Закон і Бізнес


Зять з нестерпними умовами


№10 (1049) 03.03—07.03.2012
3531

Право члена сім’ї на користування жилим приміщенням нарівні з власниками будинку залежить від наявності згоди на його вселення


Верховний Суд України

Іменем України
Ухвала

19 жовтня 2011 року                         м.Київ

Колегія суддів Верховного Суду України в складі: 

головуючого — Патрюка М.В., 

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Жайворонок Т.Є., Онопенка В.В.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6, Особи 7 до Особи 8, Особи 9, Білоцерківського районного відділу ГУ МВС у Київській області, третя особа — служба у справах дітей Білоцерківської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та зобов’язання зняти з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою Особи 6 на рішення Апеляційного суду Київської області від 17.11.2009,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2009 року Особа 6, Особа 7 звернулися до суду з позовом до Особи 8, Особи 9 про усунення перешкод у користуванні будинком, виселення, зобов’язання зняти з реєстраційного обліку.

Зазначали, що є власниками будинку за Адресою 1, в якому мешкають двоє їхніх синів, а також їхня дочка Особа 8 із чоловіком Особою 9 (відповідачі у справі) та двома неповнолітніми дітьми. Відповідачі створюють їм неможливі умови для проживання, влаш­товують гучні скандали, ображають їх, постійно погрожують розправою, що негативно впливає на стан їхнього здоров’я. У зв’язку з зазначеним вони неодноразово змушені були звертатися до органів внутрішніх справ, проте своєї поведінки відповідачі не змінили.

Відповідачі забезпечені житлом, мають на праві власності житловий будинок за Адресою 2, однак спірний будинок залишати не бажають.

Посилаючись на зазначене, позивачі просили позов задовольнити, виселити відповідачів з належного їм на праві власності будинку без надання іншого житлового приміщення та зобов’язати Білоцерківський районний відділ ГУ МВС у Київській області зняти Особу 8 з реєстраційного обліку.

Рішенням Білоцерківського міськ­районного суду Київської області від 31.08.2009 позов Особи 6, Особи 7 задоволено частково: усунуто перешкоди користуванні будинком за Адресою 1 Білоцерківського району Київської області шляхом виселення Особи 8 та Особи 9 із вказаного будинку без надання іншого житла. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17.11.2009 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Особа 6 просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.2 розд.XIII «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду до 15.10.2010 і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом у порядку, який діяв до набрання чинності цим законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК від 18.03.2004 в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із законом від 7.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачі є членами сім’ї власників будинку, а тому відповідно до ст.156 ЖК мають рівне з ними право користуватися будинком. Звертаючись до суду з позовом про виселення, позивачі посилалися на ст.391 ЦК та ст.150 ЖК, проте зазначені норми закону не передбачають виселення колишніх членів сім’ї власника будинку. Виселяючи з інших підстав, суд вийшов за межі позовних вимог.

Проте погодитися з такими виснов­ками апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов їх без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін в даних правовідносинах та належної правової оцінки зібраних у справі доказів.

Згідно з ч.2 ст.156 ЖК лише за згодою власника будинку член його сім’ї вправі вселити в займане ним жиле приміщення інших членів сім’ї.

На порушення вимог стст.212—213 ЦПК рішення апеляційного суду не містить будь-яких доказів на підтвердження законності вселення до спірного будинку відповідача Особи 9, суд взагалі не з’ясував, на яких підставах відповідач вселився до будинку та чи надавалася йому власниками будинку згода на вселення, а тому висновки суду про його право на користування жилим приміщенням нарівні з власниками будинку є передчасними.

Не грунтуються на вимогах закону і висновки суду апеляційної інстанції в частині виходу суду першої інстанції за межі заявлених позовних вимог. Згідно зі ст.119 ЦПК підставами позову, які відповідно до стст.10, 31 ЦПУ суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обгрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

На порушення вищезазначених вимог закону ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд, належним чином не з’ясували підстави заявленого позивачами позову, норми права, якими вони регулюються.

Звертаючись до суду з позовом, свої вимоги позивачі обгрунтовували тим, що відповідачі систематично порушують правила співжиття, постійно влаштовують скандали, ображають їх, погрожують розправою, що робить проживання інших осіб у цьому будинку неможливим.

Згідно зі ст.157 ЖК членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього кодексу.

Отже, судами неповно з’ясовані обставини справи та не дана їх оцін­ка.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

З огляду на викладене ухвалені судами рішення не можна визнати законними та обгрунтованими й вони підлягають скасування, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду

 УХВАЛИЛА:

 Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськ­районного суду Київської області від 31.08.2009 та рішення Апеляційного суду Київської області від 17.11.2009 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.