не відстоюватимуть своїх позицій з правової точки зору, то, напевно, позитивні зміни можуть і затягнутися.

— В адвокатському середовищі наразі обговорюється можливість запровадження громадського контролю за судовими рішеннями. Тобто людина, яка вважатиме, що ухвалене судове рішення несправедливе, зможе звернутися до спеціальної установи, яка проведе перевірку і, можливо, навіть скасує рішення. Чи можуть, на вашу думку, подібні ініціативи загрожувати судовій системі?

— Судові рішення завжди аналізувалися представниками науки, адже це природно для розвитку різних теорій у праві. Суддям же навіть професійна етика забороняє некоректно висловлюватися про рішення колег, які набрали законної сили.

На мою думку, дипломованим юристам, які не брали участі в розгляді справи, так само некоректно критикувати судові рішення. Якщо ж вони бачать у рішенні якісь дефекти, то нехай запропонують свої послуги стороні та спробують виграти справу у вищій інстанції.

Якщо ж судові вердикти просто критикувати, то формуватиметься безпідставна недовіра, яка не призводитиме до ухвалення позитивного рішення. Тому, якщо в когось є бажання, можна створити громадські приймальні, де молоді талановиті юристи, глянувши на рішення, скажуть, що їм ця справа цікава, та спробують довести свою позицію в суді. Нехай це буде особистим досягненням юриста. В такому разі це будуть не просто слова, а вже конкретні справи.

 «Якщо виникатимуть питання, які стосуватимуться двох чи трьох юрисдикцій, то виправданим буде ухвалення спільних постанов»

— Ви розповідали, що намагатиметеся зробити розподіл справ між суддями більш автоматичним і унеможливити втручання в цей процес. Розкажіть, що саме ви хочете змінити?

— У роботі будь-якої системи автоматичного розподілу лежить математичний алгоритм. І будь-який програміст скаже: чим більше параметрів вводиться, тим вищий ступінь прогнозованості результату. Це дуже легко довести на прикладі фруктів. Якщо просто запитати, які фрукти ви любите, — буде великий діапазон відповідей. Але можна уточнити: наприклад, які ви любите фрукти червоного кольору? А які червоні фрукти невеликого розміру? Вводячи додаткові параметри, ваш вибір можна звести до конкретного фрукта.

На загальних зборах ми затвердили таку спеціалізацію, яка виключає теоретичну можливість чийогось втручання в програму. Наразі найбільш вузька категорія справ — це справи, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності. Ці справи розподіляють між 5 суддями, тому ймовірність потрапляння справи кожному судді — 20%. Ми хотіли б, щоб у цій сфері було задіяно більше суддів, але немає необхідної кількості справ. Тому, з одного боку, ці справи настільки специфічні, що вимагають спеціалізації, а з другого — неможливо забезпечити постійне навантаження для більшої кількості суддів.

Наступна категорія справ — це справи за участю Антимонопольного комітету, ними займаються 8 суддів. 13 суддів розглядають справи про банкрутство. Корпоративні спори розглядають 25 суддів. Земельні спори розподіляються між усіма суддями другої палати, а справи щодо права власності — четвертої. Крім цього, в окрему спеціалізацію виділено справи щодо цінних паперів.

Всі інші спори, тобто договірні конф­лікти, заподіяння шкоди при перевезенні, природоохоронні спори тощо, розподіляються між усіма 88 суддями ВГС, крім тих, які розглядають справи про банкрутство.

Таким чином, установлена суто математична ймовірність потрапляння спорів до тих чи інших суддів. Можливо, з часом, коли зникне негативне ставлення до так званого ручного розподілу, будуть уведені додаткові критерії спеціалізації. Поглиблення спеціалізації, звичайно, сприятиме більш якісному розгляду справ, спростить узагальнення й аналіз практики. Однак наразі ми свідомо розширили спеціалізацію, щоб її звуженість не викликала негативних оцінок суспільства.

— Одне з повноважень голови вищого спеціалізованого суду — дбати про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів. Які постанови пленуму нині готуються у ВГС і коли можна очікувати на їх ухвалення.

— Через ситуацію в країні суд не зміг провести засідання пленуму, заплановане на лютий. Проводити ж його в травні або червні (з приводу підсумків роботи в минулому році), а через кілька тижнів — ще одне, було б недоцільно. Тому найближче засідання заплановано орієнтовно на
10 липня. На ньому ми, зокрема, маємо обрати нового секретаря пленуму, оскільки ця посада формально залишається за мною. Сподіваємося суттєво вдосконалити роботу пленуму, а це, серед іншого, вимагає серйозного кадрового підходу.

Вже підготовлено деякі зміни до минулих постанов пленуму. Це пов’язано з тим, що практика постійно створює нові питання, на які необхідно дати відповіді. Також існують певні правові позиції, що не пройшли випробування практичною роботою. Звичайно, такі недоліки необхідно усувати.

Крім того, на порядку денному є ще дві постанови: стосовно питань регламентування права власності, а також кредитних відносин. Згодом слід буде розглянути питання, пов’язані із застосуванням законодавства про банкрутство.

— Не є таємницею, що одна з проблем системи правосуддя — відсутність єдності судової практики у справах різної юрисдикції. Як ви плануєте розв’язувати цю проблему? Чи можлива підготовка спільних постанов пленуму з іншими вищими судами?

— Я знайомий з позицією, яку висловив голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Борис Гулько, зокрема у вашому виданні, щодо можливості спільної підготовки постанов. Я її пов­ністю поділяю, і свого часу ми навіть намагались її реалізувати. Сподіваюся, що будемо співпрацювати з усіма вищими спеціалізованими судами. Адже між судами різної юрисдикції інколи дійсно виникають непорозуміння. Між тим не треба це вважати суто українською проблемою. Колізії законодавства та його трактування існують в усьому світі, але мають бути методи їх вирішення.

Із загальними судами в нас є лише поодинокі випадки непорозумінь, проте жодних тенденцій вони не створюють. Звичайно, трапляються випадки, коли виникають суперечки стосовно підвідомчості справ. Загальні суди вважають, що деякі справи мають розглядатися лише загальними судами, або коли, навпаки, справу передають у господарську юрисдикцію, хоча ми вважаємо, що вона має розглядатись у них. У будь-якому разі ми намагаємося, щоб подібних спорів не було, адже, в першу чергу,  постраждати може сторона, яка звернулася до суду по захист своїх прав. Тому судді завжди шукають шляхи досягнення консенсусу, керуючись правилом, що судова система створена і працює для людей, а не люди для судової системи.

Що ж стосується розходжень позицій господарських і адміністративних судів, то сподіваюся, що це питання буде вирішуватись як на законодавчому рівні, так і завдяки судовій практиці.

Ми маємо намір запрошувати представників інших вищих судів на засідання пленуму ВГС, сподіваємося, що вони, в свою чергу, будуть запрошувати нас. Якщо ж виникатимуть питання, стосовно двох чи трьох юрисдикцій, то виправданим було б ухвалення спільних постанов. Із практики, безумовно, треба виключати ті випадки, коли суди різної юрисдикції з одного й того ж питання висловлюють протилежні позиції, які дезорієнтують сторони.

«Не можна вирішувати питання державної важливості та при цьому постійно просити милостиню в держави»

— За сьогоднішніх умов чи немає труднощів з фінансуванням ВГС? Як ви загалом оцінюєте фінансування господарських судів?

— Усе пізнається в порівнянні. Можна було б поскаржитися на рівень фінансування ВГС, але коли ми поглянемо на ситуацію в першій та другій інстанціях, то вже є привід порадіти, що в нашого суду немає їхніх проблем.

Посадовий оклад прибиральниці, спеціаліста й помічника судді в місцевих і апеляційних судах зростає останнім часом тільки разом з мінімальною зарплатою. Ми вимагаємо від помічника судді вищої юридичної освіти, відданості справі, високої кваліфікації та при цьому платимо йому мінімальну заробітну плату.

Зараз на державному рівні нібито є розуміння, що це — нонсенс. Сподіваюся, що врешті-решт ми перейдемо від слів до конкретних кроків. Адже в судах першої та другої інстанцій спостерігається швидка зміна кадрів. Не можна вирішувати питання державної важливості та при цьому постійно просити милостиню в держави. Так не повинно бути, якщо держава хоче бачити справді сильні й незалежні суди.

ВГС у цьому плані почувається дещо краще. Питання ж щодо пільг, зарплати суддів наразі свідомо не порушуємо. Ми до них повернемося, коли відбудеться відновлення довіри до судів.

— Ідея будівництва нового приміщення ВГС усе ще актуальна чи від неї вже відмовилися?

— Давайте поглянемо на об’єктивну картину. У Господарського суду м.Києва значна частина приміщення перебуває в аварійному стані. Оскільки штукатурка зі стелі падала на голови, її зафарбували й вона тепер якось тримається, жертв поки що не було. Київський апеляційний господарський суд розташовувався в чужому приміщенні. Звичайно, він не на вулиці, але свого приміщення апеляційний суд не має. ВГС порівняно з ним перебуває в більш-менш прийнятних умовах. Якщо вести мову лише про наш суд, то, можливо, нам і не потрібне нове приміщення, але ж будівля, яку  мали звести, планувалася не тільки для ВГС. Тому я переконаний, що слід вести мову про здешевлення будівництва. Можливо, про відмову від якихось надмірностей, якщо такі були в плані.

До того ж не слід забувати, що зведення нового приміщення вже розпочато. Зараз ми розглядаємо різні можливості, у тому числі й замороження будівництва, зважаючи на відсутність фінансування, а також негативне сприйняття нового приміщення. Проте для цього слід провести експертизу обсягу та якості виконаних робіт. Крім того, на горі, над будівництвом, розташоване монастирське кладовище. Що робити, якщо раптом через незафіксоване будівництво воно з’їде вниз? Я не хочу бути тією особою, яка допустила руйнування кладовища. Цих наслідків необхідно уникнути.

У будь-якому разі питання з будівництвом має бути зрозумілим для суспільства. Людям слід пояснити, яка причина робіт, яка собівартість квадратного метра. Тоді, можливо, негативне ставлення зникне. Хоча в будь-якому разі це не питання найближчого року. Зараз є більш важливі завдання, які потребують фінансування.

— Генпрокуратура повідомила, що розпочала перевірку фінансово-господарської діяльності ВГС. Чи відомо вам щось про наслідки перевірки й чи можливе висунення комусь обвинувачень?

— Наскільки я знаю, від таємниці слідства ще ніхто не відмовлявся. Тому сподіваюся, що прокуратура від заяв про початок якогось розслідування перейде до висновків. Якщо дійсно є якісь докази порушень, сподіваюся, відповідних рішень не відкладуть у довгу шухляду, а знайдуть і притягнуть до відповідальності винних.

На мій погляд, заяви без наслідків не зовсім коректні. Можливо, прокуратурі треба було або трохи зачекати з гучними викриттями, або підкріпити їх конкретними діями.

Що ж стосується ВГС, то в нашого суду немає жодної зацікавленості в приховуванні об’єктивної інформації. Якщо, не дай Боже, якісь злочини коїлися — винні мають бути покарані. Ми готові першими просити про це прокуратуру.

«Постійні розмови про реформування дезорієнтують суддів і відволікають від розгляду справ»

— Нині обговорюються плани щодо можливої ліквідації ВГС, повноваження якого в такому разі перейдуть до Верховного Суду. Наскільки реальні такі зміни та які наслідки вони матимуть для держави?

— Судова система України перебуває в стадії перманентного реформування з 1991 року. За 23 роки її можна було б вже і реформувати, і заново побудувати, і зруйнувати та ще раз побудувати.

На мій погляд, запитання про те, якою мусить бути судова система, скільки в ній повинно бути ланок, не мають простих відповідей. Якби десь у світі існувала ідеальна судова система, то її скопіювали б усі інші країни.

Насправді ж, у Великій Британії — власна система судів, і до них настільки висока довіра громадян, що ті схильні критикувати європейські інституції (зокрема Європейський суд з прав людини) й підтримувати власні суди. У США, незважаючи на те, що в пресу потрапляють повідомлення про окремі комічні рішення, в цілому повага до судів так само непохитна. Інколи вони створюють нові суди, якщо цього вимагає час, але в цілому в них немає бажання проводити реформи заради самих реформ. Поглянемо на Німеччину. У ній чотириланкова судова система з великою кількістю спеціалізованих судів. Тому сама по собі кількість ланок чи судів різної юрисдикції зовсім не визначає ефективності їх роботи.

Якщо подивитися на дослідження міжнародних інституцій, то господарські суди нашої держави, на думку відвідувачів, далеко не найгірші. Подекуди в організаційних питаннях ми навіть випереджаємо інших. За строками розгляду справ ми взагалі виглядаємо найкраще. Тому, говорячи про рівень довіри, ми іншим країнам не програємо.

При цьому слід розуміти, які будуть наслідки ліквідації вищих спеціалізованих судів. Наш суд ніколи не розглядав менш ніж 20 тис. справ на рік. Вищий спеціалізований суд і Вищий адміністративний суд разом розглядають 80 тис. справ щороку. У сумі це дає 100 тис. справ. Хто їх розглядатиме? Можливо, питання вирішили б завдяки процесуальним фільтрам. Але чи готові в нас сторони повірити, що суддя розібрався в справі, не читаючи її та не викликаючи представників сторін? Напевно, ні. Навпаки, зараз є законодавчі ініціативи, згідно з якими передбачено прибрати ці фільтри з розгляду цивільних і адміністративних спорів. Тому навряд чи встановлення процесуального фільтра для ВС знайде розуміння в суспільстві.

Разом з тим уважаю, що питання допуску справ до розгляду ВС має розглядати сам найвищий судовий орган. Це потрібно, аби унеможливити сумніви людей у тому, що ми приховуємо свої помилки.

У цілому ж зміна ефективної структури заради того, щоб утілити в життя якусь теоретичну ідею, не актуальна.

— В умовах непростого часу що ви могли б побажати колегам?

— Суд — це найбільш консервативна складова суспільства. І навіть постійні розмови про реформування дезорієнтують суддів і відволікають їх від розгляду конкретних справ. Звичайно, це негативно впливає на якість правосуддя. Можливо, на незначний відсоток, але впливає.

Тому мені хотілося б побажати суддям стабільності й упевненості в майбутньому. Це пов’язано не лише із самою судовою системою, а й із ситуацією на сході країни. Так само хотів би, щоб у всіх суддів була можливість не тільки самовдосконалюватись, а й ефективно реалізовувати таке вдосконалення. Після цього ми зможемо просити суспільство адекватно сприймати нашу працю.