Конституційні привілеї

Коригування змісту недоторканності Президента неможливе без унесення змін до Основного Закону

Як повідомляв «ЗіБ», з настанням весни знову загострилася дискусія щодо необхідності скасування депутатської недоторканності. Опозиція начебто не проти цього, але за умови одночасного позбавлення імунітету глави держави та суддів. З’ясуємо: така спеціальна (функціональна) недоторканність є правом чи привілеєм українських високопосадовців?

Недоторканні за своєю природою

 Термін «недоторканність» уживається в Конституції неодноразово та характеризує статус людини, представника влади, житла, державної території тощо. Додатково до загальноправової недоторканності Конституцією та чинним законодавством передбачена спеціальна гарантія, зумовлена особливим статусом певного кола суб’єктів права. За допомогою цієї гарантії держава забезпечує безперешкодне здійснення діяльності глави держави, народних депутатів, суддів та інших посадових осіб.

Згідно з Основним Законом недоторканність гарантується народним депутатам (ст.80), Президентові (ст.105), суддям (ст.126). Відповідно визначаються й обсяг та специфіка кожного виду недоторканності. Конкретний її зміст випливає зі змісту та характеру діяльності суб’єкта права на недоторканність і пов’язаний безпосередньо з виконуваними обов’язками. Якщо, скажімо, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, то заборона будь-якого впливу на народних депутатів і Президента Конституцією в буквальному розумінні не передбачається.

Конституційно-правовий зміст недоторканності глави держави визначено стисло. Водночас немає сумнівів у тому, що автори проекту Основного Закону вкладали в поняття «недоторканність Президента» більш широкий зміст, передбачаючи, що його обсяг буде встановлено окремим законом. При цьому слід ураховувати такі обставини:

• у ч.3 ст.105 Конституції зазначено, що звання Президента зберігається довічно (якщо не було усунення в порядку імпічменту);
•  ідеться про недоторканність під час виконання повноважень.

Отже, індемнітет (від лат. іndemnitas — захист від збитків, відшкодування збитків) Президента, який перебуває у відставці, Конституцією не передбачено.

Потребує відповіді питання про те, яка юридична природа недоторканності глави держави. Її пояснення частково можна знайти в рішенні Конституційного Суду від 10.12.2003 №19-рп/2003 (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України). КС зазначив, що під поняттями «право недоторканності людини» та «право недоторканності Президента» розуміються різні конституційні інститути. Суттєві властивості цього права надають останньому ознак посадово-функціонального імунітету, що зумовлено публічно-правовим статусом глави держави, встановленим виключно актом найвищої юридичної сили.

Отже, Президент є постійно діючим органом державної влади й посадовою особою та здійснює свої повноваження як одноособовий глава держави. Звідси випливає, що його недоторканність має кілька аспектів й поширюється не тільки на особу Президента, а й на його приміщення, працю, транспорт.

Гарантії діяльності

 Єдиним способом притягнення найвищої посадової особи держави до відповідальності є процедура імпічменту. Це означає, що в приміщеннях, зайнятих главою держави (службових і приватних), використовуваних ним транспортних засобах неприпустимі обшуки, арешти, прослуховування розмов, реквізиція тощо. Не можливе також будь-яке втручання владних структур у роботу Президента, тобто в процес реалізації його повноважень, передбачених ст.106 Конституції.

Внутрішньодержавний імунітет доповнюється міжнародно-правовим. Цим, зрозуміло, не виключається можливість звернення громадян до суду зі скаргами на рішення та дії глави держави в разі порушень прав і свобод людини та громадянина або оскарження актів глави держави у відповідному суді.

Імунітет Президента — це привілей, але привілей не пожиттєвий, а функціональний. Тому в Конституції має бути норма, згідно з якою принцип недоторканності не поширюється на дії екс-президента, вчинені ним після закінчення строку повноважень.

У стст.80 та 126 Основного Закону йдеться, відповідно, про недоторканність народних депутатів і суддів. Можна припустити, що це також право на привілей, якого вони набувають після обрання на посади на час виконання повноважень. Водночас таке право є й додатковою конституційною гарантією, зумовленою їхнім особливим статусом як повноважних представників народу та судової влади держави. Зрозуміло, що і парламентарі, і Президент задля ефективного виконання ними своїх обов’язків мають бути захищені від будь-якого впливу на них, який перешкоджав би здійсненню повноважень.

 Спільні ознаки

 Оскільки недоторканність народних депутатів, Президента, суддів має специфічний зміст, кожен її різновид визначається кількома конституційними нормами. Водночас є й спільні ознаки, узагальнюючи які, можна дійти висновку, що імунітет депутатів, Президента та суддів є:

• недоторканністю функціональною, тобто такою, яка пов’язана з виконанням конкретних обов’язків;
• спеціальною гарантією безперешкодного здійснення певного виду діяльності на час повноважень;
• правом мати додаткові гарантії особистої безпеки.

Усі інші особи зобов’язані не перешкоджати здійсненню носіями права недоторканності їхніх повноважень. За невиконання таких обов’язків (скажімо, у разі посягання на життя та безпеку носіїв права недоторканності) чинним законодавством передбачається посилена відповідальність.

Статті 80 та 126 Конституції не передбачають притягнення винних осіб до відповідальності за посягання на честь і гідність народного депутата, як це передбачено щодо Президента. Разом з тим честь і гідність парламентарів захищаються як загальними нормами права, так і нормами спеціальних законів. Зокрема, передбачена відповідальність за неповагу до суду або судді.

Суб’єкти права на недоторканність не звільняються від дії загальних правових норм. Наприклад, народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, але відповідають за образу чи наклеп.

Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради. Щодо них не можуть бути застосовані заходи адміністративного характеру в разі вчинення ними правопорушень, стягнення за які накладаються в судовому порядку, без дозволу органу, який обрав їх на посади, тощо.

 Право на привілей

 Особиста недоторканність людини має більш важливе значення порівняно з депутатською, суддівською та іншою недоторканністю. Це одне з найважливіших прав людини. Функціональна недоторканність є похідною (другорядною). Саме тому право на свободу та особисту недоторканність неодноразово проголошувалося та закріплювалося в різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст.3), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. (ст.9), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ст.5).

Зазначене свідчить про необхідність установлення законодавчих процедур позбавлення недоторканності Президента, народних депутатів і суддів, у тому числі притягнення їх до кримінальної, цивільно-правової та адміністративної відповідальності.

Водночас специфіка обрання Президента, народних депутатів, характеристика їх як володарів загальнонародного мандата вимагають надання їм конституційних гарантій, які б передбачали ускладнення процедури притягнення їх до відповідальності.

Таким чином, недоторканність Президента, народних депутатів, суддів — це право на привілей, що виявляється в особливому порядку притягнення їх до кримінальної або адміністративної відповідальності, затримання, арешту, обшуку, допиту. Недоторканність поширюється на займані главою держави, нардепами й суддями житлові та службові приміщення, приватні та службові транспортні засоби, засоби зв’язку, документи, багаж, переписку.

З нашого погляду, недоторканність Президента, народних депутатів, суддів у повному обсязі не можна тлумачити як абсолютну. Вона має діяти лише стосовно їхніх дій під час виконання службових повноважень. Тільки в цьому випадку їх не можна арештовувати, затримувати, здійснювати обшук в їхніх приміщеннях. В інших випадках до вказаних осіб, як і до кожного громадянина, мають застосовуватися заходи, передбачені законодавством. Утім, такий порядок відповідальності можливий за умови переінакшення чинної Конституції. У згаданому рішенні КС №19-рп/2003 зазначено, зокрема, що коригування змісту права недоторканності Президента без унесення відповідних змін до Основного Закону не можливе.