Назустріч владі

Перед штабом «регіоналів» ставиться складне завдання — абсолютна перемога й одночасно «чистота перед Європою»

Небагато було на нашій пам’яті виборів, які б так мало цікавили громадськість. Конституційні перипетії, фактична зміна підлеглості місцевої влади, позиція «регіоналів» і дроблення опозиції відіграли свою роль: суспільство не відчуває гостроти моменту, політики ж намагаються витиснути з неможливого можливе. Одним подавай мідні труби, другим лише б за посаду зачепитися, третім — нагадати про себе, а комусь — осягнути всю глибину народного розчарування.

Ключі в руках

Міна під опозицію була закладена парламентом ще влітку, коли внесли зміни до закону про вибори. Вже тоді прозвучало немало різкої критики на адресу ПР та її не дуже вередливих сателітів. Сьогодні ж можна констатувати, що місцева виборча кампанія-2010 проходить під прапором тотального домінування влади (й у вигляді Партії регіонів, й у вигляді місцевого чиновництва), що скрупульозно виписала, а зараз і використовує в своїх інтересах закон про місцеві вибори.
Більш того, за допомогою потужного і загалом абсолютно не приховуваного владою адмінресурсу Партії регіонів удалося зібрати під своїм «дахом» (і майже всюди в регіонах!) сотні мерів, кандидатів у мери і депутатів усіх рівнів, котрі не зуміли протистояти її ж силовому й адміністративному тиску.
Внісши зміни до свого ж закону і дозволивши партіям брати участь у виборах без наявності дискримінаційної довідки про реєстрацію партійного осередку за 365 днів до виборів, ПР мало не стоячи аплодувала сама собі. Підкреслюючи то принциповість Президента, який зажадав виправити недемократичні норми закону про вибори, то «європейськість» коаліції, котра зробила реверанс у бік своїх численних опонентів.
Реверанси реверансами, а життя життям. За відомостями ЦВК, в цілому по країні в тервиборчкомах коаліційні партії представлені 6895 членами (з-поміж них 2079 «регіоналів»), опозиція — 2909 представниками (зокрема 1380 бютівцями). Це ж стосується і керівних посад. Так, з 37 територіальних комісій, наприклад, у Київській області в 24 головують «регіонали», в 6 — Блок Володимира Литвина, в 1 — комуніст і в 1 — бютівець.
У влади при подібних розкладах проблем ніяких. Партії коаліції всюди перші в списках. Кандидати — і «списочники», і «мажоритарники» — зареєстровані. І ніхто не знятий.
Як твердить нардеп Михайло Чечетов, влада вже приступила до фіксації порушень на виборах. І налічила їх уже 390. Проте в це число її власні чомусь не входять.
Опозиції доводиться миритися з тим, що влада отримала в розпорядження комісії ключ, яким вона в день голосування замкне свою вертикаль на місцях. Добре що інструментів для цього і в день голосування у неї буде достатньо. Когось можна стимулювати зайвий раз проголосувати вдома — це теж тепер можна згідно із законом, когось перед самим днем голосування зняти з реєстрації так, щоб жоден найшвидший суд у світі вже не встиг змінити ситуацію.
Проте це гіпотетично. А суть, здається, в тому, що суспільство в цілому не дуже готове заради битви за крісла чиновників місцевого масштабу ламати списи, виходити на майдани, чесно кажучи, навіть утрачати якусь част¬ку власного комфорту в останні теплі осінні дні. Можливо, і це — одна з технологій, застосовуваних на виборах.

Ти записався в «добровольці»?

Не варто забувати і про зустрічний добровільний рух місцевих еліт назустріч владі. Бюджет ділити будь-якому мерові доведеться з призначеним Президентом головою облдержадміні¬страції — ось і спробуй не бути згідливим! Завжди вигідно домовитися на старті. Влада влучила в десятку. Питання — у вибір¬ковості бажань цієї самої влади. На всіх рівнях.
Простежити тенденції нескладно, вони щодня «випирають» зі всіх телеекранів країни.
Насправді ці вибори — прорив. На жаль, «каналізаційний». Ще ніхто й ніколи не смів говорити, що хтось прийшов у політику через ліжко. Ніхто не смів звинувачувати опозиціонерів і попутників, котрі не впали ниць, у свінгерстві й ставити під сумнів їхнє батьківство. Ніхто не публі¬кував відеозаписів допитів 17-річної давності. З другого боку, ніхто не намагався публічно з’ясовувати, які пристрасті того чи іншого депутата, пардон, у спальні. Ще ніхто не залучав до передвиборної «маркетингової мережі» 130 тис. виборців однієї області й т.д.
Можна довго сперечатися про опозицію в особі Арсенія Яценюка, Олега Тягнибока, нарешті, Сергія Тігіпка, команду якого б’ють на місцях, а він покірливо сидить у Кабміні. Факт залишається фактом: су¬спільство в цілому вельми байдуже споглядає всі пристрасті навколо місцевих виборів. Наприклад, днями була згорнута акція біля ЦВК, де голодували бютівці. А чи багато людей чули (чи, точніше, хотіли почути), чому, власне, люди пішли на крайній захід — голодування?
Можливо, суспільство бере своєрідний передих: мовляв, і колишня влада, і нинішня не дуже в уяві багатьох наших співгромадян відрізняються. Звідси певна апатія до політичного процесу, навіть такого важливого, як вибори. Ну а політики й зовсім «закрились» у своїх інтересах: хтось із одного табору хоче довести лідерові, що здатний на більше, скажімо, тягти не тільки свою лямку, а й узяти в руки кермо влади в масштабі; хтось із другого табору мужньо вдає, що серйозно проти¬стоїть владі; хтось із тре¬тього вже й не вірить, що зможе зіскочити «з гачка» однієї вельми резонансної і не перший рік роз¬слідуваної справи; а хтось із четвертого мотається між Сциллою і Харибдою: зберегти бізнес і себе, любимого, в політиці чи зберегти вірність свободі слова.
Мабуть, в цьому сенсі можна говорити про вибір на майбутніх виборах. Тільки обирати доведеться, керуючись швидше морально-етичними міркуваннями. Що ж до технічних результатів, то хто ризикне сказати, що вони будуть непередбачуваними?!

Вадим ВЛАДИМИРОВ