Нардеп без права денонсації

Невеличкий за обсягом (лише одне речення) закон, ухвалений у січні цього року, викликав неабияку політичну дискусію. Тепер вона «перекочувала» до Конституційного Суду, який має визначити, чи може обмежуватися право законодавчої ініціативи нардепів.

Як повідомили «ЗіБ» у прес-службі КС, на минулому тижні до єдиного органу конституційної юрисдикції надійшло подання 47 народних депутатів, у якому ставиться під сумнів конституційність закону «Про внесення зміни до Регламенту Верховної Ради України» від 11.01.2012 №4308-VІ. Суть зміни полягала в позбавленні народних депутатів можливості пропонувати колегам законопроекти про денонсацію міжнародних договорів. За новою редакцією ч.1 ст.202 Регламенту ВР, таке право залишено виключно за Президентом та Кабінетом Міністрів.

Скандал із цим документом виник ще під час його обговорення в парламенті. Оголосивши про розгляд питання, спікер Володимир Литвин повідомив, що кілька співавторів відкликали підписи під цією ініціативою.

Як пояснив Тарас Чорновіл, першими під проектом поставили підписи в основному члени опозиції, «професійні дипломати, знавці цієї справи». Але після того, за словами нардепа, «особа, присутня в цьому залі... зайнялася тим, чим вона займалася завжди —відвертим стукацтвом: заявами в Інтернеті тощо, звинувачуючи своїх колег із фракції БЮТ, що вони, мовляв, нібито мають за цей законопроект якісь там рахунки на Кіпрі мільярдні тощо». Як наслідок, «добилися своїми істериками від цих людей, що вони відкликали свої підписи».

Прізвища «стукача» він не назвав, напевне, аби унеможливити подальшу суперечку. Натомість пояснив, як повинен діяти народний обранець, якщо має бажання ініціювати перегляд чинного міжнародного договору: «Володимир Яворівський з приводу одного з договорів (по-моєму, харківських домовленостей) уніс проект постанови не про денонсацію, а про заяву чи звернення Верховної Ради… Все нормально, все конституційно». Та, очевидно, така процедура не влаштовує представників опозиції, в яких виникло бажання оскаржити закон у КС.

Власне, як пояснював Т.Чорновіл, унесена поправка, навпаки, привела регламентну норму у відповідність до Конституції. Адже лише глава держави та Уряд можуть звертатися до парламенту з пропозицією схвалити той чи інший міжнародний документ. І ні в кого не виникає сумнівів, що окремий нардеп не може пропонувати укласти міждержавний договір в обхід Президента чи Кабміну. Крім того, в ст.151 Основного Закону прямо зазначено, що висновки про конституційність чинних чи тих, що готуються до ратифікації, міжнародних договорів КС дає тільки за зверненням Президента або Кабінету Міністрів.

Логічно, що й право ініціювати денонсацію акта має належати тим самим суб’єктам. За словами Т.Чорновола, коли готувалася нова редакція Регламенту, в ст.202 просто вкралася «звичайна помилка».

Очевидно, подання нардепів спричинено бажанням до останнього доводити свою правоту. Адже майбутнє рішення КС не важко передбачити, зокрема з огляду на аналогічний ви­сновок щодо виключного права Уряду вносити проект закону про державний бюджет на поточний рік. Водночас для теорії конституційного права буде не зайвим дізнатися позицію КС щодо можливості обмеження права законодавчої ініціативи.