Мій дім — моя робота

Як новий порядок розрахунку податку на нерухомість позначиться на адвокатах

Закон «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, прийнятий парламентом 27 березня 2014 року, вже встигли охрестити «правовою катастрофою» через те, що він набрав чинності досить швидко (1 квітня), а часу для його адаптації було замало. Особливої уваги заслуговують принципові зміни в процедурі нарахування податку на житлову нерухомість.

Від житлової до загальної

Нагадаємо: згідно з ст.265 Податкового кодексу з 1 січня 2014 року об’єкти житлової нерухомості обкладаються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Дивно, але проста зміна об’єкта оподаткування (замість житлової площі — загальна) безпосередньо торкнулась і досить значної кількості адвокатів, які провадять свою діяльність в індивідуальному порядку. Мова йде насамперед про тих із них, які вказали місцем своєї роботи адресу реєстрації.

Як відомо, пп.265.4.1 п.265.4 ст.265 ПК чітко вказує, що пільги зі сплати податку на нерухомість не надаються на об’єкти оподаткування, що використовуються їх власниками з метою отримання доходів (здаються в оренду, лізинг, використовуються в підприємницькій діяльності). У принципі можна було б сперечатися про те, чи є діяльність адвоката підприємницькою саме в розумінні цього підпун­кту. Якщо тлумачити норму ст.265 ПК буквально, то адвокати як особи, котрі провадять незалежну професійну діяльність, не підпадають під дію пп.265.4.1. Адже отримання доходів як мета адвокатської діяльності не простежується так яскраво, як у підприємця, котрий тримає вдома склад або займається програмуванням. Адвокат (суто теоретично) може вести свою діяльність і поза офісом, а документи, що містять адвокатську таємницю, зберігати в спеціальних місцях.

І дійсно, органи податкової служби (зокрема інформаційно-довідковий департамент) погоджуються з тим, що норма виписана неповно й не враховує інтересів самозайнятих осіб. Але в будь-якому випадку говорити про те, чи утримуватиметься податок на нерухомість, власником якої є адвокат, можна буде тільки після одержання відповідного податкового повідомлення-рішення (самостійно платником цей податок не нараховується). Поки таких повідомлень-рішень ще ніхто з адвокатів не отримував, але все можливо.

Скільки заплатить адвокат?

Отже, припустимо, адвокати отримають відповідні податкові повідомлення-рішення (у чому не доводиться сумніватися, враховуючи необхідність наповнення бюджету). Чим би це загрожувало раніше (до 1 квітня 2014 року)? Залежно від того, чи вказана квартира або приватне домоволодіння місцем роботи адвоката, сплачувалося б відповідно:

• 1% від суми мінімальної зарплати за кожен 1м² житлової площі квартир, загальною площею до 240 м², і будинків, загальною площею до 500 м²;

• 2,7%, якщо загальна площа квартири/будинку перевищує ці показники.

Оскільки мінімальна зарплата на 1.01.2014 становить 1218 грн., можемо провести деякі умовні розрахунки. Припустимо, адвокат Н. зареєстрований у 3-кімнатній квартирі загальною площею 130 м², з яких житлової — 65 м². Пересічний громадянин раніше не платив би жодного податку. Відтепер же громадяни оплачуватимуть зайві 10 м² (12,18 х 10 = 121,80 грн.). Адвокат, якщо йому нарахують податок на нерухомість, мав сплатити 791,20 грн. (65 м² х 12,18 грн./м²), а за новим порядком — 1583,40 грн. (130 м² х 12,18 грн./м²)!Погодьтеся, сума чималенька.

При цьому навіть у тих країнах, де використовують аналогічний спосіб нарахування податку, ставки значно ліберальніші. Наприклад, у Польщі власники сплачують 0,17 євро (майже 2,7 грн.), у Словаччині — 0,033 євро (0,53 грн.), у Чехії — максимум 0,4 євро (6,4 грн.) за квадратний метр на рік.

При цьому, на відміну від оренди офісу, адвокат не може віднести ці суми податку на витрати, тим самим зменшивши податок на доходи. Нагадаємо, що в ст.1 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що адвокатом є «фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом». До такої слід віднести здійснення захисту, представництва й надання інших видів допомоги клієнтові. Крім цього, адвокат має право надавати правову інформацію, консультації та роз’яснення з правових питань, здійснювати правовий супровід діяльності клієнта, складати заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру, спрямовані на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З урахуванням викладеного податкова служба при визначенні сукупного чистого доходу фізосіб, які провадять незалежну адвокатську діяльність, бере до уваги лише витрати, до яких уходять орендна плата та оплата за використання робочого приміщення, а також видатки на технічне забезпечення робочого місця. І це все! Фактично можна говорити про те, що за відсутності договору оренди із самим собою (а такий договір не завірить жоден нотаріус) не будуть визнаватись і витрати на утримання робочого приміщення. Підставою для цієї сентенції стала узагальнююча податкова консультація Державної податкової служби, затверджена наказом «Щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів)» від 24.12.2012 №1185. Наказ складений з урахуванням положень Господарського й Податкового кодексів, а також законів про адвокатуру та нотаріат.

Що піде на витрати?

До речі, у контексті наказу №1185 доцільно пригадати, які взагалі витрати слід ураховувати при визначенні сукупного чистого доходу фізосіб, які провадять незалежну адвокатську діяльність.

До витрат адвоката можуть бути віднесені, зокрема:

• орендна плата за користування приміщенням, яке є його робочим місцем, зокрема поточний ремонт, облаштування пандуса для інвалідів;

• технічне забезпечення робочого місця та його обслуговування (охоронна й пожежна сигналізація, вогнестійкий сейф, інформаційна вивіска, металеві двері або металеві ролети);

• обслуговування технічного обладнання (комп’ютери, зокрема їх програмне забезпечення, принтери, сканер, ксерокс, факс, телефон тощо);

• витрати на виготовлення печатки та штампів, а також їх заміну;

• сплата щорічних внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування;

• відкриття рахунків у банках та їх розрахункове-касове обслуговування (депозитні рахунки);

• оплата праці й обов’язкові нарахування на фонд оплати праці помічників, секретарів, стажистів (найманих працівників);

• проходження підвищення кваліфікації; участь у короткострокових семінарах, симпозіумах, науково-практичних конференціях; удосконалення професійної майстерності;

• придбання й передплата юридичної літератури (книг, журналів, дисків, програм тощо);

• витрати на збір доказів, отримання висновків фахівців (експертів) відповідно до умов договору про надання правової допомоги;

• витрати на користування електрон­ною базою законодавства;

• витрати на підключення й користування мережею Інтернет;

• виготовлення бланків (зокрема ордерів) із зазначенням прізвища, імені й по батькові адвоката, номера та дати видання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

• придбання канцелярського приладдя;

• сплата внесків до Пенсійного фонду, зокрема на користь найманих працівників, а також до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

• оплата поштових та кур’єрських послуг, необхідних для адвокатської діяльності;

• витрати на послуги телекомунікаційного зв’язку, електронні цифрові підписи для ведення бухгалтерського й податкового обліку та для представлення податкової звітності, звітності в органи статистики, ПФУ, інші фонди загальнообов’язкового державного страхування.

Слід звернути увагу на те, що всі такі витрати повинні бути:

• пов’язані з адвокатською діяльні­стю в цілому, мати стосунок виключно до адвокатської діяльності фізособи, без яких діяльність адвоката неможлива;

• передбачені умовами договору адвоката з клієнтом;

• підтверджені відповідними первинними документами (угодами, актами виконаних робіт, накладними, товарно-транспортними та розрахунковими документами);

• враховані саме в тому податковому періоді, в якому вони були здій­снені.

Як бачимо, охоплено доволі багато аспектів адвокатської діяльності. Крім кількох моментів.

По-перше, непогано було б за аналогією з російським законодавством додати до переліку витрат, що враховуються при оподаткуванні, й інші витрати. Наприклад, якщо за умовами угоди довіритель компенсує адвокатові видатки, пов’язані з роз’їздами на його особистому автомобілі, то витрачені на купівлю пально-мастильних матеріалів кошти мали б ураховуватися при визначенні податкової бази як інші витрати за умови, що вони фактично сплачені довірителем і враховані в доходах адвоката. У такому разі сума компенсації довірителем таких витрат, уключена до складу доходів, не збільшить податкової бази з податку на доходи фізичних осіб.

По-друге, у світлі нових віянь щодо податку на нерухомість варто було б передбачити пільгове оподаткування власного приміщення адвоката. Втім, здається, до податку на нерухомість законодавці ще повернуться не раз.